Гірський туризм: сьогодні і завтра

Розповідь записав Юрій РУДЕНКО, "Ратуша"

|

Нещодавні врочистості з нагоди Всесвітнього дня туризму у нашому місті зібрали представників туристичних фірм і влади. Мета заходу — обговорити успіхи та невдачі галузі та шляхи її розвитку.

Об’єднавчу функцію зацікавлених сторін традиційно виконала Львівська Асоціація розвитку туризму, директор якої цього разу представив результати цікавих семирічних досліджень цієї галузі в чи не найбільш атракційному — гірському регіоні Львівщини. Отже, розповідь пана Андрія Мацелюха — про „плюси” й „мінуси” місцевого туризму, які вдалось проаналізувати фахівцям асоціації:

— Львів нині відіграє роль локомотива розвитку Карпатського туризму, адже гірські райони радіально сполучені з обласним центром, — розповів п. Андрій. — Основні транзитно-туристичні вісі області — міжнародні автомагістралі з автобусним сполученням, починаючи з Польщі і закінчуючи Великобританією, а Львівський аеропорт має щоденне повітряне сполучення з Франкфуртом-на-Майні, Неаполем, Римом, Анталією, Віднем, Москвою та іншими великими містами. Та найвищий потенціал із перевезення туристичних потоків у гірські райони має розгалужена мережа Львівської залізниці.

Орієнтовну оцінку потенційних можливостей наших Карпат можна отримати, порівнявши регіон із близькими за природними особливостями зарубіжними аналогами. Так, наприклад, Альпійський регіон, площею 180 тисяч квадратних кілометрів, де рекреаційні навантаження вважають граничними, щороку приймає 40 млн відпочивальників і 60 млн туристів, які здійснюють одноденні гірські походи. Екстраполюючи ці показники на наш регіон, можна сказати, що ми могли б прийняти 8 млн відпочивальників і 12 млн туристів вихідного дня за рік! Тобто в чотири рази більше, аніж приїжджає тепер. За прогнозами фахівців, наш регіон міг би заробляти на туристах близько 100 млн доларів!

Аналіз оцінки місцевих природних та історико-культурних туристичних ресурсів свідчить, що наші гірські райони мають надзвичайно великий потенціал для розвитку туристичної галузі, яка невдовзі могла б стати якщо не єдиною, то щонайменше пріоритетною галуззю місцевої економіки. Прибутки від її діяльності становили б левову частку і в місцевому бюджеті, і в бюджеті області. З огляду на наявні поклади мінеральних вод і грязей, сприятливі кліматичні та соціально-економічні умови, а також неабияку історико-культурну спадщину, найбільш перспективним районом із тих, що мають статус гірських, є Дрогобицький. Пріоритетним тут є санаторно-курортне лікування, а також екотуризм, який набирає обертів. Цікавими для розвитку активного відпочинку є й Сколівський, Турківський і Старосамбірський райони. Тут чимало схилів гір, придатних для облаштування нових гірськолижних трас із різним рівнем складності.

У літній період існує значно ширша можливість для організації піших, вело- та кінних походів. Фестивалі (Бойківські фестини, лицарські бої в Уричі тощо), які проводять щорічно, перетворюють відпочинок тут на незабутнє свято.

Та, на превеликий жаль, треба визнати, що туристична інфраструктура карпатських районів Львівщини нині не відповідає попитові. Немає необхідної кількості закладів розміщення туристів та харчування і з відповідним рівнем послуг. Не розвинена й мережа супутніх послуг. Не проводять комплексної рекламної кампанії, яка б пропагувала туристичний потенціал. Є лише окремі рекламні акції, спрямовані на популяризацію певних туристичних об’єктів (готелів, санаторіїв, розважальних комплексів тощо), але ці заходи є безсистемними і, як наслідок, не дають бажаного результату в плані розвитку туристичної інфраструктури в цілому.

Загалом у гірських районах Львівщини нині офіційно зареєстровано майже чотири десятки готелів, які одночасно могли б прийняти близько трьох тисяч туристів. Причому більшість зосереджена в двох-трьох населених пунктах, натомість уся інша атракційно приваблива територія залишається осторонь.

Коефіцієнт заселеності під­приємств готельного господарства в середньому у гірських районах Львівщини становить лише 11%, натомість загалом по області — 18%. Такий стан речей пояснюють, окрім низького рівня обслуговування, ще й поганою якістю дорожнього покриття. А також відсутністю вміння і бажання організації відпочинкових програм. Більшість цих закладів орієнтуються на випадкових туристів. Але така політика розвитку не сприяє економічному росту самого закладу і скерована, здебільшого, на короткотерміновий період. Це і є однією з найбільших проблем невеличких готелів. Щойно інформація про них стає доступною, як їх закривають.

Підсумовуючи аналіз нічліжної бази чотирьох, досліджуваних нашою асоціацією районів, можна зробити висновок, що впродовж останніх семи років наявні певні позитивні тенденції — кількість готелів стабільно зростає, але незважаючи на це, їх кількість явно недостатня і не покриває існуючий попит, а, тим паче, і потенційний, який, за прогнозами наших і закордонних експертів, із кожним роком стрімко зростає.

Що ж до санаторно-курортних закладів, то впродовж кількох попередніх років фіксують зменшення кількості цих об’єктів, що пов’язано з посиленням конкуренції серед них. Малі санаторії замінили великі оздоровчо-лікувальні центри, які надають не лише послуги з розміщення, харчування та лікування, а й цілу мережу розваг із супутніми послугами. Проте й цей величезний бальнеологічний ресурс використовується вкрай неефективно. До прикладу, навіть у Трускавці він задіяний лише на 50%.

Основні перепони, що гальмують розвиток туризму відомі: нестабільна політична ситуація в країні; несприятлива візова політика; невиконання Закону України „Про гірські населені пункти в Україні”; ріст податків; відсутність обласної стратегії розвитку цієї галузі; недостатнє регуляторне забезпечення розвитку туризму в регіоні; зміна політичного й економічного курсу держави щодо регіонального розвитку; зменшення доходів місцевого населення; недостатнє фінансування на реалізацію державних та обласних туристичних програм; поганий імідж України за кордоном; занепад архітектурних та природних пам’яток і загроза їх повної втрати; зменшення інвестицій в екологію та охорону природи; консерватизм менталітету українців і рівень їх корумпованості; дорожнеча кредитних ресурсів; стрімкий відплив кваліфікованих кадрів; невикористання можливостей із підготовки комплексного промоційного туристичного обласного продукту — „Євро-2012 і залучення туристів на довготривалу перспективу.

Найосновніше — те, що Львівщина переживає етап переходу від централізованого державного туристичного сектору до більш диверсифікованої економіки, у якій більшість туристичних підприємств будуть приватною власністю. Завдання влади, економічної науки та освіти — створити належні умови і, насамперед, підготовити кваліфіковані кадри для того, аби наявні можливості використати ефективно.

Не останню роль, мабуть, відіграє реалізація Львівською Асоціацією розвитку туризму проекту “Створення міжнародної українсько-польської Асоціації провідників по Карпатам”, який здійснюють у рамках Програми “Добросусідство” Польща-Білорусь-Україна „Interreg III A/Tacis CBC” за фінансового сприяння Європейського Союзу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.