Десять днів, що струсонули світ - „Ратуша“, 2 грудня

Стара „Нива“, здригаючись на вибоїнах, у нічних сутінках повертає нас до звичної обстановки рідних осель. В унісон з нами по трасі рухаються десятки автобусів, бусиків і приватних авто. Назустріч, на Київ, через снігову заметіль просуваються ті, хто на Майдані Незалежності прагне відчути дух єднання і свободи. Увесь транспорт і його пасажири в помаранчевих стрічках, бо, без перебільшення, саме цей колір став сьогодні в Україні національним. Щоб не дати водієві Михайлові заснути за кермом, ми час від часу захриплими голосами кричимо: „Ющенко!!!“, і знову та знову повертаємось до подій у державі та Україні…

Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Хто б і що не казав про месіанську роль західних регіонів України у цій революції (називаймо речі своїми іменами), переконаний в одному – коли б це народне повстання не підтримав Київ і кияни, то воно було би приречене на поразку. Старенькі бабусі, котрі несуть у наметове містечко борщики, яблука і свою любов, російськомовні мешканці столиці, які запитують: „Какая разница, на каком языке я кричу: „Украина! Свобода! Ющенко!”?”, і київські міліціонери, котрим влада не вірить і тому завозить “Беркут” із Донецька і Запоріжжя – всі вони стали основою народного спротиву. Влада, що вже неодноразово ламала нас усіх через коліна, плюючи на непоховане тіло Гії, “касетний скандал” і “Україну без Кучми”, вважала, що й цього разу “піпл все схаває”. Явка на виборчі дільниці в Луганську у 103 відсотки — це навіть не ляпас. Це – просто яскраво виражена зневага до свого народу, який її, цю владу, так довго терпить. Коли ж раптом виявилось, що народ хоче мати справді ту владу, на яку заслуговує, керманичі просто розгубились. Як, невже це бидло, отримавши пенсії-подачки, ломане податковими, міліціями, бандитами і судами, ще незадоволене?! Чого ж вони хочуть?! Зрозумівши, що мороз, сніг, дощ, тотальна брехня, система фальсифікацій і правоохоронна система не спрацювали, із загашників на світ негайно витягнули “підрозділи народного гніву” – з прихильників провладного кандидата почали формувати високоплачувані каральні загони і скеровувати їх до столиці. В цих бойових групах Хама, поряд зі справжніми трударями-шахтарями, їхали “топтать всю эту сволочь” почорнілі від наколок, алкоголю і ненависті люмпенізовані кримінальники. Неначе посталі з-під землі знавіснілі орки з “Володаря кілець”, вони мали намір винищити все те живе, що ще залишилось на нашій землі, бо зрозуміти тих, хто вийшов під помаранчеві знамена, просто не могли.

Медведчуківські телеканали навмисне залякували “киян і гостей міста” дезінформацією про прибуття до Києва нових ешелонів із прихильниками Януковича, але “фактор страху” теж не спрацював.

Без сумніву, свого часу ще стануть відомі деталі спецоперації з запланованим викраденням Юлії Тимошенко і ще кількох відомих опозиціонерів (адже саме для цього прибували до Києва російські консультанти – спецназівці), і “замовлені” у київського криміналітету життя десятків лідерів руху опору (за моєю інформацією, саме завдяки хлопцям Кисіля, які відмовились виконувати щедро профінансоване прохання доброзичливців, вдалось уникнути великої біди). Можливо, ми дізнаємось і про наміри закарпатських бандитів, яким “добрі дяді” пропонували переодягтись в оранжеві строї, вчинити український Беслан. На щастя, божевільна ідея захопити школу з дітьми і, погрожуючи зброєю, вимагати “Ющенка в Президенти” не втілилась…

Міліція з народом

Думками повертаюсь на вулиці Києва. Величезні КрАЗи на Банковій. Агітатори переконуть міліціонерів у тому, що діючий президент Кучма — ніхто. Уквітчані щити опущені – їх опустили ще вчора, коли читали молитву священики. На одому зі щитів плакат: “Не стріляй!!!”. Бачу львівський театр імені Курбаса – артисти щодня співають правоохоронцям пісень. “Беркут” – донецький, вчора тут стояли інші. Підрозділи навмисне перемішують аби не дати змоги їх командирам домовитись із маніфестантами. На Лютеранській бачимо велику колону міліціонерів – курсантів, що несучи прапори Грузії та України і вигукуючи “Міліція – з народом!”, прямують до прикритої бронею лави спецназу. Охоронці Адміністрації Президента із здивуванням споглядають відкриті обличчя та оранжеві пов’язки завтрашніх офіцерів міліції, але нічого не говорять – уміння мовчати завжди слугувало ознакою відданості режиму.

