Любомир Буняк: Від народження до мерства - „Поступ“, 12 лютого

Любомир Буняк народився 1944 року, коли німецька армія потроху відступала з українських теренів. У селі Страшевичі Старосамбірського району, де пройшли його дитячі роки, прізвище Буняк дуже поширене — кажуть, засновник цього роду був запорізьким козаком і добрим ковалем. За інформацією газети „За вільну Україну“, батько Любомира, Костянтин, був січовим стрільцем, а інші родичі воювали у лавах Української Повстанської армії. Костянтин теж допомагав воякам УПА, працюючи комірником, потім касієром у кооперативі, а відтак дослужився і до голови сільської ради. Сам Любомир Буняк, говорячи про своє соціальне походження, зазначає: „із селян“.

У Костянтина Буняка було п`ятеро дітей: три доньки та два сини. Зараз у рідному селі живе лише одна донька — решта родини роз`їхалася у різні боки.

1950 року Любомир пішов до школи. Шкільне життя було таким же, як і в однолітків — пас корову, трохи грав у футбол, навчання давалося йому без проблем. Закінчивши восьмирічку у рідному селі Любомир Буняк вступив до Дрогобицького нафтового технікуму. За свідченням родичів, жив на одну стипендію і навіть примудрявся допомагати грошима батькам.

До речі, одружився Любомир Костянтинович дуже рано. Перша дружина, Олександра, була старшою за нього на три роки. 1963-го у них народилася дочка Лілія, а за чотири роки — син Юрій.

По закінченні технікуму Любомира скерували на роботу на нафтоперекачувальну станцію „Карпати“, що у Сколівському районі, де він працював спершу машиністом, потім майстром, відтак начальником аварійно-технічної служби. Але жадоба до знань не покидала юного Любомира. Він вступає на заочну форму навчання до Львівського політехнічного інституту, але, провчившись там три роки, переводиться до Московського інституту нафтохімічної і газової промисловості ім. Губкіна, який і закінчує 1970 року за спеціальністю — інженер-механік з транспортування нафти і газу. Тоді ж він отримав свою першу медаль: „За доблесный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В.И. Ленина“.

По закінченні університету Буняку довіряють посаду начальника нафтоперекачувальної станції „Жумен“, яку він обіймає чотири роки, а потім на посаді головного інженера працює у Рівненському управлінні нафтопроводу „Дружба“. 1976-го він стає лауреатом Державної премії України у галузі науки і техніки.

До речі, Любомир Костянтинович не лише сухий практик. Він займався і науковою роботою, писав наукові статті і навіть має на своєму рахунку один винахід: конструкцію терцевого ущільнення центробіжних насосів.

Дивно, але в особовому листку з обліку кадрів, написаному власноруч Любомиром Буняком 1992 року, зазначено, що він працював у Польщі, у місті Адамково, як начальник пункту прийому і здавання нафти з 1982 до 1986 року. У біографії ж Любомира Костянтиновича, яка розміщена на сайті Львівської міської ради, час його перебування у Польщі чомусь пересунуто на період з 1986 до 1992. Чи помилка допущена випадково, чи навмисне, невідомо. Цікавим нам видався і такий пасаж з його особового листка, де мова йде про політичні погляди Любомира Костянтиновича за станом на 1992 рік: „Політичні процеси, які вже відбуваються у суспільстві, є цілком у дусі моїх переконань, — пише він. — Тому я так гаряче і палко їх підтримую і вважаю себе цілком готовим до того, щоб своїми справами гідно прислужитися вільній, незалежній Україні,“

Поляки, очевидно, високо цінували заслуги Любомира Буняка, бо 1984 року вручили йому „Золоту нагороду“ Товариства польсько-радянської дружби, а ще за рік визнали відмінником хімічної промисловості Польської Республіки.

З 1992 до 2002 року Любомир Буняк — головний інженер, директор, голова правління підприємства магістральних нафтопроводів „Дружба“, заступник голови Правління ВАТ „Укртранснафта“. Саме він просував ідею необхідності будівництва терміналу „Південний“ та нафтопроводу „Одеса-Броди“ . З 1998 до 2002 року він також є депутатом Львівської обласної ради.

Десь у цей період Любомир Буняк розлучається зі своєю першою дружиною, і одружується вдруге — з рівненчанкою Тетяною, яка набагато молодша за нього. У них росте дочка.

2002 року Любомир Буняк балотується на мера Львова. Переконував його піти на цю посаду відомий громадський діяч, один із лідерів націонал-патріотичного руху у Львові Юрій Шухевич. Завдяки вдало проведеній передвиборній кампанії, широко розрекламованим гаслам, іміджу господарника та активній підтримці насамперед молоді, невідомий широкому загалу Любомир Буняк посів крісло міського голови. Понад 130 тисяч львів`ян проголосували саме за його кандидатуру. На сьогодні Буняк керує Львовом вже майже два роки. Дехто розчарувався у ньому, дехто задоволений його роботою. Сам він стверджує, що навів у місті порядок і цілком задоволений своєю роботою. Пан Буняк поступово еволюціонує від господарника, що звик бути єдиним керівником на своєму підприємстві, до керівника міста, який починає дбати за свій позитивний імідж.

