Олександра Коваль: „Українці -- ліниві й недопитливі“ - „Поступ“, 11 серпня

Пауло Коельо у вересні приїде до Львова на запрошення Форуму видавців, який водинадцяте підготував надзвичайно насичену програму для всіх шанувальників книжок. Світова знаменитість як почесний гість форуму перебуватиме в нашому місті три дні, та вже сама поява Коельо на вересневому форумі свідчить про стрімкість обертів щорічного свята книжки. Час читати. Книговидання — ніщо інше, як аукціон людського розуму, — стверджувала Емілі Дікінсон. За такими розрахунками, що б не казали про бестселери Коельо, та його розум (і не тільки це, напевно) продається успішно. Про Пауло Коельо і, звісно, про ХІ Форум видавців розповідає президент ГО „Форум видавців“ Олександра Коваль.

— Чи довго тривали переговори про приїзд Коельо до Львова?

— Менеджери й аґенти таких відомих письменників зважали на свої резони, наприклад, яка це країна, які прибутки в ній можливі від продажу книжок тощо. Врешті-решт після відповідних консультацій минули два місяці, і ми отримали ствердну відповідь: так, Пауло Коельо прийняв наше запрошення. Він прибуде в Україну 14 вересня, з 16 до 18 вересня перебуватиме у Львові, до того ж, 18 вересня вже поїде з України. Можливо, що найпереконливішим аргументом щодо приїзду в Україну для Коельо став успішний продаж його книжок (і українською, і російською мовами) видавництвом „Софія“. Ще Коельо визнав, що художнє оформлення його книжок українським художником Єрком є найкращим, порівняно з рештою. До речі, всі витрати щодо візиту знаменитого письменника до нас взяло на себе видавництво „Софія“.

— А що Ви читали з Коельо?

— Не всі романи. Проте захоплююся ним не стільки як письменником (тобто не про літературну вартість його творів йдеться), скільки вмінням цього автора знайти ті потрібні слова, які промовляють до мільйонів людей в усьому світі. Погодьтеся, що бездарна людина цього зробити не змогла б. „Алхімік“ — це супербестселер цілого століття, яке минуло. І цей факт визнав світ.

— Можливо, Ви використаєте можливість провести разом із Коельо якусь величезну публічну акцію?

— Ми намагаємося отримати згоду Коельо на те, щоб він провів якусь публічну акцію. Його літературні аґенти відмовляють нам у цьому, наголошуючи, що Коельо нічого такого взагалі не проводить.

— Хто з російських відомих авторів завітає у вересні на форум?

— Обіцяють нам Макса Фрая і Гандлєвського. Крім того, ще кілька менш відомих авторів. Але краще не будемо забігати наперед, бо про це нас поінформують ближче до початку форуму.

— Ви якось сказали, що єдине, що може врятувати українських видавців, — люди, котрі почнуть нарешті читати. Невже в нас така страшна „читацька картина“, яку хіба що масове чтиво рятує… бо хоч Коельо ще читають.

— У нас не зовсім адекватна читацька картина з тим же Пауло Коельо. Роман „11 минут“ (російською мовою) продали накладом 600 тисяч примірників. Українського перекладу наразі немає. „Алхімік“ (українською мовою) продали накладом 10 тисяч примірників, та й те за 3-4 роки… Загальний наклад цієї книжки в усьому світі сягає, якщо я не помиляюсь, близько ста мільйонів… Яка може бути відповідь на це запитання? Хіба що… те, що ми — ліниві і недопитливі, — цитую Пушкіна. Мабуть, ми — саме такі.

— Яке з оригінальних українських чи, може, не українських видань змусило Вас зупинитися в книгарні, перепрошую, роззявити рота, а потім вибрати цю книжку з-поміж інших?

— (Сміється. — Авт.) Це — питання на засипку. Знаєте, якщо видання — мистецьке, унікальне, то я рідко фінансово спроможна його купити. Натомість завжди купую різні словники, енциклопедії. Останнім часом, це — російські словники. Мене вражає, як росіяни цінують свою мову і як багато видань їй присвячують… Мрію, щоб українських словників побільшало.

— А з белетристики щось купуєте?

— Останнім часом тут нічого мене не привабило. Кілька років тому я натрапила на такого автора, як Іен Мак`юен, отож, тепер лише відслідковую все, що він пише. Цей англієць, щоправда, не пише в темпі Донцової: одна книжка на 2-3 роки — максимум, на що можна розраховувати від нього.

— На Ваш погляд, чи довго нам ще чекати того часу, коли якийсь із українських телеканалів, окрім усіляких телешоу, запропонує книжкову передачу?

