Політичний Львів-2005: у передчутті змін

|

Львів святкує. Після стількох місяців політичної напруги – місто заслужено відпочиває. Відпочиває у передчутті змін. Звичайно, що змін на краще. Не до відпочинку сьогодні лишень політикам. Більшості з них важливо уже сьогодні вирішити низку питань, основне з яких: бути чи не бути і у якому форматі напередодні парламентських виборів 2006 року.

Не варто сумніватися, що таборизація політичних сил на підтримку того чи іншого кандидата на Львівщині зайшла настільки далеко, що конфігурація політичних впливів, входження у владу та вплив на прийняття рішень на рівні області зазнає значних корективів.

Зрозуміло, що доступ до нового Президента України отримають власне „ковалі“ перемоги Віктора Андрійовича: керівник штабу Петро Олійник та безпосередньо штабна команда, сформована з середовища НРУ, УНП, ПРП, екс-керівників різноманітних рівнів, депутатів Львівської обласної та міської рад.

Петра Олійника вважають найреальнішим кандидатом на посаду губернатора. Зважаючи на особливості львівської політичної тусівки, широкомасштабних ротацій у будинку на Винниченка навряд чи слід очікувати за будь-якого голови Львівської ОДА. Можливі „тектонічні зсуви“ у кадровій політиці регіону, зазвичай, завершуються лише циклічністю призначень. Так було починаючи з 1991 року. Виключення становлять хіба що ті, хто перейшов (чи уже не раз переходив) певну умовну межу. На Львівщині такою особою став колишній заступник О.Сендеги Володимир Герич.

Проте, „Наша Україна“ на Львівщині не може похвалитися достатньою кількістю фахових керівників „нової генерації“: по два-три-чотири рази депутати Верховної Ради; керівники різноманітних фондів, управлінь та відомств; колишні начальники митниць, райдержадміністрацій та виконкомів плюс депутати Львівської обласної та міської рад.

Не виключено, що Львівщину чекає тріумфальне повернення у рідні пенати екс-мера Львова Василя Куйбіди, котрий після обрання головою НРУ Бориса Тарасюка (куратора Львівщини під час виборчої кампанії Ющенка) виконував у партії-засновниці „Нашої України“ не останню роль.

Перспективи на Львівщині СДПУ(О) та „Партії Регіонів“ виглядають доволі примарними. Якщо „есдеки“ володіють принаймні розгалуженою партійною структурою (яка під час помаранчевої революції також почала давати збої) та помітним лідером – народним депутатом Ігорем Шурмою, котрий за останній рік (не без допомоги „нашоукраїнців“) став впізнаваним політиком загальноукраїнського масштабу, то кволі спроби місцевих „регіоналів“ під час президентської кампанії наростити м’язи та позиціонувати себе впливовою політичною силою на Львівщині зазнали повного фіаско. Більш того, запевнення новообраного президента України про відсторонення прибічників Віктора Януковича від будь-яких кадрових призначень у новій владній вертикалі на найвищому рівні, без сумніву, знайдуть свій відгомін і у регіонах. Щоправда, якщо перехід Петра Писарчука у парламентську фракцію „регіонів“ є не одноденним проектом, то мінімальне функціонування партії Януковича на Львівщині може забезпечити певна харизма та авторитет реального керівника ринку „Південний“.

Значну новизну у політичний пасьянс регіону, зокрема, щодо нового обличчя нової влади може внести відроджена НАПУ. Щоправда на Львівщині сучасні аграрії не виглядають партією європейського взірця: даються взнаки рецидиви колишньої АПУ, яка за лідерства Михайла Гладія була типовим плодом регіональної політики Леоніда Кучми, а „еліта Литвина“ на Львівщині, вочевидь, викристалізується лише після озвучення конкретних публічних претензій Володимира Михайловича щодо реальних апетитів партії, зокрема, у Західній Україні. Тому постать Петра Комара як лідера новоспеченої фракції НАПУ у Львівській обласні раді слід розглядати як тимчасовий варіант, бо інакше усе набере рис фарсу, аніж реальних змін у аграрному таборі.

Неприйнятний на перший погляд російськомовний, росіянин за національністю, секретар ЛОК СПУ Євген Таліпов, швидше за все, не провадитиме осібну регіональну політику соціалістів на Львівщині, йдучи у фарватері взаємовідносин Ющенко-Мороз. Хоча останній виступ Євгена Михайловича на віче „Ющенко-президент!“ перед Львівської оперою „переплюнув“ палкі промови апологетів Ющенка Петра Олійника, Ярослава Кендзьора, Миколи Гориня, Ростислава Новоженця та інших.

Що ж до НДП, „зелених“ чи „Трудової України“, то їх шанси можна оцінювати не вище, ніж „Єдиної України“ Губського, яка, вичікуючи, перебуває у зародковому стані.

Поки що осібно на політичному небосхилі Львівщини майорить націоналістична „Свобода“ Олега Тягнибока. Показове виключення народного депутата з парламентської фракції „Наша Україна“ власноручно Ющенком „за ксенофобію“ не вельми боляче „вдарило“ по позиціях колишньої СНПУ у регіоні. Тим паче, що специфічне львівське політичне братство, підсилене фінансово народним депутатом Петром Димінським (до сфери його впливу записують цілий ланцюг впливових політиків: нардеп Ярослав Кендзьор – Олег Тягнибок – голова облради Михайло Сендак – перший заступник голови облради, партійний заступник Тягнибока Андрій Парубій – депутати облради Олег Канівець, Михайло Ваврин та інші) не вельми поспішає припиняти закулісні ігри.

Зрештою, міжусобиці регіонального масштабу незворотні. Найвірогіднішими публічними центрами латентного протистояння можуть стати політики, кожен з котрих вважає себе фундатором перемоги демократії та помаранчевої революції на Львівщині. Мовиться про народного депутата Петра Олійника та голову Львівської обласної ради Михайла Сендака.

Петро Михайлович повинен стати головним „квотарем“ найважливіших посад у регіоні. Навіть віртуальні рішення сесії Львівської обласної ради про призначення на посади керівників ДПА у Львівській області, УМВСУ у Львівській області, Західної регіональної митниці приймалися за поданням тодішнього голови виконкому Львівської обласної ради Петра Олійника.

Проте обласний спікер, зумівши (не без допомоги повального переходу в табір „помаранчевих“ після другого туру президентських виборів колишніх провладних депутатів) вивести з штопору Львівську обласну раду, небезпідставно вважатиме органічною для Львівщини перефразовану цитату колишнього спікера Верховної Ради Олександра Ткаченка: „Я не перша особа в області, але й не друга“.

Не виключено, що задля збереження морального обличчя врученої Олійнику Львівщини перед президентом Ющенком, Петро Михайлович змушений буде віддати на відкуп Михайлові Дмитровичу низку посад голів райдержадміністрацій. Зважаючи на перетворення Львівської обласної ради за „спікера“ Сендака в центр показових відречень та присяг, перспективи голови ради на перетворення в одного з найвпливовіших осіб регіону виглядають цілком реальними.

Апогею ж персоніфіковане протистояння прихильників президента Ющенка на Львівщині може сягнути в пік визначення парламентських списків у 2006 році. Тим паче, що досі без відповіді залишається питання про збереження монолітності „Сили народу“.

Тарас КУХАР, Західна інформаційна корпорація

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.