Юрій Солярчук: Влада усім не догодить - „Поступ“, 1 квітня

Земельні операції у нашому реґіоні проводять цілком хаотично. Люди самовільно займають „нічиї“ ділянки, а місцева влада не знає чітко меж своїх територій. Про проблеми у цій галузі розповідає начальник Львівського міського управління земельних ресурсів Юрій Солярчук.

— Пане Юрію, поясніть, будь ласка, хто є власником земель нашого міста: держава чи територіальна громада?

— Усі землі в місті є державними, крім приватизованих, звичайно. Але нещодавно ВР ухвалила закон про порядок проведення розмежування земель, який передбачає, що частина територій перейде до комунальної власності. Та наразі не проведено розмежування, і згідно з положеннями Земельного кодексу, місто може розпоряджатися територіями.

Кожна операція із землею супроводжується графічними матеріалами, які складають спеціалізовані землевпорядні організації. Аби купити ділянку, потрібно пройти відповідну технічну процедуру, отримати погодження багатьох компетентних служб, розробити проектну документацію, провести експертизу, оцінку. Проте останнє слово — прерогатива сесії міської ради. Депутати визначають ціну і умови продажу, вилучення чи оренди території.

Найбільша ж проблема у тому, що багато ділянок досі не має визначення своїх меж та оформлених належно документів. Особливо це стосується державних закладів. Тому деколи буває важко з`ясувати, кому належить земельна ділянка, якщо за усіма документами вона є „нічиєю“ або й узагалі не існує. А тим паче, довести, що територію захопили самовільно.

— Ситуація виглядає цілком хаотичною: немає ні чіткого розмежування багатьох територій, ні їхнього документального статусу. Якщо міська влада навіть не знає чітко, які ділянки є на її „господарці“, то як може ними розпоряджатися?

— Востаннє інвентаризацію земель Львівщини проводили у 1996-1997 роках. Але зробити досконало інвентаризацію Львова, де дуже щільна забудова та безліч користувачів малих ділянок, за два роки нереально. На це потрібні десятиліття. Тим паче, щодня усе змінюється, і, відповідно, на сьогодні багато документальних даних є застарілі. Бо у нашому відомстві, на жаль, далеко не завжди фіксують зміну користувачів земельних ділянок. Наприклад, якщо новий власник споруди не оформлює набуті права на земельну ділянку, то ці зміни не реєструються у земельному кадастрі. Так сьогодні у Львові лише приблизно 20% землекористувачів мають кінцеві документи — державні акти, договори оренди. Велика частина ділянок не оформлена юридично, але зафіксована за фактом. А деякі взагалі ніде не зафіксовані.

Отож поновлювати дані обліку (проводити інвентаризацію земель) потрібно хоча б щоп`ять-десять років. Щоправда, зараз передбачають, що нерухомість та землю реєструватимуть в одній структурі, відповідному органі Держкомзему України. Це спростить і удосконалить багато моментів.

Звісно, інвентаризація — дуже довгий і марудний процес, на який потрібна не одна сотня тисяч гривень. Але справа цього варта — затрати однозначно окупляться. Адже це інформація, яка вдосконалить облік землі, плату за неї, і, відповідно, збільшить надходження в бюджет. Та й усі дотичні питання вирішуватимуть ефективніше, менше виникатиме конфліктів. Крім того, кошти на інвентаризацію потрібні не одразу, а поступово, протягом проведення робіт, а це не один рік.

Нині ще триває земельна реформа, яка почалася 1990 року. Це складний процес, який потребує значних коштів та часу, врегулювання безлічі технічних та юридичних моментів. Багато користувачів землі досі не мають документів, особливо це стосується державних підприємств. Потрібно провести інвентаризацію землі, видати усім користувачам документи на неї, загалом навести лад у цій галузі. Міська влада щомісяця ухвалює рішення про оформлення документів на землю. Зрозуміло, аби усе впорядкувати, потрібні роки, а жити треба сьогодні. Тож інколи, затверджуючи рішення, змушені ризикувати. Ми не можемо чекати 20 років і нічого не робити, поки не проведуть нормальну інвентаризацію і буде чіткий облік.

— Люди часто нарікають, що влада зловживає своїми повноваженнями. І не завжди безпідставно.

— Не завжди треба звинувачувати владу. Так, усі законодавчі рішення ухвалює місцева влада, але ж це не одна особа, а рада — 90 депутатів. Звісно, бувають непорозуміння, неточності, несвідомі промахи. Це нормально, бо усі люди помиляються. Інша річ, якщо посадовець порушує закон свідомо. Можливо, трапляється і таке, але ж не можна узагальнювати.

А загалом, ще, мабуть, не було будівництва, після якого не виникало нарікань, комусь завжди щось не подобається. Зазвичай люди надумують проблеми або мають меркантильний інтерес. Тож кожну скаргу потрібно перевіряти, чи має вона підстави. Наприклад, будують багатоповерховий будинок, у якому поселиться близько 200 сімей. Багато мешканців сусідньої території однозначно почне ремствувати: комусь мури заступають сонце, а хтось „прихопив“ собі там клаптик землі, розбив грядку, дерево посадив, не маючи на те жодних прав. Не можна ж реагувати на всі такі скарги. Зрештою, влада не може усім догодити. Вона має задовольняти у цілому суспільство, громаду, а не одного мешканця. Адже місто це місто. Воно для того і є, щоб у ньому жили люди, споруджували будинки, а не садили картоплю.

До речі, за законом, із землекористувачем завжди повинні погоджувати всі операції стосовно ділянки, яку він займає. Якщо, наприклад, немає їхньої згоди на вилучення, питання вирішуватиме суд. Та не завжди доцільно підходити до таких справ офіційно. Бо коли хтось, наприклад, самовільно посадив у парку цибулю (а нині у парках — безліч самовільних городів), то смішно питати його дозволу на вилучення ділянки. Хоч за законом, власне так і мало б бути.

Але, звісно, інколи траплялися і промахи влади, коли не лише один мешканець на щось скаржився, а були застереження компетентних відомств, служб. Зокрема це стосується аукціонів. У деяких випадках організатори торгів такими застереженнями нехтували. Хоча зобов`язані були на них відреагувати — перенести питання, вивчити, доопрацювати. Та на помилках вчаться. Готуючись до нових аукціонів, враховують колишні недоліки.