Кіна не буде? - „Високий замок“, 15 березня

|

Закон України „Про культуру“ забороняє перепрофільовувати кінотеатри після їх приватизації. Але цей закон весь час порушують.

Сьогодні з колишніх 28 кінотеатрів у Львові функціонують тільки шість.

Решта втратили своє обличчя – замість них тепер є ресторани, казино та дискотеки. За словами голови спілки працівників кінопідприємств Львівської області Григорія Чопика, якщо ситуація не зміниться, то “Мамай” та “Молитва за гетьмана Мазепу” будуть останніми українськими фільмами, які можна було побачити у львівських кінотеатрах.

На думку Григорія Чопика, однією з причин занепаду кінопідприємництва є відсутність дієвих органів управління кіномережею. “У кінопрокатних організаціях немає нових художніх фільмів, тому кінотеатри змушені самостійно укладати угоди з комерційними фірмами, які діють в Україні, – каже він. – У кінотеатрах демонструють їхню продукцію. Тому 50 відсотків коштів, виручених за кінопоказ, ідуть за межі області”.

Як пояснив “ВЗ” голова Комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності Лесь Танюк, відділ кіновиробництва та кінопродукції при Міністерстві культури не може забезпечити управління цією галуззю. “Кінотеатри є комунальною власністю і мусять утримуватися за рахунок місцевого бюджету”, – каже він.

Натомість начальник управління культури Львівської міської ради Віра Покотицька заявила, що кінотеатри перебувають на власному балансі. “Останні десять років ніякі кошти на їх потреби не виділяли, окрім 40 тисяч гривень, які цього року виділили на відновлення кінопоказу в Львівському дитячому кінотеатрі “Сокіл”, – пояснює вона.

Каменем спотикання між владою та кінопрацівниками є проект ухвали про внесення змін до ухвали від 4.09.2000 року №772 “Про кінотеатри міста Львова”. 19 грудня 2003 року проект цієї програми підтримав міськвиконком, і тепер він чекає на розгляд сесії депутатів Львівської міської ради. “Цей проект передбачав ліквідацію усіх, у тому числі ще й діючих кінотеатрів міста, і приватизацію їх конкурсним шляхом, – каже Григорій Чопик. – Йдеться про елементарний розпродаж приміщень”. Натомість львівські кінопрацівники пропонують фінансувати кінотеатри з місцевого бюджету тільки на початковому етапі з поступовим переходом на самозабезпечення і з подальшим поверненням коштів до бюджету. На їхнє переконання, є інші джерела фінансування: кошти від приватизації, вітчизняних та зарубіжних інвесторів, спонсорів, кредитування. Однак Віра Покотицька вважає, що альтернативна програма кіношників не є пристосованою до сьогоднішніх умов. За її словами, будуть збережені кінотеатри імені Миколайчука, “Львів”, імені Шевченка. Та чи не перетвориться благо приватизації для кінотеатрів на банальну торгівлю-конкуренцію за їхні приміщення? Чи мають якісь юридичні підстави нові власники кінотеатру перетворити його, наприклад, на нічний клуб? Як пояснив Лесь Танюк, Закон України “Про культуру” забороняє перепрофільовувати кінотеатри після їх приватизації. Але у Львові та в інших містах України цей закон весь час порушують.

У кожному кінотеатрі є кафе чи ресторан, відтак зменшується кінопрокатна можливість кінотеатру. Зараз своєї аукціонної долі чекають львівські кінотеатри “Київ”, “Дзвін”, “Зірка”, імені Богдана Хмельницького. Деякі з них, наприклад, кінотеатр “Зірка” вже давно не є кінотеатром.

Чому ж важливо мати хоча б декілька комунальних кінотеатрів? А тому, що приватні не завжди хочуть демонструвати українські фільми. Відчутна різниця і в ціні квитка на кінопоказ. Не кожен львів’янин може дозволити собі до 20 гривень за квиток. Хоча залишати комунальні кінотеатри в такому занедбаному стані, як вони є зараз, теж не можна. Ситуацію може врятувати лише інвестор.

Світлана РОВЕНЧАК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...