27 березня світ, Україна і Львів відзначили Міжнародний день театру. Львівські актори та режисери святкували його по-різному – і на те, чи був привід для свята, впливало, зокрема… підпорядкування театрів. Для львівських глядачів не має жодного значення, кому підпорядковані театри: місту, області чи Міністерству культури. Не було б воно принциповим, можливо, й для самих закладів культури, якби не специфічна культурна політика в нашій державі: від 1 січня працівникам культури підвищили зарплату на 10,5%, а трьом національним театрам в Україні – на 100%.
Як то добре – бути в підпорядкуванні Міністерства культури, відчув у неділю Національний театр ім. Марії Заньковецької: міністерство подарувало заньківчанам автобус.
Тому львівські театри, можливо, воліли б “спекатися” міського підпорядкування. Однак, мабуть, має рацію заступник начальника управління культури міської ради Богдан Ховзун, зазначаючи: “Я знаю, яка є позиція в Міністерстві культури чи в обласних управлінських структурах: там не надто зацікавлені в тому, щоб приймати якісь установи. Їм легше віддати”.
Якщо театр “І люди, і ляльки” одержав статус муніципального цього року і саме з цим пов’язує надії на поліпшення свого стану (“У нас нарешті з’явилися працівники сцени, а раніше ми мусили самі переносити важкі декорації”, – полегшено розповідала актриса театру), то інші театри міського підпорядкування – “Воскресіння”, ім. Леся Курбаса, Перший український театр для дітей та юнацтва набули цей статус унаслідок перепідпорядкування з обласного (тобто їх фінансували з державного бюджету).
Отож муніципальні театри Львова – “Воскресіння”, ім. Леся Курбаса, Перший український театр для дітей та юнацтва, “І люди, і ляльки” – напередодні свята театру оприлюднили звернення до міського голови Львова, голови Львівської облдержадміністрації, голови комісії з культури міськради Володимира Рудницького, голови бюджетної комісії міської ради Володимира Триньки, у якому, зокрема, йдеться: “різниця в зарплатах спеціалістів тієї ж кваліфікації в театрах національних і муніципальних становить 5 – 7 разів. Для порівняння: ставка молодого актора по закінченні ВНЗ у муніципальному театрі — 301 гривня, тоді як у національному – 1418 гривень. Навіть художній керівник або директор театру муніципального підпорядкування отримує в чотири рази менше, ніж актор найнижчої категорії національного театру, що є кричущою соціальною несправедливістю”.
Колективи театрів зазначають, що якщо питання не буде вирішено найближчим часом (орієнтовно – через місяць), вони вийдуть на страйк або оголосять голодування.
Управління культури Львівської міської ради надіслало театрам відповідь на їхнє звернення. Докладніше позицію управління викладає Богдан Ховзун, заступник начальника управління: “Управління культури працює в тому правовому полі, яке є сьогодні, керується наказами Міністерства культури, постановами Кабінету Міністрів, які регламентують розмір посадових окладів артистичних та інших працівників театрів. Ми звернулися до Міністерства культури й до Міністерства праці з проханням роз’яснити можливості з огляду на закон про місцеве самоврядування. Також вивчали досвід театрів інших міст – у них та сама проблема, що й у нас. Хоча у Дніпропетровську, наприклад, двома муніципальними театрами опікуються бізнесові структури, які встановлюють доплати працівникам цих театрів. Ця проблема має більше соціальний характер і пов’язана з тим, що у Львові з’явився національний театр, і є різниця в посадових окладах національних, академічних та муніципальних театрів. Думаю, ситуація виправиться, і насамперед її виправлятимуть центральні органи виконавчої влади. І той нонсенс, коли актор театру і прибиральниця отримують майже однакову заробітну плату, сам собою ліквідується”.
