Опера як центр балагану

Кожне місто має свій центр. Де-юре ним визначено головну пошту, але де-факто центр міста обирає громада, керуючись виключно власною ментальністю. Цей процес триває роками, і в результаті в одних містах центром стає сквер чи парк, а в інших — державна установа або навчальний заклад. У нашому місті такою «віссю обертання», навколо якої вирує життя, значна кількість мешканців вважає саме Львівський оперний театр. 

У кожної людини, що має в квартирі кілька кімнат, є одна, призначена для прийому гостей. Вона відповідно прибрана, вмебльована і цим відрізняється від інших. Так само й місто, до якого приїздять гості, має те, чим воно пишається і куди обов’язково екскурсоводи приводять туристичні групи. В місті Лева жодна з них не омине величний архітектурний ансамбль Львівського театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Але туристи  бачать не тільки те, на що вказує гід, розповідаючи історію цього славетного храму мистецтва, а й те, що коїться навколо цієї споруди в самому серці нашого міста… Розмова про це — з директором Львівського оперного театру Тадеєм Едером.

Погляд мера з Марселя 

 «В Україні, певно, немає таких привабливих для туризму міст, як те, в якому ми живемо. І від того, що побачать у Львові наші гості, які враження вони дістануть, імідж нашого міста або зросте, або навпаки. А це дуже важливо, адже багато європейських міст значну частину надходжень до свого бюджету мають саме від туризму. Але що ж впадає в око приїжджій людині, як тільки вона відведе погляд, наприклад, від театру в якому ми зараз із вами спілкуємось, — директор підходить до вікна і відсуває фіранку. — Банки, сервісні центри, магазини та інші комерційні заклади. Зверніть увагу, всі вони займають перший поверх і розмальовані в різні кольори, причому лише до другого поверху. А вище?». 

Вище — сірі, подекуди облуплені до цегли стіни фасадів, на тлі яких де-не-де світлими плямами виділяються пластикові пакети євровікон, різко контрастуючи з потемнілими від часу дерев’яними віконними рамами, що десятки років не бачили пензля та фарби. 

«Не так давно на цьому місці, де ми з вами стоїмо, стояв мер Марселя, — веде далі пан Тадей, — і на моє запитання: «Чи може Львів вважатися європейським містом?», він, дивлячись у це вікно, відповів: «А ви самі як гадаєте?». Чесно кажучи, мені стало незручно, адже ця картина мало в’яжеться з поняттям культурної столиці України».

Примусовий душ перед виставою

Фонтан навпроти входу до театру, який із великою помпою кілька років тому відкрив міський голова Андрій Садовий, розташований фактично на розі вітрів, що через збіг обставин утворилася на цій площі. В кого та чому сяйнула ідея встановити його саме тут, з’ясовувати зараз не будемо, однак дослідити наслідки цього не найкращого рішення, гадаємо, варто. 

«Ви зверніть увагу, фонтан розташований у місці постійних протягів, — каже пан Едер, — а якщо вітерець навіть не дуже сильний, то вода летить метрів за двадцять від нього, аж на проїжджу частину дороги. І ось ідуть люди дивитись виставу, вишукано вбрані, жінки з зачісками та макіяжем, йдуть центральною алеєю, поволі, проходять повз фонтан — і тут вітерець… Забули душ прийняти? Але ж архітектор, який збудував театр, на місці фонтана свого часу зробив чудовий квітник, що милував око та дарував людям чисте повітря. Зараз цей фонтан, як більмо на оці: завжди навколо вогкість і бруд та босоногі діти, які лазять у ньому, збираючи кинуті туристами копійки».

