Коли більшість мешканців Перемишля ще спить, інші вже давно займають свої робочі місця. О сьомій годині, за польським часом, відкривають пішохідний перехід „Медика – Шегині“. На цей момент чекає, з двох боків кордону, кількадесят осіб, яких у Польщі називають „мурашками“. Адже кордон для Перемишля вкрай важливий — з нього живе, безпосередньо чи опосередковано, значна частина цього не дуже заможного міста. Вже рано-вранці на роботу приходять водії завжди повних маршруток, які безробітних перемишлян завозять туди, де вони можуть цілком непогано, як на місцеві умови, заробити — у прикордонну Медику. Два злоті, п`ятнадцять хвилин поїздки, і вже шлях до заробітку польських громадян в Україні відкритий.
Електричка на станцію „Мостиська“
А в той час, коли біля перемишльського вокзалу люди тільки починають збиратися, п`ючи каву і ділячись припущеннями, хто сьогодні пішки, а хто на автобусах, на українському боці вже давно не сплять. О 5.35 зі Львова вирушає перша електричка на станцію „Мостиська“ — Держкордон, яка збирає дорогою чимало людей із навколишніх сіл та містечок: Городка, Судової Вишні… Водночас від`їжджає і перша маршрутка — вона на 4 гривні дорожча, зате прибуває на кордон на годину раніше, коли ще перехід закритий, і можна зайняти вигідне місце біля самісіньких воріт. І вже це стає передумовою пізніших сварок, причиною, що поділить людей у черзі на дві категорії. Приїхали електричкою, а пхаються першими, — такі слова неодмінно пролунають у годину пік — о восьмій — о пів на дев`яту, коли прикордонник відкриє браму і впустить перших 20-30 осіб.
Але зранку на кордоні ще не так погано. Правда, кожен поспішає, через що і якісь сварки виникають. Але ще не такі серйозні, та й прикордонники ще не втомилися і мають добрий настрій, а це питання номер один.
Базар у Перемишлі
Ті українці, котрі приїхали сюди зі самого ранку, переважно прямують на перемишльський базар. Їх легко впізнати: вони з величезними сумками, в яких є все те, що дозволяє безробітним мешканцям Перемишля якось прожити за свої невеликі гроші. Це і дешевий український одяг, і продукти: кетчуп, майонез, чай, конфітюр. Їм найбільше залежить, щоб якнайшвидше перейти на другий бік. А це не завжди можливо. Інколи приходиш зранку, ще не встиг опам`ятатися, і вже у Польщі. Проте інколи навпаки: здається, черга невелика, проблем не буде, а тут доводиться стояти довго та нудно. У такому разі кордон перетворюється на своєрідний народний форум, де можна поділитися своїми поглядами про політику, злочинність і безробіття, через яке люди змушені тут стояти, вибори, Євросоюз. Що цікаво, кордон і спільна доля єднає присутніх тут громадян обох держав — національні відмінності зникають, навіть мова, здається, одна — не то українська, не то польська. Поляки теж доброго ставлення до своєї країни не висловлюють, адже вони про якусь суттєву зміну в своєму житті вже навіть не мріють. Зате підтримують Ющенка. Отакий президент і нам потрібний. Може, зробив би порядок, дав людям роботу, — такі слова можна почути від наших сусідів. Водночас українці надіються на Євросоюз: тоді і віз не буде, і кордон цивілізованим стане, й ЄС не дасть нашим державам більше наживатися на простих громадянах, — згідливо стверджують розмовники. Бо більшість тих, хто тут стоїть, вважає черги штучними, і це у двох напрямках. Мовляв, можна це все перевіряти швидше, можна і нову будку поставити. А може, ці черги спеціально створюють? Адже не секрет, що за 10 доларів їх можна обійти. Принаймні таку послугу пропонують люди, котрі стоять біля виходу з будинку прикордонників.
