Старичівський ливарник - „Молода Галичина“, 12 серпня

|

Пан Висоцький досі відмовляється вірити, що тепер комусь гейби може бракувати роботи. І в свої 76 літ він не лише щодня активно порається по господарству (є худоба, свині), але й чіпко бере до рук сокиру, працює на токарному верстаті чи припасовує двигун до січкарні.

Подейкують, що Аркадій Миронович заграбастав у Старичах геть усі таланти. Як пригадують односельці, під час будівництва його хати ніхто чужий там не забив навіть іржавого цвяха. Чоловік власноруч лопатою копав траншеї під фундамент, потім разом із дружиною Ганною Григорівною заливав розчин, зводив стіни. Сам пан Висоцький штукатурив-білив, майстрував вікна-двері, настеляв у кімнатах підлогу. Згодом так само „своїми силами“ копав криницю і навіть викував до неї коловорот…

Однак не лише хистом будівельника-господарника славиться чоловік. У „сірчаній“ окрузі він більш знаний як ливарник посуду. Бо як у Старичах, так і в навколишніх селах майже у кожній хаті є виготовлені руками Висоцького баняки, пательні, гусятниці, форми для випікання хліба тощо. І цю роботу він не покидає вже упродовж шести десятків літ.

Ливарства, як і багатьох інших справ, чоловіка навчила біда. Батька свого він не пам’ятає, а у воєнне лихоліття померла й мати. Тоді на руках осиротілого 14-річного Аркадія зосталося ще троє менших дітей (наймолодшій сестричці заледве виповнилося два рочки). Голод і холод, вибухають снаряди і свистять кулі. А жити якось треба.

Тоді після боїв на полях валялося чимало різноманітного залізяччя. Власне, з нього підліток узявся… виплавляти посуд (побачив, як це робили військові). Для тієї справи, пригадує дідо, найкраще надавалися уламки збитих літаків.

Зрештою, не гіршою „сировинною базою“ стали й згорілі радянські танки, що головешками чорніли на Яворівщині. Як з’ясувалося згодом, „нутрощі“ цих потвор також були добряче „нафаршировані“ алюмінієм (зокрема, складові двигуна, коробки передач тощо). Тож усі ті виколупані уламки Аркадій скидав у знайдену в окопах радянську військову каску і ставив на вогонь.

Із усілякого залізяччя, яке несло в Галичину смерть, замурзаний хлопчисько примудрявся виливати нехитрий посуд, у якому варив із лободи зупу і годував менших дітей. Смертоносний метал, виплавлений десь на російському Уралі та берегах німецького Руру, неповнолітній сирота навчився „перековувати“ у життя. І завдяки цьому сім’ї таки вдалося перебути часи повоєнного голодомору.

Ту ливарну справу пан Аркадій не зоставив і згодом. Тоді металом його уже забезпечував полігон, котрий радянські зверхники всадиганили просто за селом. Червонозорі вояки після навчальних стрільб також полишали чимало різноманітного залізяччя. Ще ж багато чого вдавалося придбати безпосередньо у військовій частині. Тож (хоча й переслідували його різноманітні інспектори) роками не згасала на городі вуйка Аркадія несанкціонована ливарна ватра.

Таким чином за десятиліття умілець видав „на-гора“ не одну сотню екземплярів різноманітного сільського начиння. У його доробку не тільки маленькі каструлі чи пательні, але й навіть 10-літрові банячища, різноманітні форми для хліба, які недавно замовляли тут навіть кілька підприємців… А часом, коли у комбайні чи машині виходила з ладу якась дефіцитна деталь, то до майстровитого чоловіка приходили по допомогу і з колгоспної тракторної бригади. І тоді Аркадій Миронович, сховавшись від цікавих очей за садком, виливав механізаторам потрібну металинку. А одного разу, пригадує пенсіонер, у домашніх умовах довелося „варити“ навіть… кришку до двигуна.

Утім і нинішнього часу цей уже немолодий чоловік час од часу розкладає ватру та бере до рук усе ту ж закіптявілу ще воєнну каску. Адже як відмахнешся від земляків, котрі дають замовлення? Бо хоча тепер на ринку є доволі різноманітного фабричного посуду, однак, переконані розточчани, тільки у пательні Висоцького вийде найсмачніша яєчня, лише у формах цього старого майстра найкраще „ростиме“ хліб…

Роман ГОЛИНСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...