У центрі Львова — міста, яке пишається своїм неофіційним статусом книжкової столиці, закрили одну з книгарень Будинку книги на площі Міцкевича, 8. Тепер там — магазин цифрової техніки «MOYO». У сусідній книжковій крамниці нині переоблік, однак ілюзій, що там і далі буде книгарня, нема, мабуть, ні в кого. Кажуть, там буде взуттєвий магазин.
ТзОВ «Львівкнига» орендує приміщення Будинку книги в державної акціонерної компанії «Надра України». Оскільки власність державна, міська й обласна влади дистанціювалися від проблеми зникнення книгарень у центрі міста.
Голова Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк у коментарі «Ратуші» зазначив: «Попри те, що власність державна, міський голова Львова Андрій Садовий, який на відкритті книгарні Богдана-Ігоря Антонича сказав, що відтепер у нашому місті книжкові магазини не зникатимуть, а з’являтимуться нові, мав би висловити свою думку з приводу закриття книгарень, так само, як мав би сказати свою думку начальник управління культури, депутати міської ради.
Навколо Будинку книги тривають закулісні ігри, але на рівні міської влади, думаю, інформацією володіють. Свого часу міська влада «відхрестилася» від будинку на вул. Городоцькій, де жив Антонич — депутати приміщення продали. Маленькі книгарні, які залишилися, не забезпечать потреби в українській книжці».
Директор ТзОВ «Львівкнига» Ігор Скверіс так пояснив ситуацію: «Книгарні тимчасово закриваємо, оскільки отримали дозвіл на те, щоб здати приміщення в суборенду іншим юридичним особам на термін, визначений в угодах. Причина такого кроку — фінансовий стан підприємства і його збитковість. Упродовж двох років було важкувато — не те слово. Витрати на утримання приміщення досить суттєві. Не назбируємо доходів, щоб нормально існувати. Є заборгованість зі сплати орендної плати. Щодо орендної плати, то її визначено на основі методики Кабміну для підприємств книгорозповсюдження, торік вона становила в середньому 60-62 тисячі. Працівників, найімовірніше, будемо звільняти. Соціальні виплати, згідно із законом, гарантуємо. У межах дії нашого договору укладаємо угоду про суборенду, з метою поліпшення фінансового стану і недопущення збитків. Бо якщо ми й надалі так важко фінансово почуватимемося, то нам не потрібно буде вдаватися до цих процедур, нас виселять за рішенням суду. І наслідки абсолютно однакові, щоправда, трошки гірші. Думаю, в суборенду здаватимемо всі книгарні, які винаймає «Львівкнига», угоду укладаємо наразі на термін не більше трьох років».
Працівниці книгарні (уже, вочевидь, колишньої), де тепер триває переоблік, розповідають, що наразі не знають, на яких умовах їх звільнятимуть, але що опиняться без роботи, впевнені. Вони пакують книжки, які повертатимуть видавцям, і думають, що буде далі. Небайдужі львів’яни, які проходять повз книгарню, шоковані тим, що її закривають, цікавляться у продавчинь, де їх тепер можна буде знайти, адже ціни на книжки тут були невисокі, іноді вдвічі нижчі, ніж у деяких книжкових мережах. «У нас запитують, чому ми не протестуємо, не проводимо якихось акцій. Можливо, ми б і протестували, але нема лідера, який би нас організував», — кажуть у книжковому магазині.
Впадає в очі, що приміщення Будинку книги не зовсім відповідали вимогам сучасних книжкових крамниць, і виникає запитання, чи не вдавалося керівництво «Львівкниги» до такої бездіяльності зумисно? Адже площі й приміщення в центрі дають змогу для розвитку, ще й за умов пільгової оренди. «Якби власник хотів, то міг би все це зробити», — кажуть у колишній книгарні. Ще одне нериторичне запитання, яке виникає: хто заробить на оренді приміщень за комерційними цінами?
