ОСТАННІ НОВИНИ

Дональд Туск: «Солідарність, яка на перший погляд є слабкою, може бути сильнішою від озброєної до зубів імперії»

Вероніка РОЙ

|

Сьогодні, 20 лютого, під час урочистого засідання Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка Президенту Європейської ради Дональдові Туску присвоїли звання почесного доктора (Doctor Honoris Causa). Опісля Дональд Туск зачитав інавгураційну промову, в якій підняв тему солідарності, єднання, згадав про смерть Павла Адамовича, а також охарактеризував політику російського президента Володимира Путіна.

Кореспондент Львівського порталу побував на цій знаковій події та занотував найцікавіші думки Дональда Туска.

Про звання почесного доктора Франкового вишу

Сьогодні я хотів би звернутися зі словом до мешканців Львова та Гданська, до українців та поляків. Хотів би, щоб моє послання почули вухами та серцем. Я є польським патріотом і водночас європейцем. І не бачу тут жодного конфлікту. Я є польським патріотом і дуже люблю Польщу, дуже люблю Україну, та не бачу тут жодного парадоксу. Для мене особисто любити Польщу та Україну, то як любити маму і закохатися в дівчину.

21 листопада 1932 року професор вашого університету, який тоді носив ім’я Яна Казимира, Казімеж Твардовський виголосив саме на цьому місці промову про парадокс пов’язаний з тим, що Doctor Honoris Causa (звання почесного доктора – ред.) отримують вчені, артисти та військові представники. Тобто люди, які працюють у досить суперечливих напрямках. Однак професор Твардовський тоді не міг знати, що у 21 столітті важко буде відрізнити артистів, та навіть комедіантів від політиків. Також він не знав, що у цілому світі з’являться демагоги, які добре почуватимуться в обох цих ролях. Прийнято, що люди різних професій, які сьогодні отримують цей титул, повинні нести знання. Адже етимологічно доктор – це той, хто може чогось навчити, або прочитати корисні лекції. Я є вчителем історії, але з досвіду точно знаю, що життя дає цікавіші уроки, аніж викладачі. Хочу розповісти про уроки, які мені та нам усім дали наші міста – Львів і Гданськ. І хотів би відзначити, що перш за все, вони навчили нас солідарності та єдності.

Про єднання

Коли мені було 20 років, у моєму житті трапилася доросла пригода, пов’язана із політикою. Під кінець 1970 років минулого століття, ми – студенти університету Гданська хотіли організувати нелегальну демонстрацію проти комуністичному режиму. Тоді ми зібралися біля пам’ятника Яну ІІІ Собеському. Перед Другої світовою війною пам’ятник був розташований у Львові на Гетьманських Валах (тепер — проспект Свободи). І ця частинка Львова в Гданську стала символом опори і надії. Хочу зазначити, що це не єдиний символ, який об’єднує наші міста. Адже в гербі Гданська можна побачити два леви. І насправді левів в Гданську також можна знайти достатньо, але таких гарних і достойних, як біля Порохової вежі, у нашому місті немає. Окрім цього, хотів би відзначити, що вболівальники нашої місцевої футбольної команди «Легія Гданськ» називаються «Леви півночі». А сама команда «Легія» отримала цю назву від однієї із львівських передвоєнних футбольних команд.

Про солідарність

Не так давно у Гданську сталася трагедія: вбили мера міста Павла Адамовича. Окутані жалобою мешканці Гданська отримали зі всіх куточків світу сигнали солідарності. Одним з найбільш зворушливих був великий портрет вбитого міського голови на стіні вашої Ратуші. Ми були зворушені жестом львів’ян. Бути солідарним не така легка справа. Солідарність, яка на перший погляд є слабкою, може бути навіть сильнішою від озброєної до зубів імперії. Це принцип єдиний для всіх, він єднає людей.

Як сказав Ян Павло ІІ в Гданську: «Солідарність – це завжди один в іншому, а ніколи не один проти іншого». В політиці – це найкращий антидот на роз’єднання, і реальна альтернатива для політики «за власні інтереси». І політичні діячі, які визнають політику сили, відкидають солідарність.

Про політику Путіна

Багато років тому я говорив з Володимиром Путіним у Москві. Він розказав мені про своє бачення політики. Прозвучала там така трохи спрощена філософія Карла Шмітта. Він заявив, що політику можна зрозуміти тільки через антагонізм, і об’єднатися можна тільки у дві лінії: ми та наші вороги. Це спокуслива пропозиція та інтелектуально є дуже простою. Ця пропозиція наділена силою і, як правило, націлена вона на насильство, відкидаючи компроміси, переговори, співіснування чи плюралізм.

Часто політикам, котрі сповідують культ влади, доводилося поступатися місцем солідарності. Хоча потенціал здавався завжди нерівним. Можливо, через те, що в солідарність можна також закохатися, а сили максимально лякають вас. Любов завжди сильніше страху.

Про схожість Львова та Гданська

Я хотів би перейти до другого уроку – уроку поєднання. Гданськ місто, яке будувалося століттями поляками, німцями, шотландцями, голландцями, євреями, протестантами, католиками та іншими. І можу сказати, що в певний момент це стало символом народного конфлікту та націоналістичних розбіжностей. Де було лише одне питання: чий є Гданськ? А не який є Гданськ? Впродовж століть місто синтезу та симбіозу стало причиною виникнення Другої світової війни. Адже німецькі нацисти не лише в Гданську бачили проблему, яку могли розв’язати лише насильством. Комуністи тут були схожими… І через багато років саме Павел Адамович уперше запросив німців до Вестерплатте, щоб ними вшанувати річницю початку Другої світової війни. Сьогодні ж поляки і німці, а також французи, іспанці, хорвати, словенці на фундаменті примирення будують європейське співтовариство.

І Львів є схожим містом. Не тільки через те, що це місто протягом століття будували різні нації та різні релігії. Львів, так як і Гданськ, був синтезом багатьох культур. Сьогодні Гданськ і Львів – це два міста символи. Із польського Гданська і українського Львова йшли міцні сигнали свободи. З Гданська ця свобода йшла на цілу Польщу, а зі Львова – на цілу Україну. Вони повинні стати провідниками для всіх українців і всіх поляків. Провідниками поєднання між нашими народами.

Завершити хотів би цитатою Папи Римського Івана Павла ІІ, яку він проголосив з нагоди 60-річчя Волинської трагедії: «Нове тисячоліття вимагає, аби українці і поляки не залишалися поневоленими сумними споминами минулого. Роздумуючи над минулими подіями в новій перспективі і плануючи будівництво кращого майбутнього для всіх, нехай подивляться на себе взаємно поглядом примирення. Немає справедливості без прощення, а співпраця без взаємного відкриття буде крихкою. У жесті чутливої ​​совісті, співчуття та доброти ми відкрито відповімо на побажання українців, подібні до бажань Польщі. Поважаємо пам’ять жертв, відновимо кожного з них по імені. Ми зобов’язані цим загиблим і їхнім сім’ям… Давайте разом схилимо голову у молитві і співчутті. Досвід минулого століття є настільки трагічний і болючий, що навчив нас новому погляду на патріотизм, національну ідентичність, яку не треба обертати проти когось, чи потрібно шукати підтвердження в конфронтації. Сьогодні ми знаходимо те, що нас об’єднує. Ми зміцнюємо довіру і співпрацю. Сьогодні немає жодної країни, яка б цінувала роль незалежної України в Європі більше, ніж Польща, і підтримала б її проєвропейські прагнення».

Фото: Львівський портал та ЛОДА

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...