КОМЕНТАРІ

Олександр СЕНДЕНГА, голова Львівської ОДА

Любомир Буняк має величезний життєвий досвід, але і до сьогодні вчиться, бо займається дещо іншою роботою, ніж та, яку він виконував раніше. Найважливіше, що в нього є велике бажання зробити так, щоб тут жилося краще. Щодо того, чи позитивним, чи негативним є фактор пенсійного віку на такій посаді, то тут не можна однозначно сказати. З одного боку, має величезне значення досвід. З іншого — на таких посадах досвід треба поєднувати з революційною молодістю. Адже молодій людині притаманний молодечий запал та рвучкість до нагального вирішення наболілих проблем.

Тарас СТЕЦЬКІВ, народний депутат України

Познайомився я з Любомиром Буняком ще 1993 року, коли нам, зокрема мені, довелося робити постанову Кабінету Міністрів про будівництво терміналу „Південний“. Потім народилася ідея — і належала вона Любомирові Буняку — про будівництво нафтопроводу „Одеса-Броди“, і наше знайомство — це загалом були ділові стосунки, які тривали від початку і до завершення цього будівництва. Я думаю, що найбільш характерною рисою Любомира Буняка є цілеспрямованість. Дехто її називає впертістю, недруги називають її самодурством, але я мав змогу спостерігати, як він послідовно і цілісно підходив до вирішення проблем загальнодержавного характеру. Крім того, вважаю, у нього є достатньо високий рівень вміння стратегічно планувати свою діяльність. І третє: він не боїться самостійно ухвалювати рішення і нести за них відповідальність. Буває, що вони неправильні, але він від них ніколи не відмовляється. Я думаю, що у Львові він зробить більшу частину того, що запланував.

Василь КРАВЦІВ, перший заступник міського голови

Любомир Буняк — людина пунктуальна, вимоглива, принципова у своїх переконаннях. Він вміє слухати з однаковою увагою і колегу, і опонента, що дає йому змогу затверджувати правильні рішення.

Олекса ГУДИМА, народний депутат України

Я б охарактеризував Любомира Буняка одним словом — директор. У найповнішому позитивному та негативному сенсі. Щодо позитиву: перебування його на керівних посадах, без сумніву — тільки позитив. Але це слово дещо не в`яжеться із поняттям міського голови, який повинен мирно, толерантно, компромісно співпрацювати із партійними групами, фракціями у міськраді. Я був би нерозумний, якби рекомендував панові Буняку висуватися на посаду президента, бо рис, які необхідні президентові України, у нього, на моє переконання, мало. Але навіть зараз, в 60 років, у нього є достатньо рис, щоб керувати „Укртранснафтою“.

Володимир ВАСИЛЮК, головний інженер, заступник генерального директора ВАТ „Укртранснафта“

Я знаю Любомира Буняка з початку своєї діяльності на нафтопроводі „Дружба“ — з 1975 року. Як мені з ним працювалося? Звісно, усяке бувало, на сонці теж є плями. Та якщо загалом, згадується тільки позитив. Я б сказав, що він людина діла, порядний, дотримується слова, ніколи не підведе. Хоча хороший насамперед для тих, хто хоче працювати.

Де б Буняк не працював, він працював добре і результативно. Думаю, що й на посаді мера він може добре працювати. Та, як кажуть, у літрову банку не помістиш більше, ніж літру води. При тому, що бюджет міста малий, він може максимально зробити те, що можливо на цій посаді. До слова, усіх видатних людей визнають тільки тоді, коли вони відходять з цього світу.

Юрій КУЖЕЛЮК, депутат Львівської міської ради

Любомир Буняк, як і я, був депутатом Львівської обласної ради минулого скликання — у 1998-2002 роках. Він був обраний від Бродівського округу. Я не сказав би, що Буняк був дуже активним депутатом і часто брав слово. Долею Львова він тоді несильно переймався, і ті питання, про які він говорить зараз, тоді його не дуже цікавили. Серед рис Любомира Костянтиновича особливо можна відзначити впертість. Він є кваліфікованим спеціалістом у своїй галузі. Гадаю, 60 — це ще не такий критичний вік, і сил плідно працювати у Буняка вистачить, однак чи вистачить терпіння львів`ян?

Зіновій ГУЗАР, депутат Львівської міської ради

Я би побажав Любомиру Костянтиновичу, по-перше, давати обіцянки і дотримуватися їх, а по-друге, — бути терпішим до критичних зауважень. Серед рис його характеру я б відзначив те, що Любомир Костянтинович не реагує на зовнішнє середовище, і якщо він має з приводу тих чи інших питань свою думку, то переконати його практично неможливо. До того ж, його характерна риса месіанство — це коли людина вважає, що тільки вона може робити добро, а усі навколо вороги, злодії і бандити.