Осінній ажіотаж довкола підготовки до чергових-позачергових виборів уже стає традицією для українського політикуму. Прикро, але сказати «доброю традицією» язик не повернеться. Так само важко охарактеризувати дії українських політиків найвищого ґатунку бодай кількома пристойними словами.
Якщо проаналізувати події останніх днів, які відбуваються в Секретаріаті Президента, Кабміні та навколо судів, які вирішують законність президентського указу про завершення життєдіяльності нинішнього парламенту, то складається враження, що нинішні головні ньюзмейкери навперебій, день за днем намагаються продемонструвати, на кого з них більше діє осіннє загострення шизофренії.
Якщо ж відкинути підозри у не зовсім здоровому психічному стані державних діячів, то їх можна порівняти з вередливими дітлахами, яких мами надовго залишили без нагляду в пісочниці. Після кожного Вітіного удару лопаточкою, Юлічка повинна стукнути його щонайменше двічі, а ще додати межиочі грабельками. Але, як бачимо, дитячими іграми у вітчизняній політиці не пахне. Все більш запущено. І що найнеприємніше констатувати – вихід з кризи не простежується, навпаки – усі головні фігуранти роблять все можливе, аби її більше загострити.
Прем’єр-міністр Тимошенко навідріз відмовляється визнавати доцільність проводити дострокові вибори і не втомлюється повторювати, що вона готова ще раз просити президента Ющенка скасував свій указ. А відтак відновив парламентську роботу. Принагідно вона не забуває шикувати своїх підлеглих у ряди, аби вони голови поклали, але не дозволили запустити механізм роботи Центральної виборчої комісії. Президент у свою чергу, не втамувавши запал до боротьби одним лише указом про розпуск Верховної Ради та оголошенням нових виборів, ініціює рішення РНБО й зобов’язує уряд виділяти кошти на ці вибори. Але Юлія Володимирівна перестала б себе поважати, якби ось так з першого разу взяла би й прислухалася до вказівок свого позавчорашнього друга. Здавалося б, для вирішення усіх спірних питань й придумало людство колись суди. Але у реаліях України політичної означення судочинства доволі викривлене. На цей момент, мабуть, і самі головні фігуранти не спроможні чітко сказати, яке рішення якому слідувало. Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов БЮТ й припинив дію Указу Президента «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання і призначення позачергових виборів». Президенту, зрозуміла річ, виявилося недовподоби подібне трактування його намірів і ударом у відповідь скасував «неугодний» суд.
Тепер БЮТ планує доводити в Конституційному Суді України незаконність президентського указу. «Ми звернулися і до адміністративного суду, і до Конституційного Суду. Ми звернулися до всіх судів, тому що вважаємо, що указ видано з порушенням Конституції на догоду тим, хто хоче сьогодні знищити уряд, знищити парламент та довести країну до політичного відчаю», – заламуючи руки, згадує усі відомі їй суди лідерка однойменного блоку.
Чим закінчиться тижба з судами, зараз сказати важко. Однозначно її затягуватимуть, адже недаремно Юлія Володимирівна у своєму зверненні до народу обмовилася, що вибори, якщо такі й відбудуться, відбуватимуться паралельно з накраюванням олів’є та вінегрету до новорічного столу. Очевидно, дата, встановлена президентом – 7 грудня – абсолютно не влаштовує прем’єра. Схоже, що й оточення Віктора Ющенка врешті зрозуміло: це число швидше за все асоціюється для Тимошенко з чимось малоприємним і вже тепер не наполягають на проведенні дочасних виборів у першу неділю грудня. А зважаючи на те, що Кабмін вчергове відмовився надати фінансування для підготовки до виборчого процесу, тепер важко спрогнозувати, коли цей процес можна буде таки запустити. Вочевидь, черга за президентськими поступками. Аби вибори були підкріплені матеріально, йому таки доведеться, бодай ненадовго, призупинити свій указ і дозволити огульній Раді зібратися, щоб самій собі підписати кінцевий вирок.