«Ратуша» зателефонувала за оголошенням у газеті «Ваш магазин», у розділі оренди комерційної нерухомості, і розпитала про оренду приміщення на площі Міцкевича, 8. Ми потрапили в агентство нерухомості, працівник якого пан Віталій люб’язно розповів, що за цією адресою агентство нерухомості пропонувало для оренди три приміщення: площею 212 і 91 кв. м уже здано, залишилася книгарня площею 45 кв. м, крайня справа в Будинку книги. Співрозмовник зорієнтував кореспондента «Ратуші», що для відкриття кав’ярні там замало потужностей, але приміщення цілком придатне для магазину одягу. Щодо юридичних аспектів, то угоду треба підписувати з ТзОВ через Київ, угода буде чинною до 2017 року, з 2014 — 2015 року приміщення можна буде викупити.
Директор видавництва «Апріорі» Юрій Николишин вважає, що зникнення цих книгарень — удар по книжковому бізнесу: «Реалізовані у них видання — третина грошових надходжень нашого видавництва, що покриває зарплату працівників. Якщо не вдасться зберегти ці книгарні, то місто мало б подумати про відкриття муніципальної книгарні в центрі Львова».
Тим часом щодо приміщення, де тепер магазин комп’ютерної техніки, є претензії в управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Начальник управління Лілія Онищенко розповіла «Ратуші», що новий орендар приміщення змінив вигляд вітрини самовільно, не погодивши в управлінні проектної документації: «Ми скерували йому листа з проханням надати проектну документацію або дозвіл на роботи, чекаємо на відповідь». Щодо самого вигляду вітрин, то, вважає Лілія Онищенко, варто було б знайти старі фото й відтворити давній вигляд, бо ті, які збереглися, теж огидні, радянські: «В архіві справи щодо цього будинку немає, можливо, це пов’язано з тим, що приміщення в радянські часи належало нафтопроводові «Дружба».
Наталя ДУДКО, «Ратуша»
Коментар
Руслан Кошулинський, керівник фракції «Свобода» у Львівській міській раді
— Коли в центрі Львова зникають книгарні, місто втрачає свою самобутність як освітній центр. Якщо людина не має змоги придбати книжку, ми заганяємо її у стан споживача матеріальних благ. Щодо конкретної ситуації з Будинком книги, то з юридичного погляду міська влада не може впливати на рішення власників передати приміщення в суборенду. Щодо обговорення ситуації, лобіювання, то можна почути від підприємців, що це, мовляв, не їхня справа, треба заробляти гроші…
Місто може надавати преференції людям, які відкривають книжкові крамнички для торгівлі україномовними книжками. Стосовно ідеї муніципальної книгарні, то наразі таких звернень не чув. Але видавцям справді нема де реалізовувати свої книжки, вони втрачають найкращі місця продажу. Чи може міська рада відкривати такі книгарні? Це цікава думка, але вона потребує обґрунтування. Після звернення видавців можна було б розглядати можливість надати відповідне приміщення.
Довідка
Будинок на вул. Міцкевича, 8, відомий як Будинок Шпрехера, Будинок книги, вважають першим львівським хмарочосом. Будівництво тривало з 1912 по 1921 роки. Має 7 поверхів. Будинок, який був на цьому місці перед нинішнім, збудовано 1829 року. У другій половині XIX століття він належав відомому капіталістові князю К. Понінському, який приміщення цього будинку здавав в оренду. Деякий час тут містилася перша дирекція залізниці, а 1902 року відкрили кафе «Монополь», яке часто відвідував Іван Франко. 1910 року будинок купив багатий єврейський капіталіст Йона Шпрехер. Через три роки дім знесли і почали будувати «хмарочос». Проект будинку в стилі модерн із академічними варіаціями виконав архітектор Фердинанд Касслер. Спочатку будинок задумували як багатофункціональний. На першому поверсі мали розмістити крамниці, а вище — житлові або офісні приміщення (спершу хотіли розмістити готель «Palace»). Його приміщення використовувалося виключно для установ. До середини 1950-х років тут були розташовані каси попереднього продажу залізничних квитків, потім їх перенесли до костелу Святої Анни, на стику вулиць Городоцької та Шевченка. У середині 1960-х приміщення першого поверху перебудували, аби розмістити в ньому Будинок книги.
Наталя ДУДКО, «Ратуша»