Навіщо Путіну потрібна кримська провокація

Іван Шпаков

|

Сьогодні війну Росії з Україною аж ніяк не можна назвати просто регіональним конфліктом. Це лише частина великої геополітичної гри між впливовими світовими акторами, складовими якої є ситуація в Чорноморському регіоні, на Близькому сході, і навіть в Європі, де проблема з біженцями та мігрантами поступово виходить з під контролю Брюсселя.

путька

На даний час  можна виділити три великі «фронти»: Чорноморський, Донбаський та Сирійський. Чорноморський напрямок донедавна залишався пасивним. Анексія Криму була продиктована насамперед бажанням створити там величезну військово-морську базу, за допомогою якої можна було б контролювати Чорноморськийрегіон, на підступах до кордонів Росії.

Проте все змінилося у серпні поточного року, коли ФСБ РФ оприлюднила провокаційну заяву щодо підготовки ГУР МО України на території АР Крим серії терактів на критично важливих елементах інфраструктури і життєзабезпечення півострова. Окрім того, в повідомленні зазначається про вбивство кількох російських військовослужбовців та потрапляння в полон українських спецпризначенців. Зазначена заява є тенденційною та сфабрикованою, а також – елементом агресивної антиукраїнської інформаційної війни.

Росія неодноразово вдавалась до подібної тактики. Починаючи від жовтня 2015 року, коли розпочав роботу проект DisinformationReview, експерти спеціальної робочої групи при Європейській службі зовнішньої дії (EastStratComTaskForce) зареєстрували 1649 випадків дезінформації з боку прокремлівських засобів масової інформації,п’ять з яких було зафіксовано в Україні.

У зв’язку з загостренням внутрішньоекономічної кризи, а також обумовленого цим чинником падіння лояльності російського народу до режиму Путіна та його партії «Єдина Росія» напередодні парламентських виборів в РФ, Кремль вирішив вдатися до неодноразово випробуваної маніпулятивної технології «зовнішній ворог» для впливу на власне суспільство.

Прикладом такої технології є підриви багатоповерхових будинків у 1999 році, розстріл школярів в Беслані, захоплення глядачів на показі фільму «Схід. Захід», після чого в масовій свідомості росіян візуалізовувалась картинка зовнішнього ворога – чеченських екстремістів, розпалювалась істерія терористичної загрози, що давало підстави розпочати воєнні дії в Чечні. Таким чиномросійська влада відволікла увагу народу від соціально-економічних проблем та створила президенту Путіну образ «рятівника нації».

Істинні цілі Росії у всіх цих процесах визначити важко, але можна зробити декілька припущень. Насамперед, Росія продовжує добиватися того, щоб залишити Україну в зоні свого впливу, не допустивши успішного проведення реформ в Україні, європейської та євроатлантичної інтеграції, тобто фактично, зберегти контроль над нашою державою.

Окрім цього, проводячи таку інформаційну війну, Кремль має на меті перекласти вину за невиконання «Мінську-2» на офіційний Київ, дискредитувавши Україну як суб’єкт міжнародних відносин. Це дасть змогу зірвати «мінський» та «нормандський» процеси пошуку шляхів мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, а також, апелювати до російського суспільства щодо необхідності боротьби з «українськими терористами» шляхом військових дій проти України. На сьогоднішній день «переможна війна» – це єдиний шлях для Путіна зміцнити свій режим та втриматись при владі. Свідченням цього є відмова Путіна від проведення чергової зустрічі у «нормандському форматі» через відсутність у російської сторони аргументів у напрямку політичного вирішення конфлікту та небажання стабілізувати ситуацію на Донбасі.

Інша мета, яку переслідує Кремль – відволікання російського народу від наявних проблем у соціально-економічній ситуації в Росії. При цьому, характерною ознакою зазначеного є коментарі Володимира Путіна, в яких він вказує на аналогічну мотивацію української сторони – «на злодію шапка горить».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.