Роман Кофман: “Львівська публіка – тепла й обізнана” - „Львівська газета“, 27 квітня

|

“Роман Кофман – направду один із найвидатніших диригентів сучасності”. Такими та подібними суперлятивами винагороджували свого часу українського музиканта критики центральних світових видань, зокрема The Telegraphe, BBC Music Magazine, The Washington Post та багатьох інших.

А розпочав свою кар’єру народжений у Києві диригент разом із Донецькимй симфонічним оркестром. Згодом керував найвідомішими українськими та світовими колективами: Київським камерним оркестром, Філармонією Поморською (Польща), симфонічним оркестром у Сеулі (Корея). Загалом під батутою Кофмана виступало понад 60 оркестрів. А з 2003 року диригент зайняв один із найпрестижніших у музичному світі постів – головного диригента Боннського симфонічного оркестру ім. Л. ван Бетховена. 27 квітня цей колектив виступить на сцені Львівської Опери в концерті, організованому компанією “Декарт”.

Саме зі львівських вражень і розпочалася наша розмова з Романом Кофманом напередодні небуденної для Львова мистецької події.

– Романе Ісаковичу, здається, востаннє ви виступали у Львові під час фестивалю “Гранди мистецтва”. Яке уявлення маєте про львівську публіку, з яким очікуванням приїжджаєте тепер?

– У всьому світі публіка, яка приходить на концерти, вже є дуже доброю. Погана тільки та, яка на концерти не приходить. А про львівську публіку в мене особисто склалося два враження: тепла й обізнана. Це найкоротша та, мабуть, найвлучніша її характеристика.

– Чим зумовлений вибір такої програми для львівського концерту?

– Ми веземо в це турне дві програми – одну із солістом, другу – без. Львівський концерт відбувається за участі Олега Криси, тому звучатиме перша програма. Чому саме ці твори? Загалом у турне ми прагнули показати оркестр із різних боків. Щоб обов’язково звучала німецька музика, адже оркестр носить ім’я Людвіга ван Бетховена – тому виконаємо його Третю симфонію.

Як інші взірці німецької музики, звучатимуть також твори Й. Брамса – Скрипковий концерт і (в київській програмі) Четверта симфонія. З іншого боку, ми не хотіли б, щоб у публіки склалося враження, що оркестр імені Бетховена грає тільки музику Бетховена. Тому до програми ввійшли також твори Г. Берліоза та, київський концерт – І. Стравінського.

– Чи й надалі ваші інтереси концентруються насамперед довкола інтерпретацій сучасної музики, творів ХХ століття?

– Ні, це неправда. Можливо, це хибне враження, висловлене колись музичними критиками, просто ще “мандрує” з однієї моєї біографії в іншу, проте насправді це зовсім не так. Я не надаю жодної преференції музиці сучасній чи давній, класичній чи романтичній, західній чи східній… Критерій виконання лише один – талант композитора. Потрібно піклуватися також про те, щоб оркестр мав найширші смаки, найбагатший репертуар, і в цьому дусі виховувати слухача.

– Із літа 2003 року ви займаєте одну з найпрестижніших, мабуть, у Німеччині посад – генерального музичного директора міста Бонн. На це обрання якось вплинули ваші попередні успіхи, зокрема здобуття в 2002 премії за найкращий у Німеччині аудіозапис Preis fuer die Deutsche Schallplattenkritik?

– Абсолютно ні. Ситуація складалася в умовах жорсткої конкуренції: тут вірять тільки тому, що чують. Найбільше на це рішення вплинула моя зустріч із Боннським симфонічним оркестром. Я диригував різними німецькими музичними колективами, а от із Боннським тривалий час, аж до березня 2002 року, ніколи не зустрічався. Після того, як зіграв із цим оркестром вісім концертів у турне Іспанією, колектив на своїх зборах проголосував за мене як за головного диригента. Це було доволі енергійним рішенням: музиканти просто сказали, що ні з ким іншим працювати не хочуть.

– Нещодавно музикантів усієї Європи здивувала звістка про страйк струнників Боннського симфонічного оркестру, які, мовляв, грають більше нот, аніж духовики, а отже, й зарплатню повинні отримувати більшу. Ви можете прокоментувати цю ситуацію?

– Це не був страйк: декілька скрипалів подали позов до суду з проханням вирішити фінансові питання, пов’язані з підвищенням заробітної плати. Вони не подавали в суд ні на оркестр, ні на дирекцію, ні на Герхарда Шредера чи ще когось – у таких випадках подають лише позов для вирішення певного питання – без відповідача. На їхню думку, різниця між зайнятістю струнної та духової груп, наприклад, є достатньо вагомою за однакової зарплатні. Резонансною ж ця справа стала тому, що такі проблеми рідко виникають у мистецьких колективах: там дуже важко зважити “на кілограми”, хто скільки працює. Тепер чекаємо на рішення суду.

– Бонн уже не є політичною столицею Німеччини. Боннський оркестр, на вашу думку, усе ж залишається столичним?

– Загалом у Німеччині працює 131 симфонічний оркестр. Їх розподіляють на класи А, В і С, а в кожній категорії – ще на окремі підгрупи. Це своєрідний рейтинг, який впливає і на позицію в мистецькому світі, і на зарплатню музикантів. Боннський оркестр належить до найвищого класу А1, таких оркестрів у Німеччині всього 13. Тож можна сміливо вважати його одним зі столичних. Бонн – місто не дуже велике, але з надзвичайно багатим культурним життям. Жодної провінційності немає, столичний дух тут залишився.

– Чи продовжуєте свою літературну творчість? (В Україні Роман Кофман був відомий як автор декількох поетичних книжок – “Газета”)

– У поетичній творчості настала певна пауза, але планую продовжувати писати вірші. Натомість буквально декілька тижнів тому вийшла друком моя нова прозова книга. Її назва російською – “Книга небытия”. Можливо, декілька примірників привезу зі собою і до Львова.

Розмовляла Лідія Мельник.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...