У своїй відповіді управління культури міської ради, зокрема, рекомендує театрам поліпшувати фінансовий стан “шляхом удосконалення власної діяльності”, працювати “в напрямі збільшення глядачів на виставах”. Докладніше – Богдан Ховзун: “Я вважаю, що театр повинен заробляти, адже заробіток засвідчує його рейтинговість. Є багато структур, які роблять “попсові” речі, заробляючи в такий спосіб, щоб мати змогу робити щось авангардове чи цікаве з методичного погляду. Зрештою, люди йдуть, наприклад, на вистави театру Романа Віктюка, російських гастрольних театрів чи тепер на постановку “Про людей і мишей” за участю Бенюка і Хостікоєва. Це не означає, що ці вистави кращі, але вони добре розкручені. Тобто в театрах мають працювати добрі менеджери, які давали б театрові можливість заробляти”. Актори кажуть, що одна річ – займатися мистецтвом, і зовсім інша – бізнесом.
Представники театрів та управління культури мають чималий досвід взаємного спілкування, однак, видається, не можуть порозумітися, почути один одного. Тому доцільною є пропозиція, що пролунала під час прес-конференції представників муніципальних театрів: щоб театральні діячі та представники управлінь культури зібралися за “круглим столом” у присутності журналістів (тоді не буде потреби критикувати один одного поза очі).
Наталя ДУДКО, “Ратуша”
Олег Цьона, актор театру ім. Леся Курбаса, голова профспілки театру:
– Ми йтимо до кінця. Використовуватимемо всі методи, у разі потреби – і страйк, і голодування, і пікетування. Щось із усього цього має спрацювати. Бо так далі жити не можна. Інакше театр зникне чи самоліквідується.
– Чи намагатимеся змінити підпорядкування?
– Ми дуже хотіли б повернутися під обласну юрисдикцію, адже місто неспроможне вирішувати наші проблеми. Також намагатимемося одержати особливий статус.
Ми пробували грати цільові вистави, приводити дітей, школярів, але, скажу відверто, ми не хочемо, не можемо цього робити, таким чином заробляти гроші. Не знаю, чи може хтось із чиновників сказати, що якийсь із цих театрів не потрібен місту, а поводять вони себе так, ніби ми сидимо якимось п’явками на тілі міста.
Ярослав Федоришин, художній керівник театру “Воскресіння”
– Як ви ставитеся до ідеї проведення “круглого столу” за участю представників театрів та управлінь культури?
– Я вважаю “круглий стіл” доцільним, у ньому мають узяти участь керівники театрів і керівники не тільки міського управління культури, а й обласного, тому що проблема, про яку йдеться у зверненні, почалося після того, як з обласного підпорядкування ми набули статус муніципального. Місто до того ніколи не мало у своєму підпорядкуванні театрів, тому нема такої графи, ми маємо ранг будинків культури.
– Чи вважаєте за доцільне змінити підпорядкування?
– Ні, у цьому нема сенсу. Потрібно просто випрацювати загальну ідею, загальну концепцію функціонування міських театрів. Адже в інших містах ситуація зовсім інша.
– Чи відчуваєте ви потрібність театру містові?
– Якби я цього не відчував, я би тут не працював. Театр “Воскресіння” і театр ім. Леся Курбаса утворені демократією. Для нас характерний новий пошуковий напрям. Про це засвідчує наше реноме в інших містах України і за кордоном. Хоча складається враження, що управлінню культури ми не потрібні.
– Чи відбудеться цьогорічний фестиваль вуличних вистав “Золотий лев”?
– Місто відмовилося наразі від цього фестивалю, оскільки це не входить до їхніх пріоритетів. Але я думаю, що він буде, тому що це міжнародний фестиваль, його підтримує Львівська облдержадміністрація, Міністерство культури. На мою думку, фестиваль важливий для Львова, тому що він є однією з тих позначок, які створюють культурне обличчя міста, визначають міжнародний імідж міста. Адже ми хочемо, щоб у майбутньому Львів став культурною столицею.
