Рятівний кордон

Щодня митний перехід “Шегині — Медика” долає близько 6 тисяч українців.

До чого лише не вдаються українці, щоби вижити за низьких зарплат і постійної економічної нестабільності у державі. Моя сусідка працює на меблевій фірмі, однак заробітку бракує. Аби залатати сімейний бюджет, вона у вихідні їздить на піший митний перехід “Шегині — Медика”. Везе горілку, цигарки. Натомість купує або польське м`ясо, або долари. Хоча це нелегкий хліб, але хто спробує хоч раз, обов`язково їде вдруге. Кажуть, вигідно. У Польщі все значно дешевше, особливо продукти.

“3 23 жовтня знову після місячної перерви відкрили міжнародний піший митний перехід “Шегині –Медика”, — розповідає вона. — До кордону почали курсувати маршрутки. У Польщі я вже не була близько десяти років, а тут у паспорті закінчувався термін невикористаної польської візи. Деколи на це у Генконсульстві Республіки Польщі у Львові звертають увагу, можуть не відкрити нової. Тому, не зволікаючи, їду із сусідкою на митний перехід. Це найпростіший спосіб перетнути кордон й отримати потрібний штамп у закордонному паспорті”.

На кордоні не сплять ні поляки, ні українці

В електричці “Львів — Мостиська” ніде голці впасти. Судячи з розмов, до кінцевої зупинки їхало чимало людей. Минуло дві години, і водій оголосив: “Держкордон”. Щойно відчинилися двері, як з вагона ринули пасажири. Усі бігли в одному напрямку. Моя напарниця пояснила, що кожен поспішає якнайшвидше здати речі у камеру зберігання й зайняти чергу на переході.

Сьома година вечора. Неподалік від камери зберігання лунав дивний звук, наче хтось щось відривав. Як пізніше з`ясувалося, це охочі перетнути кордон з допомогою скотчу “обшивалися” цигарками, немов бронежилетами. Перенести таку контрабанду можуть хіба що поляки. Їх менше перевіряють.

На кордоні дозволяють брати один літр горілки та блок цигарок. На цьому багато не заробиш. Тому вже “досвідчені” пішоходи митного переходу несуть на свій ризик більш ніж дозволено. Ховають товар де можливо і неможливо. Поляки ж не церемоняться й обшукують у найпотаємніших місцях. Хоча, кажуть, можна “загриміти”, тобто отримати мандат (штраф) і за одну зайву пачку.

Щоби перетнути кордон, нам довелось вистояти у живій черзі просто неба п`ять годин. Лише опівночі ступили на польську землю. Реалізувавши товар, повернулись на Україну. Їхати не було чим. Довелось чекати до ранку. Людей зібралось чимало. Не спали і поляки. Вони ходять в Україну по дешеві цигарки. “Сьогодні ще спокійно, — розповіла жіночка, що пристала до нас. — Ось учора поляки зірвали чергу, така була тіснява, що митники, аби навести порядок, прискали газовим балончиком по людях. Дехто не витримував — виходив з натовпу і просився назад, в Україну. А одну жіночку непритомну винесли на руках”.

Інвалідам і матерям з дітьми вхід вільний

Без черги мають право перетнути митний перехід інваліди, вагітні жінки, матері з малолітніми дітьми. Але, чесно кажучи, боляче дивитись, як з метою заробітку добрі родичі мучать своїх близьких. Один статечний дядечко, допоки ми стояли у черзі, тричі перетнув перехід із незрячим та кульгавим чоловіком. Безупинно плакало трирічне дівча на руках у матері, що поспішала перейти кордон.

Звісно, що не від добра їдуть люди на перехід. Для багатьох це чи не єдиний заробіток. На кордоні наче своя маленька держава: більшість знає один одного в обличчя. Люди вираховують, хто буде на зміні, особливо на польській території. Знають, чого можна чекати від того чи іншого митника. Дають прізвиська працівникам кордону. На польському боці побоюються Душманші й Кобили, на українській — Януковича.

“Якщо їхати сюди, — повчала жіночка, що ночувала разом з нами, — треба перейти кордон хоча б два рази, тоді поїздка виплатиться. Ціни у Польщі — не до порівняння з українськими: кілограм найдорожчої ковбаси коштує до 2,5 долара, шинки — 3 долари. Це притому, що рівень життя поляків набагато вищий. Недарма за зміну, що триває від 8 години ранку до 20 вечора, перехід перетинає до 6 тисяч українців.

На ранок до кордону рушила нова хвиля люду. Я більше на перехід не пішла. Біля маршрутної зупинки познайомилась із ще одним прикордонним заробітчанином Сергієм. Кілька років тому він переїхав жити із Миколаївського району у Мостиський. Купив собі стару хату. Зате дуже швидко обжився завдяки ось таким закордонним поїздкам. “Ходити на піший перехід, — зауважив співрозмовник, — найпримітивніший спосіб заробітку”. Він рейсує через держкордон старим “УАЗиком”. Каже, що тепер уже не ті часи. Ще років п`ять тому за одну поїздку можна було заробити 250-300 доларів, а за тиждень — 1 000 доларів. Тепер цього немає. Але загалом їхати до Польщі варто. “Мій “УАЗик”, — хвалився Сергій, — заробив на хату і новий автомобіль”.

Не лише на пішому переході й на переїзді люди часом чекають по 4-5 годин, щоби перетнути кордон. Українці готові на будь-які випробування, лише б подолати митний перехід, який давно уже між собою називають “дорогою життя”. Вдалині гаснули останні вогні ночі, машини мчали на Захід. А мені на перехресті двох світів стало невимовно боляче за те, що випало жити у країні кривих дзеркал.