Війна бізнесу з екологією - „Молода Галичина“, 17 серпня

Про гудрони, які чорною хмарою нависли над Львівщиною, стільки вже сказано-написано, що кореспондент „МГ“ вирішив побачити їх на власні очі.

Спочатку ті, що складовані просто неба – присипані піском – у Новому Роздолі на території колишнього кар’єру, яку підприємливі „господарі гудронів“ орендують у місцевого держпідприємства „Сірка“. Розвантажили їх тут три роки тому з поїзда. Тепер, щоб вивезти, треба буде скористатись потужними вантажівками – колія вже не діє.

„Бачите, недавно була сильна злива, але вони через бордюр не витекли“, – пояснює мені тутешній провідник. Це правда – на колесах автомобіля й у калюжах на дорозі не видно жодних слідів, як колись діди казали, шміру. „Хто виріс на Дністрі, той знає, що по ньому споконвіку, відколи на Галичині нафту видобувають-переробляють, регулярно сплавляли той шмір. Риба по кілька разів на рік гинула, а селяни попри берег із такою ж частотою збирали густий мазут – усілякі колеса-коліщатка на господарці змащувати. Бувало, нафтовласники спеціально підпалювали ті заплави, аби відібрати у селян той дармовий шмір“.

За дивним збігом обставин, за нами сюди приїжджає делегація з мерії Нового Роздолу, у ній є хтось, мабуть, із санепідемстанції або якоїсь екологічної служби. Назвати себе чоловік не хоче, картаючи принагідно всіх журналістів в особі автора цих рядків, які, на його думку, нічого не тямлять у шкідливості продуктів нафтопереробки і тому приписали їм ще й радіаційну забрудненість. Для переконливості кладе на бордюр лічильник, який через кілька секунд показує цифру „15“. Нормальний природний радіаційний фон. „Вибори наближаються, тому й узялися за ці гудрони, ніби їх раніше не було. У Дрогобичі цілі озера з них за кількасот метрів від житлових будинків, але ніхто не кричить про це у пресі. А у Грибовичах під Львовом – ще більша порохова бочка! Теж – ані слова“. Я не дискутую. Мовчки фотографую це „гудроносховище“ і вже думаю про майбутні фото з Дрогобича та Грибовичів. Порівняємо.

Володимир ФЕДЕРКЕВИЧ