Українець — значить контрабандист
Українські „мурашки“, які переносять туди і назад горілку та цигарки, з`являться на роботі трохи пізніше, ніж ті, хто їде на базар. Так, на роботі, бо саме своїм місцем праці вважають „Медику – Шегині“ присутні тут люди, яким не створено умов працювати інакше. Щоправда, українців із цигарками набагато менше, ніж поляків, адже на польському кордоні наших громадян перевіряють набагато детальніше. Часто тяжко це навіть назвати перевіркою — це радше КДБ-івські допити, ніж європейський стандарт митного контролю. Крики і погрози оштрафувати, анулювати візу — звична річ. Особливо, коли людина не володіє польською мовою і неправильно розуміє слова митника чи прикордонника. Цього польські службовці у Медиці не терплять. Проте їхню поведінку теж трохи можна зрозуміти: вони постійно мають справу з людьми, в яких виявляють більше чи менше контрабанди. Тож не дивно, що кожна наступна особа може бути таким же контрабандистом, „мурашкою“. Тільки шкода, що через це страждають і ті, хто просто їде в Україну чи повертається легально — перспектива жахливого кордону лякає тих поляків, які, втомлені прозахідною пропагандою, хотіли би побачити щось інше — Київ, Крим, Карпати, Львів. Або навпаки, наші громадяни, котрі довго збирали гроші, щоб поїхати на тижневий відпочинок на польське море чи в Татри. Адже і вони в очах прикордонників контрабандисти, на них теж треба накричати, залякати та потримати декілька годин. Хоча, слід зазначити, що постійні відвідувачі кордону ставляться до туристів чи студентів дуже толерантно, вистачить попросити, і пропустять таких людей уперед. Адже на цьому кордоні кожен намагається зрозуміти один одного, працювати, але не заважати тим, кому в житті пощастило більше.
Цигарковий Клондайк
Цигарки у Перемишлі, Медиці та Шегинях є скрізь. На українському боці кордону їх неважко придбати оптом чи вроздріб, за гривні, злоті або навіть долари. У багатьох гуртівнях є навіть окремий зал — переодягальня. Саме так, бо зайву кількість пачок треба прикріпити скотчем до тіла. Не дивують нікого і такі сцени, коли біля нейтральної зоні хлопець допомагає дівчині упхати під станек ще одну пачку, або коли влітку під час спеки на переході з`являються „туристи“ у зимових куртках, усі якісь такі товсті… А потім — декілька годин стояння, нервові хвилини митного контролю на польському боці, і вже можна розслабитися. Хто щасливий, хто не зовсім, бо не тільки дарма вистояв три години, але й втратив товар сумою 150 гривень. Але що зробиш, у цій професії ніколи завчасно не знаєш, що принесе день.
Тепер з успішно перенесеним товаром треба щось зробити. Але це вже не проблема. Найпростіше — пройти 500 метрів від будинку митників і там, біля базару, звичайно його продавати. Так роблять, зокрема, ті, хто взяв зі собою невелику, легальну кількість горілки і цигарок. Для тих, кому залежить на часі, оптимальнішим є інший варіант — продати свій товар посередникам. А постійні відвідувачі кордону про це не піклуються: вони вже попереднього дня домовилися зі своїми знайомими, котрі візьмуть в них товар, щоб ті, не гаючи час, могли зробити ще одне „коло“ туди й назад. А посередників, які відкуплять весь товар, знайти доволі легко — в тій же Медиці біля базару або у Перемишлі на розі Міцкевича і привокзального майданчика, біля зупинки маршруток на Медику чи автовокзалу. Так за блок синіх LM, однієї з найпопулярніших марок цигарок у Перемишлі, платять 25 злотих, а це вже 15 гривень заробітку. Та й ця ціна доволі низька — їх перепродають за 30-35 злотих, завозять у віддалені куточки Польщі, відповідно, ціна також збільшується. А українські цигарки, як вже зазначено, є скрізь: нескладно їх придбати навіть у краківських, вроцлавських чи варшавських гуртожитках або на базарах — усюди там, де є хоча б декілька студентів із Перемишля, Ярослава чи Томашова.
Їх ніколи не забракне. Бо коли більшість поляків ще спить, із Перемишля вже вирушають в східному напрямку автобуси, автомобілі та маршрутки, а їхні пасажири, перед виїздом п`ючи чорну каву й серед цигаркового диму, снують плани й припущення: йти пішки чи їхати автобусом? Ризикувати, а чи взяти менше блоків? Невже якраз чергуватиме Берта або „той вусатий“ і все забере? Так протягом усієї п`ятнадцятихвилинної поїздки, поки всі не опиняться перед величезним написом: „Україна вітає вас“, який означає, що вони вже на своїй роботі.
Якуб ЛОГІНОВ
