Хто багатітиме від збагачувальної фабрики? - „Високий замок“, 31 серпня

Спробуйте радіти з трудових здобутків, коли вже два місяці за цей труд не платять ні копійки. Дивна ситуація, чи не так? Маємо на увазі те, як завзято уряд взявся останнім часом за вирішення проблеми заборгованості, особливо в шахтарських регіонах. Жорстко взялися й за керівництво Центральної збагачувальної фабрики, якому дістається і за борги працівникам, і за інші “гріхи”. Проте керівництво Департаменту вугільної промисловості Мінпаливенерго, а також чиновники обласного рівня вперто замовчують справжню причину негараздів на досі успішному підприємстві – величезні борги перед фабрикою Державної холдингової компанії “Львіввугілля”.

І з боргами, і з шламами…

Як відомо, вугілля, яке видобувають у Львівсько-Волинському вугільному басейні, далеко не найкращої якості – зольність його становить 55-60 відсотків. Тому воно більше, аніж донбаське, вимагає переробки на збагачувальній фабриці. Інакше енергогенеруючі підприємства, які вміють рахувати витрати, таку продукцію не купуватимуть. Отож логічно, що вуглевидобувні підприємства мали б “любити й плекати” збагачувальну фабрику (до речі, “Червоноградська” чи не найкраща в Україні). Але на ділі складається по-іншому.

ЦЗФ не пощастило від самого початку: її збудували (ще в радянські часи) у дуже невдалому місці – у межиріччі Західного Бугу та річки Рата. Кілька років тому на території підприємства зібралося стільки відходів, що вони стали загрозою для екології регіону. Та коли б лише регіону! Західний Буг, як відомо, несе свої води через територію Польщі в Балтійське море – викид відходів вуглепереробки означав би міжнародний скандал для України. Вирішити цю проблему взялося ЗАТ “Львівсистеменерго”, яке втілило нову технологію переробляння шламів. І цим не лише позбавило фабрику проблеми утилізації відходів, а й створило нове виробництво з усіма очевидними наслідками.

У 2000 році “Львівсистеменерго” відчуло себе в силі навести лад на усій збагачувальній фабриці. Не проти цього були й відповідні державні структури. Відтак у грудні 2000-го Фонд державного майна віддав в оренду на 15 років весь майновий комплекс ЦЗФ “Червоноградська” “Львівсистеменерго”. Орендарям підприємство дісталося разом зі збитками в 21 мільйон гривень, з п’ятимісячною заборгованістю із зарплати та в технічному занепаді. Нові господарі погасили борги із зарплати, вклали 36 мільйонів гривень у технічне переозброєння підприємства, і не минуло й року, як обсяг переробляння вугілля зріс на 70 відсотків. У 2001-му, вперше за останні роки, фабрика дала прибуток – 6,9 мільйона гривень.

Під гарантії губернатора

У 2002 році змінилося керівництво “Львіввугілля”, і відразу після цього змінилося ставлення до ЦЗФ “Червоноградська”. За словами голови правління ЗАТ “Львівсистеменерго” Олександра Францишка, на підприємстві почастішали перевірки з боку усіх контролюючих органів, а Фонд держмайна засумнівався, чи виконують орендарі усі взяті на себе зобов’язання. Однак перевірка ФДМУ не виявила порушень, які стали б підставою для розірвання договору про оренду – чиясь мрія забрати ЦЗФ від “Львівсистеменерго” залишилася нереалізованою.

А тим часом вуглевидобувне підприємство не вважало за необхідне розраховуватися з фабрикою за збагачення вугілля. Свої неплатежі “Львіввугілля” пояснювало тимчасовими фінансовими труднощами і обіцяло повернути борги “після покращення виробничо-господарської діяльності”. Видно, “покращення” так і не настало, бо станом на 1 червня цього року борги “Львіввугілля” перед ЦЗФ сягнули 30 мільйонів гривень.

Керівництво Центральної збагачувальної фабрики шукало правди в столиці, надсилаючи один за одним листи в Міністерство палива та енергетики. У відповідь Мінпаливенерго слало чергові перевірки на… ЦЗФ “Червоноградська”. У червні фабрика повідомила керівництву “Львіввугілля”, що припиняє приймати сировину на переробку через борги перед підприємством. За словами Олександра Францишка, це не було саботажем, а лише виконанням однієї з умов договору, підписаного “Львівсистеменерго” та “Львіввугіллям”.

Зауважимо, що керівництво фабрики для вирішення цієї проблеми запрошувало в арбітри обласну владу. У червні, коли ситуація загрожувала соціальним вибухом через нагромадження вугілля на шахтних складах, ризиком зупинки шахт, що потягло б за собою невиплату зарплати, голова облдержадміністрації Олександр Сендега провів зустріч з представниками обох сторін. Під особисті гарантії губернатора, що “Львіввугілля” здійснюватиме поточну оплату за послуги, фабрика відновила переробляння вугілля.

Непокірна ланка

Відтоді минуло понад два місяці. Весь цей час працівники збагачувальної фабрики справно виходили на роботу, працюючи над збагаченням вугілля для наших електростанцій. А “Львіввугілля” вперто не платило підприємству. Отож понад 1200 працівників фабрики, понад 700 з яких жінки, не отримують зароблену платню. Підприємство не може сплатити рахунки за електроенергію, зростають борги перед бюджетом та борг за оренду. Фабрика ніби перебуває в стані облоги – тиск з боку столичних чиновників, постійні перевірки і пов’язані з ними суди (в яких досі, до слова, визнавали правим “Львівсистеменерго”), безгрошів’я через несплати “Львіввугілля”…

За словами Олександра Францишка, причина цієї ситуації очевидна навіть для рядових працівників фабрики. Центральну збагачувальну фабрику хочуть прибрати до рук, аби контролювати увесь цикл – від видобування вугілля і до виробництва енергії. У цьому циклі бракує лише однієї ланки – збагачення сировини. Усе інше, за словами Францишка, вже під контролем бізнесу, наближеного до нинішнього уряду. Поки триває ця війна, страждає, як завжди, простий робочий люд. На “Червоноградській”, як ми вже казали, працюють переважно жінки – шахтарські дружини. Вони терплячі, але до пори до часу. Ще трохи – і вони вирушать під владні кабінети вимагати справедливості, стукаючи касками об асфальт…

Леся ФЕДІВ