— Нещодавно я розмовляла на цю тему з однією людиною, яка бачить таку книжкову передачу успішним комерційним проектом. Єдина проблема, за його словами, ось у чому: „Видавцям ми говоримо суму, яку вони мають заплатити, а вони, гади, не хочуть“. Невже не зрозуміло, що передача про книжки має існувати лише за рахунок спонсорських коштів, бо інакше вона ніколи не буде об`єктивною. Більшість видавництв платити за телевізійний ефір такі суми, які уявляють собі власники телеканалів, просто не зможе. Так, робити телевізійну програму про книжки як про культурне явище, поза сумнівом, потрібно. В іншому разі, коли робити передачу рекламну, то про книжки, які розраховані на масового читача і які можуть бути довезені до всіх населених пунктів, де їх купуватимуть.

— Тоді чогось ще українському читачеві бракує, щоб читати. Книжки — не дуже цікава тема для розмов, навіть між „харизматичними кандидатами“ в українські президенти.

— І ще нам бракує, може, Райха-Раницького, щоб хоча б до думки одного українського телеведучого варто було б дослухатися. Але… Кілька років тому німецьким бестселером з проданим накладом 600 тисяч примірників стала книга спогадів німецького літературного критика польсько-єврейського походження Марселя Райха-Раницького, автора літературно-критичної телепрограми. Одна його згадка в передачі про якесь видання збільшувала тираж книжки в десятки разів. Кажуть, що ця людина „зробила“ німецьку літературу. Покажіть мені українського діяча, не важливо — літератора, митця, політика чи вченого, чиї спогади зацікавили б бодай 100 тисяч українців? Адже в нас не менше цікавих людей, ніж у Німеччині, та нема традицій. Мені потрапила до рук та книга спогадів Райха-Раницького про власне життя. Дочитати цю книжку до кінця поки що не вистачає часу, з іншого боку, книжка — досить складна для розуміння. Та все-таки в цій людині є неймовірний чар спілкування, який заворожує людей, що його слухають і бачать. Тому що на письмі цей чоловік — не настільки переконливий. І людина, котра займається такою справою, мусить бути справді харизматичною: її всі мають слухати, затамувавши подих, відкривши рота і з очима, що палають від захвату. Чи є сьогодні в Україні така людина? Імовірно, що є, проте не в колі моїх знайомих. Треба шукати…

— Чи не робили Ви спроб залучити меценатів, фундаторів, аби була фінансова підтримка Форуму видавців, принаймні через стільки років, банківськими установами, скажімо?

— Було і є достатньо обіцянок. Але насправді ми не маємо жодної копійки. Я завжди вважала, що на Форумі видавців найперше, що нам вдається, — це благодійна і громадська діяльність. На інших книжкових ярмарках організатори різницю між затратами і надходженнями використовують як прибуток, а ми ці кошти витрачаємо на проведення акцій. Влаштовуємо неймовірно насичені цікаві акції, на яких завжди дуже багато людей, однак потенційні фінансові партнери, які розглядали наші пропозиції, таки відмовили в фінансовій підтримці. „Ну, навряд чи це призведе до збільшення кількості наших вкладників“, — пояснювали нам банкіри. Але я думаю, що вони на цьому не зароблять одразу, проте втратять набагато більше. І ці втрати вони відчують через кілька років, коли люди взагалі перестануть читати і розвиватися, що помітно вплине на стан української економіки й на шанси її подальшого розвитку також. Чому люди бачать лише те, що в них перед очима? Чому вони не хочуть бачити те, що є за кілька кроків попереду? Я не знаю… Не маю жодного бажання звертатися до когось із проханням фінансово підтримати нас.

— Цікаво, що наші вельмишановні банкіри цінують більше за гроші? Чи щоб цих людей переконати, не достатньо розумних аргументів?

— Якщо відверто, я більше поважаю тих, хто відмовив нам відразу. Бо інші довго-довго-довго „морочили голову“ і відмовили в останній момент. Важливо, що цьогоріч до нас на фестиваль дитячого читання приїде 600 дітей з усієї Галичини, а я не знаю, як їх приймати і яким коштом оплатити цим дітям приїзд. Обдурювати дітей я не можу. Ці діти нам пишуть, читають, хочуть від нас належної уваги. Ці діти, зрештою, будуть читати завжди, якщо звикнуть до цього в дитинстві. У цьогорічного форуму є гасло: „Книга — втілення майбутнього“. Тож про дітей не можна забувати: діти повинні читати.

— Проанонсуйте, будь ласка, основні події форуму, які заплановані на 16-19 вересня.

— Одинадцятий форум відбудеться 16-19 вересня, як завжди, у Палаці мистецтв. Ніяких перспектив на нове приміщення у форуму немає, тож доводиться залучати всі придатні для проведення акцій площі: і театри Львова, і кнайпи (найперші наші партнери — МО „Дзиґа“ і „Лялька“). У цьогорічному форумі, що дуже важливо, візьмуть участь зарубіжні видавництва. Росіяни, між іншим, уперше цього року завітають на Львівський форум. І російські видавництва підготували розлогу подієву програму. Польські презентації відбуватимуться в рамках Року Польщі в Україні. Звичайно, приїзд Пауло Коельо — сенсаційна подія. І ще буде фестиваль дитячого читання. Ось коротко — про головні події ХІ Форуму.

Розмовляла Інна КОРНЕЛЮК