“Ми зібралися, щоб помолитися....” - „Львівська газета“, 18 травня

Коли починає пригрівати травневе сонечко й навколо все цвіте, міську людину нестримно тягне на природу – до квітучих ланів, густих трав, прохолодних гаїв і синього безкрайого неба. Львівська молодь щотравня має чудовий шанс опинитися за містом, перевірити себе на витривалість триденною мандрівкою, духовно очиститись і набратися сил.

Ідеться про молодіжну пішу прощу до Унівського монастиря, яку кожного травня організовують Товариство українських студентів-католиків “Обнова”, Мальтійська служба допомоги й інші релігійні організації. Традиційно цей похід розпочинається в п’ятницю вранці урочистою Літургією в церкві святого Михайла, розташованій на вулиці Винниченка. Потім колона прочан вирушає до Унева і в суботу ввечері прибуває у святу обитель. На прощі цього разу побував і репортер “Газети”.

…Сонячною трасою йшло дуже багато молоді і старших людей, духовенства і мирян. Колона розтягнулася на півтора-два кілометри. В руках прочани несли сумки та невеликі рюкзаки (більші валізи везли автобусом). Звідусіль лунали весели пісні, жарти та сміх. Відчувалася приязнь і привітність учасників прощі одне до одного. Ніхто не бурчав, не скаржився, не гнівався…

У суботу ввечері втомлені, але щасливі люди підійшли до стін Унівського монастиря. Кажуть, що цю обитель засновано ще в ХІІ столітті, а перші богомольці зверталися до Бога в печерах. Щоправда, це місце розташоване на болотах, і тут досить волого. Однак навколо – мальовнича місцевість, а осторонь можна побачити монастирські пасіки. Монастир живе своїм життям, розміреним, спокійним, тихим.

Розпочався урочистий вдячний Молебень, після якого всі пішли вечеряти. Симпатичні дівчата з Мальтійської служби допомоги роздавали смачну юшку. Щоправда, слід мати власний посуд. Потім – знову богослужіння. Слухаючи мелодійні голоси монахів, мимоволі забуваєш про час і підносишся думками понад реалії земного буття.

Чому ж ця молодь вирішила подолати пішки майже 70 кілометрів, незважаючи на погоду і спартанські умови проживання в наметах і на горищах монастирських будівель?

“Це неможливо пояснити, це треба відчути, – поділився враженнями голова молодіжної християнської організації “Витанія” Тарас Яценко. – Проща – це духовне очищення, спокій і наближення до Бога. Тут я відпочиваю душею. Щоразу, побувавши в Уневі, спостерігаю, як змінюється моє життя”.

А львівський студент-політехнік Михайло Дідик висловився так: “Якби не було таких заходів, ми давно опинилися би під владою Росії. Нас, українців, ці прощі гуртують та об’єднують. Добре, що люди тут моляться, а не сидять в цей час десь у кнайпі за чаркою горілки”.

“Проща дає мені сили для подальшого життя”, – коротко підсумував працівник одного зі львівських банків Володимир Процайло.

Найбільше вразив Хресний хід довкола монастиря з іконою Унівської Богоматері. Вже споночіло. Багато людей зі свічками в руках обійшли довкола Унівську обитель. Попереду, несучи ікону, йшли священики та владики. Враження від цього дійства справді годі передати, все відбувалося дуже піднесено й урочисто. Я відчув умиротворення та радість. Мабуть, то був Божий дотик – лагідний, немов проміння свічки…

Цієї ночі священикам не забракло роботи, тому що майже всі прочани вирішили піти до сповіді. Сповідальниці стояли просто неба. До отців-сповідників вишикувалися довгі черги, які, щоправда, дещо зменшилися з наближенням ранку.

О третій годині ночі всі охочі зі свічками вирушили на Чернечу гору, розташовану неподалік монастиря. Там поховані монахи та священики цієї обителі.

А потім була ночівля в наметі, до якого я потрапив близько п’ятої ранку. Не встиг зімкнути очей, як треба було вставати: о десятій розпочалася урочиста архієрейська Служба Божа, яку відслужили глава УГКЦ Блаженніший Любомир Кардинал Гузар і передове духовенство.

Слід наголосити, що цьогоріч проща була особливою, адже, крім українців, її відвідало близько ста польських гостей. На цьому наголосив Кардинал Гузар у своїй проповіді. “Між українцями та поляки дуже часто були напружені стосунки, – підкреслив Блаженніший. – Я радий, що ми сьогодні зібралися всі разом для того, щоб помолитися”.

Коли в неділю після обіду прочани йшли до автобусів, аби повернутися до своїх домівок, розпочалася справжня травнева злива. Однак, незважаючи на це, всі присутні були веселими та щасливими. Людей об’єднали духовне очищення та відновлення у вірі, радість від спілкування, а також відчуття свободи і приємної втоми…

Богдан Мазур