Голос народу

Ростислав Рисик, студент Львівської політехніки:

“Зараз я при прес-центрі Ющенка. Зустрічаю, охороняю і розселяю людей, які прибувають на вокзал зі Львова. Зустріли близько двох тисяч осіб. Повсякденна і конкретна робота. Неоціненна допомога киян. Я знаю, що це моя революція, революція романтиків, і її значення ми ще самі не усвідомлюємо до кінця”.

Геннадій Калюжний, вчитель села Лохвиця Полтавської області:

“У нас в селі є пам’ятник філософу Григорію Сковороді, на якому написані пророчі слова: “Народ спить сном міцним, богатирським, але кожен сон є пробудним”. Нині, дорогий друже, народ пробудився і головне — повірив”.

Іван Цинько, студент Львівського медуніверситету:

“Ми зібрали кошти з 20-ти гуртожитків, купили ліки, поставили намети і надаємо тут людям медичну допомогу. Найчастіші захворювання: обмороження, переломи ніг, застуда, ангіна. Люди з ножовими травмами до нас не надходили. П’яні є, але дуже мало”.

Олександр Вайвала, Черкаси, промисловий альпініст, колишній спецназівець, мешканець наметового містечка:

“До пікету біля Верховної Ради приходила цілителька Марія – Стефанія, молилась за нас і роздавала бутерброди. Люди цілували їй руки. У маленького сина день народження, я дзвоню, а він навіть не пита за подарок, а одразу мені: “Тато, а ми переможемо?”. Я заплакав”.

Юрій Грабовський, тренер команди з регбі “Сокіл”, Львів: “Були спостерігачами в Севастополі. Відразу після цього – сюди. Міняємось. Займаємось охороною. Ексцесів не було”.

Бунтівний гумор

Фото Кучми в благенькому плащі. Підпис: “Втілимо в життя пенсійну реформу”. Написи на табличках одеситів: “Одесса. Таки “Так”. Розмова серед львів’ян: „У Львові роздають владу – а ми тут сидимо. Їдемо, може хоч начальника жека дадуть”. Сміх. Хтось дуже довго сидить в туалетній кабінці. З черги питають: “Ти там помер чи що?”. Крик із кабінки: „Ющенко!” Живий.

Підїжджають авто з курятиною, на авто наклейка “Наша Ряба – за Нашу Україну”. “Фото Путіна з підписом: “Вибір –2004. А ти готовий їхати в Чечню?” Синьою фарбою в підземці: “Зробив злочин ЦВК – в Президенти пре зека, зрозуміло, що Ківалов з його гуртом теж “кидало”. Забагато хочуть каші, а отримають параші. Будуть мріяти на “зоні” про посилки від Кобзона. Що ж, будь ласка, добре панство, візьміть інше громадянство!”. Двоє хлопців несуть по Хрещатику велике синьо-біле знамено, перев’язане оранжевими стрічками з наклейкою “Так! Ющенко!” Питаєм звідки. – “Трофейний. У донецьких купили за 15 гривень – вони сьогодні вже від’їжджають”. Колега з телеканалу запропонувала одному з донецьких “під камеру” віддати виборче знамено. Той каже: „Сто баксів”. Жінка погодилась. Прилюдний процес купівлі-продажу відзняли (сюжета я чомусь так і не бачив). Транспарант на перекритій Банковій: ”Будматеріали. Бетонні блоки. КАМАЗи. Самовивіз. Недорого. Телефон “02”. На зразок “Бременських музикантів” лунає пісня на ескалаторі київського метро: “Наши флаги цвета апельсина – Янукович подлая скотина, Янукович подлая скоти-и –и-на!”. Діалог під стінами Верховного Суду: “Через дев’ять місяців у вас в Києві може бути демографічний вибух. – Ага – усі немовлята будуть такі оранжеві-оранжеві”. На бічному вході в наметове хтось виклав слово “Гуцулія”, намальоване ялиночками. Мешканець Косова, наче мавпа, заліз на величезну сосну біля Верховної Ради і прикрутив там синьо – жовте знамено з зазначенням своєї батьківщини — “Косів”. Будівля Верховного Суду. Двоє журналістів із Каталонії спершу кричать: „Нас багато і нас не подолати”, а потім дивуються чому так мало п’яних, адже якщо б це була Росія, то п’яним би був кожен другий. Ми сміємось. Юлю Тимошенко вон називають “Пассіонарією”. Наразі не сперечаємось. Напис на плакаті з мавпою: “Тому що похожі”. Червоною фарбою на біотуалеті: “Штаб Януковича”, “Хата Хама”. Студентські гасла: “Ющенко – президент, Янукович – імпотент!”, “А у нас в квартирі газ, Янукович – п…“, “Кучма, Янукович – ваші нари будуть поруч!”. Печальний кінець президента – гітариста. Так, Україна – не Росія… Напис на стіні: “Он сказал, что мы козлы – пасть ему порвать должны”!!! Делегація з Франківська з новим слоганом: “Вітя, здавайся, бо ми привезли яйця!” Їх галас заглушують удари саморобних “тамтамів” з бочок біля приміщення Кабміну. Бочки й арматуру залишили після себе гості з Донецька.

