Петро Олійник:” Це вбивство - виклик”

|

Убивство екс-голови Львівської обласної ради та ЛОДА Степана Сенчука серйозно збентежило бізнесову та політичну еліту області. Коментарі з приводу цього злочину дали ледь не всі відомі в області люди. Не залишився осторонь і нинішній голова Львівської обласної державної адміністрації Петро Олійник, інтервю з яким з приводу убивства Сенчука подаємо нижче.

“- Петре Михайловичу, вчинено жахливий злочин: вбито Степана Романовича Сенчука, політика, бізнесмена, людину, яка кілька років тому очолювала представницький та виконавчий органи влади в області, і яка активно підтримувала кандидатуру Віктора Ющенка на минулих президентських виборах. Сьогодні можна почути думку про те, що це була автоматна черга не лише в нього, але й у помаранчеву владу Львівщини.

– Те, що сталося, можна розцінювати саме так. І я поясню чому. У 1999 році, коли мене обрали міським головою Червонограда, там люди місяцями не отримували пенсій, зарплат, у багатьох мікрорайонах не було тепла. Ми мали розбиті дороги. Я пам’ятаю свою співпрацю із Степаном Сенчуком. А він тоді очолював спочатку обласну раду, а згодом ще й обласну державну адміністрацію.

На той час я був „туристом”, який ходив по київських владних коридорах, не знаючи стежок, не володіючи відповідним інструментарієм. І Степан Романович надав мені неоціненну допомогу. Безумовно, він за мене не працював. Але він допоміг мені як голова облдержадміністрації, голова обласної ради.

– Вважається, що Степан Сенчук підтримав Віктора Ющенка і його команду вже на завершальних етапах передвиборчої боротьби.

– Це далеко не так. У березні 2003-го року Віктор Ющенко призначив мене начальником штабу “Нашої України” на Львівщині. Тоді у Львові ми починали свою роботу з одного маленького кабінету. Слід було готуватися до проведення передвиборчої кампанії, вибудовуючи схему агітації та контрагітації, готуючи системи для організації паралельного підрахунку голосів, для навчання тисяч і тисяч членів дільничних та територіальних виборчих комісій, спостерігачів. Ми відбудували систему зв’язків, комунікацій, створили єдину комп’ютерну мережу. Я запевняю – грошей у нас не було.

Тоді навколо нас зібралася невелика група бізнесменів, які не боялися влади. Але вони не були спроможні в усьому необхідному обсязі профінансувати підготовку до виборчої компанії. І коли ця проблема постала, до нас приєднався Степан Романович Сенчук. І це в той час, коли деякі нинішні “помаранчеві герої”, покинувши фракцію “Нашої України”, перейшли до свити Віктора Януковича, відстоювали його позиції.

А Степан Сенчук, непомітно, але дуже активно зайнявся фінансуванням виборчої кампанії Віктора Ющенка. Про це знало дуже обмежене коло людей – я та троє моїх заступників.. Але саме тоді проти Степана Романовича і почали порушувати кримінальні справи, про які говорять і досі. До того ж, наголошують, що ці справи не мають політичного характеру. Зрозумійте, я не фахівець із юриспруденції, тому мені важко сказати, чи у тих справах є якісь обґрунтовані факти. Це будуть визначати як мінімум судді. Але та обставина, що справи проти Сенчука порушили після того, як він почав допомагати “Нашій Україні”, свідчить про їх замовний характер. Адже у той же час в області коло Медведчука грабувало державу через відшкодування несплаченого ПДВ, йшла контрабанда і т.ін. Правоохоронні органи насправді мали б займатися злочинцями, що перебували у ранзі високих державних службовців.

Восени 2003-го деякі депутати, які згодом розмахували помаранчевими прапорами, завдали першого удару по Сенчуку, піддавши його жорсткій критиці. Вони розповідали про, буцімто, скоєні ним кримінальні злочини, і поливали його брудом. Завдання у них було зрозуміле – позбавити фінансової підтримки “Нашу Україну”, вибити з нашої команди дієвого гравця.

Щодо закидів на адресу Степана Сенчука, то він мав серйозні впливи у різних сферах діяльності. Він, безумовно, був задіяний і в приватизаційних процесах. Пригадую приватизацію НПК “Галичина”. Ми зібралися у вузькому колі і вирішили підтримати Петра Димінського, щоб підприємство не опинилося в руках Суркіса і Медведчука. Степан Сенчук теж підтримав Димінського, і їздив з його питанням до Кучми. Ми формували свій енергоринок. До слова, про це свідчать навіть записи, зроблені майором Мельниченком. На одній із плівок зафіксована розмова Сенчука з тодішнім президентом України. Я хочу ще раз підтвердити: така розмова справді відбулася.

Степан Сенчук був дієвою і фінансово незалежною особою. Його хотіли позбутися ще кілька років тому. Але усунути фізично не могли, бо це скомпрометувало б тодішню владу. Тому щодо Степана Романовича обрали іншу тактику: тотальне поливання брудом.

Хочу ще раз зазначити, що Степан Сенчук був однією із ключових осіб, які реально вплинули на перебіг виборчої кампанії Віктора Ющенка на Львівщині. Його фінансову, моральну, організаційну підтримку важко переоцінити. Сотні людей, які ходили під іншим прапором де юре, де факто працювали в команді Сенчука – юристами, спостерігачами. Багато людей на виборах були де юре від Януковича, а реально – від нас. І в цьому була теж заслуга Степана Сенчука.

