Автосигналізація проти... кабанів - „Високий Замок“, 22 вересня

|

Долею цьогорічного врожаю на хуторі Долини переймаються значно більше, ніж торік. І на те є причина: у липні по навколишніх місцях “бешкетував” буревій, вітром, градом вимолотивши геть усю садовину й городину. Тож кожному вцілілому фрукту-овочу тут радіють, як голодна осіння бджола тішиться розквітлій квітці…

Без яблук-груш, звичайно, хуторяни дадуть собі раду. Але як не буде буряка, картоплі, кукурудзи – сутужно доведеться взимку і людині, й худобині…

Дякувати Богу, подекуди понівечені посіви віджили і подарували селянам надію хоч на якийсь урожай. Зате не забарилася нова напасть. А зветься вона – дикі вепри. Кабаняча братія квапиться ще до снігу нагуляти жиру, відтак не обмежується одними лише жолудями і корінцями-цибульками. Зманюють її селянські городи, що на Долинах туляться до самого лісу. Тож у господарів болить голова, як уберегти і без того понівечені поля від непроханих гостей.

Старші ґазди, котрих мучить безсоння, воюють з вепрами випробуваним дідівським способом. Озброюються старими порожніми баняками, дрючками, різними тарахкалами й заступають з ними на нічні вахти. Обережні і лякливі кабани бояться не лише собачого гавкоту, але й різкого, незнайомого звуку.

Під час одного такого патрулювання мені розповіли комічну історію двадцятирічної давності. Покійний дід Іван з родини Касперських пішов пильнувати город від кабанів. Неподалік поля збудував собі курінь з пруття, розпалив вогонь, кинув у гарячий попіл картоплю, щоб пеклася. Зморений за день і заколисаний теплом від багаття, дід задрімав. І не почув, як кабаняче стадо підійшло до городу, зорало його вздовж-впоперек. А найнахабніший вепр, зачувши смак печеної бульби, ще й повечеряв нею. Дякувати Господу, що не закусив сторожем, який хропів на всі заставки.

Зранку, як домашня челядь побачила той глум на городі, дідові було непереливки. Село ще з півроку брало старого на кпини…

Кабани – вперті істоти. Тож обганяються від них на Долинах ще одним перевіреним методом: прив’язують до встромлених палиць порожні пластикові пляшки. Легенький подих нічного вітру – і від шурхоту тари кабаняче серце втікає у п’ятки…

Молода генерація долинських господарів прагматичніша, їй ліньки серед ночі зриватися з ліжка. Тож обороняється від дичини в модерніший спосіб. Одні встановили на яблунях прожектори з реле і скерували їхнє світло на кукурудзяно-картопляні плантації. Інші на краю поля змонтували автомобільну сигналізацію, в’їдливий “йойкіт” якої чути так само далеко, як церковні дзвони. І, знаєте, допомагає. Кукурудза і картопля дочекалися серпа і лопати. Правда, на перших порах, непосвячені у ноу-хау сусіди сприйняли звукову зброю як “самогонний десант”міліції…

Тим, хто на хуторі не подбав про безпеку власних городів, тепер доводиться розплачуватися: у тих же Касперських за одну ніч кабани переполовинили більшу частину ділянки…

Іван Фаріон

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...