“Данєцкій десант”

Розповідає бізнесменша зі Сум: „Телефоную рідному братові в Донецьк. Українською кажу: „Добрий день“. Він мені: „То ти теж за Ющенка?“ Годину з ним говорила – не чує. Спочатку Янукович їх назвав „козлами“, а тепер вони ж і кажуть: „Ми – не козли”. За мій рахунок вони хочуть чути лише те, що хочуть почути – якийсь зомбі. Страшно“.

Із розмови з шахтарем: „Объясняю вам, як львовянину. При правлении Януковича наша область преобразилась. Зараз у Данєцку красота. А раньше усе забирав Києв. Стане Януковіч президентом – стане лучше і у вас. Я не проти Ющенка, а проти Юльки. Вона Днєпр грабанула і нас тоже ограбе. Явка в Луганске 103 процента – це херня. А Донєцк весь за Януковича був. У мене много не питай – он мій директор шахти, то пусть він і скаже”. Директор шахти, побачивши диктофон, втік. “Смотряща” від донецьких рве на шматки календарик газети “Ратуша”, який ми вручаємо гарній дівчинці: “Єй этого нє нада”! Дівчина з почуття помсти міняє синьо-білий прапор на оранжеву стрічку – маємо перший трофей… По кілька прихильників Януковича ходять з синьо-білими прапорами серед оранжевого океану сотень тисяч “помаранчевих”. У народі це відразу отримує назву “екстримальний туризм”.

„Чіста канкрєтні“

Зустріч біля Кабміну. На пальцях татуювання, аргументів не чують. У частини хустинки закривають обличчя: „Че вы нас здесь агитируете?! У вас – свое, у нас – свое! Приедет весь Донбас – вас просто сметем!” Слова опонента перекриває крик натовпу: „Нам Донецьк не вороги – приходіть на пироги! Схід і Захід – разом!“ „Слухай, а коли б нас було стільки як вас, а вас стільки як нас і все це відбувалось у Донецьку?“ — „Да мы б вас разорвали!!!” – “Ось тому ми і проти Януковича” – “Не понял…”

Бійка в „Трубі“. Троє п’яних „бомжів” намагаються побити п’яного велетня з синьо-білим шаликом. До процесу приєднується охорона підземелля з написом на спині : „Служба охорони „Ангели“. Вони витягають прихильника прем’єра назовні й пояснюють: „Йди звідси, мужик. Голубих тут не люблять навіть бомжі“

Тривожні новини зі Львова: мовляв, п’яні малолітки, зодягнувшись в оранжеві знамена, тероризують людей. Міліція, налякана нестабільністю ситуації, намагається дивитись на цих повстанців — хуліганів крізь пальці. Мій товариш Олег заявляє: „Дивні часи. Це вперше в Історії України організована злочинність злякалась неорганізованої“. Листівка: „Не кожен, хто із жовтогарячою стрічкою – за Ющенка, але кожен, хто п’яний, – за Януковича“.

Троє негідників у помаранчевих стрічках збирають гроші на “телевізор пенсіонерам, які допомагають акції”. Їх не б’ють лише з почуття природної огиди. Більшість львівських кишенькових виїхала в Київ – у кожного своє поняття свободи.

В „Українському домі“ люди бачили львівського кримінального авторитета „Вову-Морду“ з трьома „братками“. Що він там робив – питання питань.

„Український дім“

Захоплення відбулось блискавично. Опору ніхто не чинив. Охоронні й організаційні функції взяли на себе люди Олега Тягнибока – всі чомусь у білих шапочках. За добу вони спали по 2 — 3 години. Попри всі мої застереження до цієї організації – молодці! Через два дні виявилось, що в споруду набилось повно „бомжів“: їжа, тепло, спокій, медобслуговування. Незабаром справжнім карбонаріям через їх наплив не стало місця – „тягнибоківцям“ довелось провести радикальну чистку приміщення. Що цікаво: речі, гроші, авто надають і бідні, і надзвичайно багаті. Аргумент: „Не віддамо державу бандитам“. Такої доброзичливості і взаємоповаги я не бачив ніколи. Боюсь, що й не побачу…

Плакт біля наметового містечка: “Рабів до раю не пускають”.

Микола САВЕЛЬЄВ