Коли ми перемогли і Президент призначив мене головою Львівської ОДА, я знав, що не маю права дозволити монополізувати місцеву економіку, політику, вплив будь-якої фінансово-промислової групи. А у нас їх не так вже й багато. Влада залишається сильною тоді, коли вона рівновіддалена від усіх фінансово-промислових, політичних груп. Відповідно, у нас на одному фланзі була група, за походженням, умовно кажучи, з Дрогобиччини, Волині, Кривого Рогу. Вона має декількох народних депутатів, впливи у різних середовищах. Я пішов на співпрацю з цією групою, у межах чинного законодавства, зрозуміло. Другим центром впливу стала команда Степана Сенчука. І тут мову слід вести не тільки про “Еколан”. Це команда, яка має свої медіа, своїх політиків. А третє середовище – молоде, амбіційне – комітет підприємців Львівщини, з яким я теж пішов на співпрацю.

Порушення балансу сил, який склався в області, означало б для голови ОДА узалежненість, в тому числі політичну, або ж, скажемо так, виключно представницькі функції на території області: підписи ставиш, але на процеси в області не впливаєш.

Степан Романович у цій ситуації відігравав дуже велику роль. Але та ж сама особа, яка сьогодні присутня у складі обласної ради, і яка в часи Януковича била по Сенчуку, за завданням фінансово-промислового магната (а в мене про це є достовірні дані) вдалася до методів чорного піару. Їм потрібно було витіснити з політичного та економічного середовища Степана Романовича. Я був вдячний йому за те, що він мене зрозумів, і зняв будь-які претензії на те, щоб стати депутатом чи то обласної, чи то Верховної Ради, або на те, щоб займати важливі державні посади у Львівській області. Він усвідомлював, що може піти працювати лише до Києва. Про можливе його призначення на високу посаду вже неодноразово писали газети. Але я особисто в цьому участі не брав. Бо це не завдання голови облдержадміністрації – лобіювати когось на посаду керівника “Держрезерву”.

Та попри усе, Степан Романович залишався серйозним політичним гравцем на Львівщині. Він почав підсилювати свої позиції, створивши медіа-холдинг. Він міг би стати тим центром, який прагнув би консолідувати, а не роз’єднати громаду на тих же виборах до місцевих органів влади. У контексті того, що сталося цими днями, цей фактор теж не можна не брати до уваги.

Слід скахати й про інше. Сенчука звинувачували у намірах приватизувати “Львівсільмаш”. Але я можу запевнити, що він не мав до цього підприємства прямого відношення. Ми не могли допустити, щоб “Львівсільмаш” продали за формулою „медведчуківщини”, коли увесь завод разом із землею хотіли купити за 16 мільйонів гривень. І те, що ми зупинили спробу продати таке підприємство за копійки – це велика перемога.

Зрозумійте, я намагаюся розповісти про той великий унікальний шлях, який пройшов Степан Сенчук. Бо ЗМІ досі завжди зосереджували увагу на інших речах, які зовсім не відповідали внутрішньому его цієї людини, її поглядам.

Нас із Степаном Романовичем єднає те, що і мої, і його батьки були на засланні. Я і він народилися в Сибіру. Мій і його батько стали шахтарями. Тому в основі його характеру було моральне підгрунтя, на яке він завжди міг обіпертися. Саме Степан Сенчук у 1999-му році дав жорстку відсіч медведчукізму на Львівщині. І тільки з легкої руки Михайла Гладія сюди прийшли і міцно тут закріпилися такі люди як Сергій Медведчук. Саме тоді і розпочався перший безкрай. Я це відчув як керівник бізнес-групи, міський голова, депутат обласної ради. А Сенчук не побоявся , він перебував у жорсткому клінчі із Медведчуком.

Я не хочу, аби Степана Романовича робили цілковито “білим і пухнастим”. У нього були свої недоліки. Але в його характері були риси бійця. З ним я багато років ходив у бій, не маючи при цьому, зазначаю, жодних ділових контактів, інтересів. Я заявляю це як голова обласної держадміністрації, і роблю це напередодні виборів. Мої слова легко перевірити. Я також розумію, що менш вразливою була б позиція, коли ти просто мовчиш. Але я маю за людський і громадянський обов’язок розповісти про Степана Романовича і про те, що він зробив і ще міг зробити для Львівщини.

У нас виникали різні ситуації. Часом ми сварилися. Сенчук міг сприймати щось надто прямолінійно. Але він мав позицію, на відміну від багатьох інших, тих, хто нині став “помаранчевим”.

Хочу також сказати, що я дуже співчуваю родині Степана Сенчука, його синам.

– Петре Михайловому, як, на вашу думку, вбивство Степана Сенчука може вплинути на середовище підприємців Львівщини?

– Це вбивство – виклик. Якби Степана Романовича хотіли тільки вбити, то принаймні 200 осіб у Львові знали, що кожного ранку він одягає спортивний костюм, бере песика і гуляє лісом. Без охорони. Сенчук ніколи не їздив з охороною. Але вбивство скоїли за добре відомих вам обставин.

Нам кинули виклик і він непокоїть багатьох. Так, бізнес переживає. Підприємці хочуть почути чіткі відповіді. За резонансністю вбивство Степана Сенчука можна порівняти хіба що із розстрілом Щербаня у донецькому аеропорту. Саме тому Віктор Ющенко взяв хід розслідування цього злочину під особистий контроль. В області працюють найвищі посадовці правоохоронних органів держави.

Я запевняю, наступ криміналітету на Львівщину буде зупинений. Хочу також сказати львів’янам, мешканцям області: я дав всю інформацію по цій справі правоохоронним органам. А в мене її є дуже багато, до того ж, із різних джерел. Люди повинні бути впевненими: нікому не вдасться зламати поступ України до декриміналізованої, моральної політики та економіки. ”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...