В Україні другий рік поспіль триває процес об’єднання територіальних громад. Хтось «чубиться» і гальмує процес, хтось «любиться» і об’єднується «на ура». Чого за цей час досягнула Львівщина, із якими труднощами та «підводним камінням» ми зіткнулися на цьому шляху? Про все це у інтерв’ю Львівському порталу розповів аналітик ГО «Європейський діалог» Тарас Баранецький.
– Львівщина вже має 15 створених територіальних громад. Як сьогодні проходить процес об’єднання, порівняно з іншими областями України?
– Так, їх сформували торік, а у березні цього року перші вибори відбулися в ще одній об’єднаній громаді – Ходорівській. Водночас незабаром у області пройдуть вибори ще у шести громадах. Тому станом на 1 січня 2017 року Львівщина матиме 22 громади.
Але тут важливо говорити не лише про кількість. Можна створити багато дрібних громад, які не будуть давати собі раду, а можна одну-дві великих, які показуватимуть хороші результати.
Так, до реформи у Львівській області було 710 органів місцевого самоврядування, близько 8% з них об’єднаються до кінця наступного року. Якщо брати всі регіони України, то це посередній результат, десь 10-15 місце. Передові позиції займають Хмельниччина, Тернопільщина, Дніпропетровщина, Житомирщина, там цей показник становить 40-50%.
Водночас варто додати, що минулого року за кількістю створених громад ми були одними з найкращих (Тернопільщина – 25 громад, Хмельниччина – 22 громади, Дніпропетровщина та Львівщина по 15 громад). Тобто ми займали 3-4 місце. Але, якщо взяти інший показник – частку об’єднаних громад від загальної кількості органів місцевого самоврядування, то тут ми завше йшли посередині.
Загалом, у 2015 році зі 162 об’єднаних громад, які були передбачені перспективним планом Львівщини, Кабмін затвердив лише 88. Нині в облраді вносять зміни до цього документу. Фінальний документ передбачатиме 85-90 громад.
– Як би Ви оцінили їхні перспективи і спроможність утримувати себе і розвиватися? Чи є великий розрив між «бідними» і «багатими» громадами?
– В принципі всі 15 громад за результатами 9 місяців цього року забезпечити виконання бюджету. Абсолютно спроможними по усіх параметрах є Новокалинівська та Тростянецька громади. Також є ще низка інших, які досить добре себе показали в господарському плані, але трохи замалі, щоби говорити про спроможність, це – Бісковицька, Бабинська, Гніздичівська тергромади.
Загалом, виглядає так, що на Львівщині всі громади будуть спроможними і матимуть достатні доходи та кошти для того, щоб забезпечити нормальне поточне фінансування і свій розвиток. Не можна говорити, що всі будуть дуже багаті, але і таких, що приходитимуть з простягнутою рукою за коштами на зарплату – не буде.
Проблеми можуть виникнути лишень з тими, що утворилися в 2015 році, бо тоді процес їхнього об’єднання був дуже хаотичним. Торік ніхто не рахувався із спроможністю, всі просто добровільно об’єднувалися. Зараз розуміємо, що це не дуже добре, і багато хто цього не витягує.
– Настільки деклароване добровільне об’єднання громад є справді добровільним? Адже досі часто закидають, мовляв, села зганяють у громади, як у колгоспи…
– Ніхто не може наказувати селам об’єднуватися, є відповідний перспективний план, а це бачення держави, яке формує ОДА. У громад є вибір, якщо вони об’єднуються у такому форматі, то держава передає їм повноваження міста обласного значення, якщо у іншому – їм цих повноважень не передають. Як правило, всі намагаються об’єднатися у тому форматі, який передбачений перспективним планом.
На цьому фоні часто з’являються всілякі політичної спекуляції. Перспективний план створює ОДА і формує його, ґрунтуючись насамперед на експертних оцінках, тому не обов’язково мусить з кимось його обговорювати. Водночас деякі політики дорікають, що це примусове об’єднання, бо, бачите, план намалювали, а з громадськістю не поговорили… Але це не так, це просто план територіальної організації влади. Ніхто нікого не змушує об’єднуватись.
Варто додати, що новий перспективний план громад на Львівщині почали формувати десь у квітні. І відтоді з цього приводу в області провели кілька сотень роз’яснювальних заходів. Не всі задоволені перспективним планом, але це такий документ, що ним не можуть бути задоволені абсолютно всі. Просто питання полягає у тому, де буде центр і хто до кого доєднається. Тому, не можна говорити, що ОДА намалювала цей перспективний план без обговорень з громадськістю. Вони були, більше того – тривають досі.
Після погодження цих перспективних планів у облраді, їх відправляють до Кабміну. Якщо процес об’єднання відбувається у тому форматі, який передбачає перспективний план, то така громада визнається спроможною. Вона стає таким собі мінірайоном, їй передають основні повноваження, які зараз є на районному рівні.
