Кандидат Ікс - “Поступ“, 28 листопада

Якщо пояснювати цю тенденцію тотальною невизначеністю в кучмістському таборі на конкретних прикладах, то навіть з найактуальніших подій і заяв можна вивести чіткий логічний ланцюжок. Розпочинатиметься він з “донецьких“, які впевнені в тому, що єдиний кандидат потрібен, і, щобільше, переконані, що ним має бути Віктор Янукович. Далі можна буде згадати про Леоніда Кучму, який все ще шукає “наступника“, поряд з тим, розробляючи або дозволяючи розробляти інші варіанти.

Навряд чи варто пропустити повз вуха заяву Валерія Пустовойтенка, який вважає, що єдиного кандидата не буде (мовляв, його узгодження є неможливим) і навіть має намір докластися до того, щоб його не було, балотуючись під час виборів-2004. Іншу позицію має Віктор Пінчук, який навіть упевнений у перемозі єдиного кандидата від влади. Проте лише тоді, якщо ним буде Віктор Ющенко. І навіть, подейкують, переконує в єдиноправильності своєї думки Кучму. Крайнім скептиком, як здавалося до минулого тижня, слід би було вважати Віктора Медведчука. Адже все свідчило про те, що він не лише не вірить у можливість перемоги кандидата від влади, але й навіть не вважає її достатньою гарантією забезпечення своїх інтересів після листопада 2004 року. Саме тому він так активно бореться за політреформу.

Плюс два, мінус два, з одним невідомим

Однак саме соціал-демократи (об`єднані), лідером яких є Медведчук, минулого тижня внесли додаткову інтригу в сагу про наступника. Парламентський рупор голови президентської адміністрації Нестор Шуфрич оголосив вирок двом потенційним учасникам перегонів — голові Верховної Ради Володимирові Литвину та голові Національного банку Сергієві Тигипку. Їх, за словами Шуфрича, у жодному разі не підтримають соціал-демократи (а це значить, що жодному з них не бути “єдиним“). Натомість народний депутат назвав двох з трьох претендентів, яких есдеки могли б підтримати. Перший, зрозуміло, Віктор Медведчук. Другий — Віктор Янукович. Третього Шуфрич не назвав, спровокувавши таким чином купу гіпотез і спекуляцій.

Саме цей третій і є найцікавішим. Адже два названі кандидати — не найбільш вдалий вибір для СДПУ(о). Зрозуміло, що лідерові партії з його амбіціями хотілося би бачити себе президентом, обраним народом. Однак тут доречно було б процитувати Юлію Тимошенко, яка нещодавно заявила, що “аби переміг Медведчук, потрібно змінити народ“. Надзвичайно низький рейтинг не дозволяє Вікторові Медведчуку бути не лише кандидатом від влади, але й кандидатом від власної партії, якщо есдеки вирішать брати участь у виборах окремо від інших.

Віктор Янукович з точки зору наявного та потенційного рейтингу — більш вдалий вибір. Однак, вочевидь, для соціал-демократів підтримка прем`єра як кандидата в президенти — крайній варіант. Адже це зараз есдеки і “донецькі“ змушені бути з одного боку барикад. Проте якщо Януковичу якимось дивом вдасться виграти вибори, то політика для нього закінчиться і розпочнеться “реальна“ економіка: Донецьк вимагатиме трофеїв. І невідомо, хто буде страшнішим для бізнесу групи СДПУ(о) — толерантний президент Ющенко чи “конкретний“ президент Янукович.

Кучма forever

Що ж до кандидата Ікс, то серед прізвищ, які називали оглядачі, слід виокремити Кучму і Кірпу. На користь того, що Нестор Шуфрич мав на увазі саме чинного президента, по-перше, безболісність третього терміну Кучми для СДПУ(о) (все-таки збереження status quo — це краще, ніж президент-конкурент у бізнесі чи президент-особистий ворог), по-друге, згадка про час, коли есдеки мають оприлюднити остаточне рішення щодо кандидата в президенти — до Різдва. Адже саме наприкінці грудня Конституційний Суд (КС) має винести рішення щодо можливості балотування Леоніда Кучми в 2004 році.

