Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності про необхідність прийняття нового закону про мову та чотири мовні законопроекти, які незабаром мають винести на розгляд парламентарів:
«Як тільки буде досягнуто консенсусу у стінах парламенту, законопроект винесуть на голосування. Мені здається, що після прийняття рішення Конституційного суду про скасування так званого «закону Колесніченка-Ківалова» у більшості Верховної Ради немає іншого виходу, як прийняти той законопроект, який є найдосконалішим з усіх чотирьох поданих. Я вважаю, що це законопроект №5670д.
Українська мова має бути захищеною. І вона була захищеною законопроектом, який прийняли ще за часів Радянського Союзу, в 1989 році. Після скасування цього документу, фактично, в українському законодавстві це питання жодним чином не регулюється, якщо не брати до уваги окремі закони, які регулюють вживання української мови на радіо, телебаченні чи держслужбі, але роблять це не повністю. Тому, очевидно, комплексний законопроект потрібний.
Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності (Книжицький очолює цей комітет, – ред.) рекомендував до розгляду всі чотири законопроекти. Я є співавтором двох з них, але сам би рекомендував №5670д, бо над ним пройшла найбільша робота, він допрацьований членами комітету разом з громадськими активістами, які ініціювали цей процес, з юристами та іншими професійними середовищами. Тому, думаю, у нього найбільше шансів на прийняття.
Я не бачу жодних підстав для конфліктів між російськомовними і україномовними українцями, адже, коли існував закон, прийнятий у 1989 році, ніяких конфліктів не було. Україномовні громадяни відчували, що їхні культурні потреби не до кінця задовільняються. Новий законопроект жодним чином не обмежує мови національних меншин, він просто захищає державну мову в Україні. Він також передбачає, що інші мови мають бути захищеними, але в Україні повинна бути одна державна мова, нею мають послуговуватися державні службовці, вона має звучати на телебаченні, радіо. Нацменшини, щоби вдовольняти свої культурні потреби, очевидно, можуть мати свої окремі програми, як це відбувається в кожній європейській країні.
Мова розвивається і поза законом, адже це рідна мова для мільйонів українців. Просто, на жаль, мільйони українців не можуть користуватися цією мовою в багатьох закладах – чи то державних, чи то в закладах обслуговування. Це просто гарантовано захищає їхні права, а тим самим – і українську мову. Законопроект жодним чином не обмежить прав людей, які говорять іншими мовами. Оскільки наша мета – не примусити їх вивчити українську, якщо вони звісно не претендують на якісь державні посади, а зробити так, щоб у них виникло бажання, яке і так вже є, вчити своїх дітей української, і щоб права їхніх дітей, які хочуть говорити українською мовою, незважаючи на своє походження чи національність, були захищені».
Соломія Головіна