– Раніше було чимало нарікань на те, що сільські голови гальмують об’єднання у територіальні громади, бо бояться втратити свої місця…
– Їхній спротив залишається і далі. На сільському рівні дуже багато речей, пов’язаних із землекористуванням, дрібною, але багаторічною корупцією… До того ж, часто посада сільського голови стає пожиттєвою: є такі, що обиралися ще за Радянського Союзу. Вони не хочуть об’єднуватися і прагнуть залишити все як є. Звідси і опір.
Дуже багато спротиву йде і від бюджетників, адже часто об’єднання передбачає певну оптимізацію всіляких соціальних структур. Хоча у новостворених 15 громадах нічого не закрили, навпаки, відкриваються нові установи.
Проте речі, про які ми говорили вище, шалено гальмують процес.
– Все-таки, які найпоширеніші стереотипи про об’єднання територіальних громад?
– Насамперед те, що стосується колгоспів. Люди скаржаться, мовляв, вже колгоспи проходили і нічого доброго їм це не дало. Другим популярним стереотипом є те, що у такий спосіб у людей хочуть забрати землю, школу, тощо.
Більше того, був присутній на зборах села, де священик заявив, що територіальні об’єднання – це рабство. Відповідно, тут вже нема з ким розмовляти, ніхто не буде збиратися об’єднуватися, адже, як сказав священик – так і є…
Інформації про реформу є дуже багато, але вона не завжди йде не тими методами та не у тому вигляді, тому не доходить до самого низу. Як правило, у районних газетах чи на районному радіо є дуже мало корисної інформації, і це – велика проблема.
– Незабаром на Львівщині проходитимуть чергові вибори у об’єднаних територіальних громадах. Яке майбутнє чекає на сільські, районні ради та райдержадміністрації?
– Дійсно, 18 грудня у області відбуватимуться вибори у шести громадах Старосамбірського, Мостиського, Пустомитівського, Кам’янка-Бузького районів. Обиратимуть голів громад та депутатів.
Після виборів в цих громадах будуть сформовані нові органи управління. А районні структури – ради та держадміністрації хоча і делегують повноваження об’єднаним громадам, але не ліквідовуються. У перспективі передбачається укрупнення районів, відповідно їх має стати менше.
– На минулому сесійному засіданні облради розгляд перспективних планів громад Яворівського і Жовківського районів перенесли через прохання міського голови Львова Андрія Садового. Які апетити можуть бути у міста щодо цих районів?
– Фракція «Самопоміч» запропонувала правки до законопроекту №4772, що стосуються міської агломерації. Законодавчо це поняття не закріплене, воно більше регламентується у містобудівній документації. Втім, у багатьох розвинених країнах (Франція, США) це вважається дуже хорошою формою співробітництва. Про створення міської агломерації заговорили і у Львові…
– Що мається на увазі під створенням агломерації, що вона означає?
-Для створення міської агломерації є кілька ключових умов:
– ареалом агломерації можуть бути територіальні громади, які знаходяться в радіусі 20 км від обласного центру;
– ініціювання здійснюється обласним центром (міський голова розсилає запрошення сільським та селищним головам з пропозицією створити агломерацію);
– цілковито добровільне об’єднання (проводяться громадські слухання, тощо);
– формування агломерації є підставою для внесення змін до перспективного плану області та визнає агломерацію спроможною територіальною громадою (якщо село погоджується увійти до агломерації, то отримує повноваження територіальної громади і має свою сільську раду).
Ці села фінансуватимуться за власний рахунок, Львів може виступати, умовно кажучи, інвестором в окремих програмах розвитку. Насправді, важко сказати, як це буде відбуватися, бо ці речі не прописані в законодавстві.
Думаю, місто працюватиме над цим і розширюватиметься в цьому напрямку. Тобто, у перспективі Львів може урбанізувати навколишні села і міста. Але тут важливо, щоби у агломерацію зайшли не лише багаті села, а всі довколишні у якомусь певному радіусі, щоб не було «розриву». У цьому власне і питання. Адже не факт, що Львівська міська рада розішле звернення про ініціювання агломерації абсолютно всім навколишнім радам, а це може призвести до нездорової фрагментації…
На моє переконання, навколо Львова мають бути невеликі об’єднані громади, які делегуватимуть Львову певні повноваженні і розвиватимуться як громади-супутники. Але наразі бачу тут дуже багато ризиків. Ми ще не затвердили перспективного плану (не варто його плутати з об’єднанням) і вже починаємо говорити про якусь агломерацію. Тобто, не закінчили одного, а беремося за інше. Ця ідея хоч і хороша, але об’єктивно «сира».
– Чи може Львів претендувати на землі громад, які увійдуть до міської агломерації?
– У селах навколо Львова майже нема вільної землі, вона вся приватизована. Теоретично щось таки можна використати, десь знайти якийсь клаптик. Напевно суть цієї ініціативи частково полягає і в цьому, але це дуже складний процес…
Так, є відповідний Закон України «Про співробітництво територіальних громад». Очевидно, відносини у агломерації мали б регулюватися згідно з ним. Наприклад, Львів проводить ремонт дороги в якомусь селі, натомість громада дає в оренду йому якісь землі.
Фото: Facebook-сторінка Тараса Баранецького, Zaxid.net
Соломія ГОЛОВІНА, Львівський портал