Однак попри всі плюси, які отримала б СДПУ(о) перед виборами, якби першою висунула Кучму кандидатом у президенти, і після виборів, якби він переміг, такий варіант можна розглядати хіба як сподівання на перший з них. Віктор Володимирович Медведчук не схожий на людину, яка не вміє рахувати. І він напевне знає про результати опитування, проведеного центром Разумкова: якби Кучма балотувався на третій термін як єдиний кандидат від влади, то проголосували б за нього лише 7,8% виборців. І це, зважаючи на найбільший у країні рейтинг недовіри, максимум, на що може розраховувати чинний президент. Водночас у Симоненка вдвічі більше прихильників, у Ющенка — більш як утричі (навіть якщо балотуватимуться всі лідери опозиції). Навіть за масштабних фальсифікацій Кучмі не світить нове президентство. Тим паче, що за умови його висунення опозиціонери мали би швидше зарухатися у напрямі об`єднання.

“Темна конячка“ — Кірпа

Георгій Кірпа постійно вигулькує в прогнозах політологів як можливий кандидат у президенти. Враховуючи особливе ставлення до нього Кучми і певне зближення з есдеками, саме він міг би бути кандидатом Ікс. Однак прогнозувати його шанси досить важко. В соціологічних опитуваннях його прізвище не з`являється, і він досі має статус “темної конячки“. Проте те, що його рейтинг буде більшим за рейтинг Кучми чи Медведчука, навряд чи хтось поставить під сумнів. А за умови призначення прем`єром він, вочевидь, переріс би й рейтинг Януковича. Щоправда, саме зближення із соціал-демократами, хоч і сприятиме появі Кірпи серед претендентів у кандидати, може зле пожартувати: суттєвий спротив інших прокучмівських сил. Адже одним з його плюсів донедавна була власне компромісність і рівновіддаленість від усіх, крім президента. Очевидно, що Кірпу, якщо на нього впаде вибір “самого“, мала б висувати якась з менш потужних партій більшості.

Назад у майбутнє

Ще один цікавий момент — те, як відреагував на заяву Шуфрича Леонід Кравчук. Його заява в перекладі з улюбленої дипломатичної мови лідера парламентської фракції есдеків звучить приблизно як “замовкни“, якщо не “закрий рота“. У деяких колах реакцію Леоніда Макаровича сприйняли за українською приказкою — “На злодії й шапка горить“. Себто як ознаку того, що він розраховує отримати шанс повернутися в президентське крісло (наразі ж — на роль кандидата Ікс). Тим паче, що є суттєві підстави, аби стверджувати, що перший президент зараз намагається значно активізувати саморекламу, усунувши від коментування позиції фракції усіх депутатів, разом з тим же Шуфричем. Виявлятися така тенденція почала під час розгортання конфлікту довкола Тузли: тоді Кравчук зробив кілька дуже несподіваних, гострих заяв. Тоді ж позитивне сприйняття таких заяв опозиційною і незалежною пресою, а також неодноразове нагадування про те, як президент Кравчук “розрулив“ проблему Севастополя в 1993 на тлі бездіяльності Кучми в 2003 посприяли зростанню рейтингу парламентського лідера СДПУ(О). І зараз він, загострюючи конфлікт із Шуфричем і, опосередковано, з Медведчуком (одразу кілька заяв, разом з небажанням знімати Зінченка з посади віце-спікера і фразою про те, що вибори президента в парламенті є недоцільними) прямує до кроку, який може зробити його справжнім кандидатом з хорошими шансами вийти до другого туру. Сценарій простий: припустімо, есдеки, оцінивши зростання популярності Зінченка після виходу з СДПУ(о), розігрують виставу “Ображений Кравчук“. “Опозиційний“ Макарович балотується в президенти з природним за такої ситуації зростанням рейтингу, але з фінансовими і медійними можливостями СДПУ(О)… Плюс наголос на досвіді державобудування, плюс уже згадана компромісність… Можливо, така гіпотеза — це лише плід хворої від реалій української політики уяви. Проте один незаперечний висновок можна зробити. Кого б не хотіли бачити есдеки кандидатом у президенти, висувати його має хтось інший. Публічна підтримка СДПУ(О) на шляху до головного крісла лише заважатиме.

Всеволод ПОЛІЩУК