Коні і поні

У древніх містах Європи кінні екіпажі, які возять вулицями міст охочих відчути дух старовини та неспішно оглянути міські історичні принади, давно зайняли свою нішу в туристичному бізнесі. В нас же це роблять так, як роблять саме в нас: різноманітні карети і візки курсують містом невідомо яким маршрутом, і їх можна час від часу побачити в найнесподіваніших місцях. Та й фекалії, що залишає після себе тяглова сила, не завжди прибирає фірман. «Ну, а де ви побачите в Європі, — обурюється директор, — щоби коні прямували через площу під самим парадним входом театру, якою люди йдуть дивитися оперу! Їм, фірманам, бачите, розвернутись машини заважають, то панство має коням поступитись? А поні ви не бачили? Та їх тут, перед театром,  ціле стадо інколи пасеться. Хтось бажає дітей на цих тваринках покатати, то чому не в парку? Ну чия хвора уява поєднала коней, поні та оперу на одній площі з поняттям європейського міста?».

Доріжка в нікуди

З боку службового входу від театру тягнеться тротуаром якась загадкова червона смуга завдовжки метрів зі сто, яка несподівано обривається біля фонтана. Таємницю цієї аномалії розкриває наш співрозмовник: «Та це ж велосипедна доріжка!». Та невже, дивуюсь я: про спортивні змагання з бігу на сто метрів знаю, сам бігав! А стометрівка на «ровері» — щось дивне… «Ну, проїдеться людина тротуаром хай ще зі сто метрів, до пам’ятника Шевченкові, — розмірковує директор — а далі що: стоп, приїхали! Хай ще метрів з п’ятдесят прокотиться між пішоходами до «Матінки Божої». Тут уже пам’ятник Адамові Міцкевичу, розгалуження доріг, а тому — бери велосипед на плечі або розвертайся й їдь назад? Ну не бачу я логіки в цій доріжці… Певно так зробили, щоби сказати: «У нас теж, як у Європі, є велодоріжка…». 

Магніт для «блошиного» ринку

Кого тільки не побачиш на площі біля Оперного: тут і значки якісь продають, і солодку «вату», а за кілька кроків на розкладці торгують путівниками та листівками. Між конями і поні по забризканій водою від фонтана плитці ганяє на іграшкових електроавтомобілях дюжина малюків, ризикуючи проїхатись по ногах пішоходів, що опинилися на площі. «Ми готуємось до «Євро 2012», — продовжує пан Тадей, — хіба люди, які приїдуть сюди дивитися на футбольні матчі, привезуть своїх дітей, щоб кататися на цих машинках чи поні? Може, самі вони для цього сюди приїдуть? Та вони глянуть собі під ноги на вищерблену, завдяки цим атракціонам, тротуарну плитку на площі — і все. Ось що вони побачать і про що згадають, а ще й як ногу підвернуть… Весь цей розгардіяш має бути у місцях, конкретно відведених для цього, і місце у Львові для цього знайдеться, була би на те воля міського голови. А її чомусь нема». 

Страхітливий сон артистів

Однак те, що очікує на працівників театру цього літа, вводить їх просто у шоковий стан. Ідея встановити на фасаді театру гігантський екран, на якому транслюватимуть футбольні баталії для фанів і тих, хто побажає бути з ними поруч, схоже, припала до душі нашому міському голові. Хто такі фани, ми з вами знаємо з власного досвіду: пригадуєте, як після матчу зі збірною Німеччини бійки біля університету між «нашими» та «їхніми» ледь встигли не допустити бійці спецпідрозділу «Беркут»? 

Щоправда, директор ЛКП «Агенція з підготовки до чемпіонату Європи з футболу 2012» Микола Падалко заспокоює, мовляв, фан-зону буде огороджено двометровим парканом, та й самих фанів буде не більше ніж 25 тисяч. «Як ви собі уявляєте, можливо слухати арію оперного співака, коли за стіною кількасот, а може, й тисяч уболівальників дружно ревуть «Оле-оле-оле!!!» або «Г-о-ол!!!»? А як ви на площі, навколо якої є безліч торгових точок, що реалізують спиртне, забороните його вживати? А потоптані газони? А відсутність туалетів? І це в кращому разі, якщо обійдеться без бійки…», —  чемно підсумував на прощання Тадей Олександрович…

Віктор ЧАРНОМСЬКИЙ