На готельній сесії «Свобода» і Садовий порозумілися через схожі інтереси

На останньому пленарному засіданні напередодні літніх канікул, депутати Львівської міської ради, себто активна більшість депкорпусу від ВО «Свобода» продемонстрували громаді, а заодно й колегам з малих фракцій, як можна працювати швидко, плідно й злагоджено. Власне злагодженість у даному випадку стосувалася виключно більшості та міського голови Андрія Садового. Йдеться про прийняття ухвал про передачу у приватизацію двох центральних готелів міста – «Гранд Готелю» та «Леополісу». Власне, виходячи із назв цих ухвал, людям не посвяченим у таємницю далеко не відразу стане зрозуміло, що йдеться про продаж приміщень, у яких розташовані ці готелі-гіганти. Зрештою, людям не втаємниченим взагалі не буде до відома, що це не лише банальний продаж будинків, а багатоходова оборудка, в якій гравцями виступили зацікавлені особи від «більшості» й мер Львова.

Отже, як подейкують у кулуарах міськради люди, котрі краще орієнтуються у таємному переговорному процесі, «свободівці» із Садовим домовилися грати пас на пас. Не секрет, що міський голова давно й досі з доволі малими успіхами «проштовхував» питання «Леополісу». Саме А.Садовий впродовж тривалого часу на сесіях не втомлювався закликати депутатів до розуміння й надати пільгові умови оренди ПАТ «Європейський дім» (готель «Леополіс»). Із жалобливим виразом обличчя він розповідав, що у страшному сні йому ввижаються злі депутати, котрі відмовили у пільгах, а добрий інвестор, котрий вкладав кошти в реконструкцію готелю, відмовився від своїх намірів і втік з міста. У такому жахітливому сновидінні мер уже мало не передбачав провал Львова у підготовці до футбольного євро чемпіонату. Адже саме цей готель собі облюбувала сім’я УЄФА для нічліжки у місті на час Євро-2012. Мер бив себе у груди й закликав депутатів одуматися й не бути такими жорстокими й безвідповідальними. Натомість міські обранці із незворушним спокоєм повторювали: «Євро-12 – це добре, але ж передусім за громаду треба дбати».

Проте, як виявилося, і з такими опікунами інтересів громади можна домовитися. І знову ж таки, посилаємося на людей поінформованих, ціна домовленості рівнозначна. На часі постало питання приватизації чи не останнього готельного монстра – «Гранд Готелю», на якого накинули оком не бідні люди із кола «Свободи». Тож не гаючи часу, й не шукаючи зайвих аргументів для такої доцільності – адже мільйонному місту не один добрий готель потрібен для Євро-2012 – у коридорах мерії досягли обопільно вигідного рішення. Міському голові «роблять подарунок» у вигляді лобійованого ним «Леополісу», а він у свою чергу обіцяє не вставляти палки в колеса у процесі приватизації «Гранд Готелю».

І чого шукати зайвих приводів для піару, на цьому ж можна відразу скористатися. Львів і громада виграють двічі – одразу пара готелів мають шанс стати «п’ятизірковими», а бюджет міста наповнитися коштами від приватизації. Щоправда чи насправді у скарбницю міста потраплять адекватні суми від цієї приватизації наразі питання відкрите.

Поки що «свободівці» продовжують грати за своїми правилами, декларуючи про дбання за мешканців міста. Саме цим нібито була зумовлена ухвала, яка передувала ухвалам про готелі. Йдеться про внесені зміни до Програми приватизації майна комунальної власності в частині процедури визначення ціни продажу об’єктів. За цим документом саме депутати ЛМР взяли на себе відповідальність встановлення ціни продажу об’єкту, який виноситься на приватизацію. Слід зазначити, що обговорення довкола цієї ухвали збурило депутатський корпус набагато більше, аніж обговорення готельних питань. Це, зокрема, наштовхує на думку, що можливо, взагалі «визначення ціни об’єктів на приватизацію» депутатами задумувалося як таке, щоб відволікти увагу від головного. А також задля того, щоб дати виговоритися балакунам із дрібних фракцій. Все рівно важливі рішення були вже прийняті до самого процесу голосування і зауважень від колег з численних, але не чисельних фракцій до уваги ніхто не брав.

Відтак навіть непомітним пройшов демарш фракції «Фронт змін», лідер котрої заявив, що не братиме участі в сесії, на якій приймаються завідомо протизаконні рішення. Більшість, знаючи, що для голосування потрібних ухвал їй і своїх штиків не бракує, очевидно, вирішила про колег-фронтовиків, що вони не гідні приймати рішення про добробут громади.