Писати про будівництво нового стадіону до Євро-2012 у Львові вже стало ледь не ознакою поганого тону. По-перше, тему вже заїздили, як стару кобилу, а по-друге, будь-які критичні зауваження відповідальні чиновники сприймають як вияв непатріотизму, мовляв, граємо на руку конкурентам у такий складний час.
Проте не писати також не можна, адже тема є суспільно важлива і є лакмусовим папірцем з одного боку на профпридатність для влади різного рівня, а з іншого – на зрілість громади. Тим паче треба писати, коли проводяться відкриті дискусії за участю людей, що представляють різні точки зору з цього приводу.
Чергова така дискусія пройшла у редакції «Високого Замку» за участі представників виконавчих органів міської ради з одного боку та депутатів міської ради – з іншого. Правда, були ще запрошені потенційні інвестори – представники львівських футбольних клубів, однак вони з різних причин не змогли взяти учать у дискусії.
Варто сказати про головне на початку – цілісна картина того, що відбувається довкола будівництва стадіону внаслідок майже тригодинної розмови виразнішою не стала, а якраз навпаки, хоча деякі моменти зробилися зрозумілішими.
Тому доводиться оперувати тезами, чи то пак «пазлами», з яких читач спробує скласти собі загальну картину.
Чиновники міської ради твердять, що місто поки що нічого не втратило ні в часі, ні в грошах, бо все відбувається згідно з графіками УЄФА. А крім того, є проект стадіону і дозвіл на будівництво.
Проте немає інвестора, бо як виявилося в процесі, анонсований інвестор «Альпіне» виявив, що 25 га землі під стадіон і об’єкти розважально-торговельного характеру явно замало. Відтак австрійці перекваліфікувалися в генпідрядники і при цьому торгуються з містом за ще один шмат землі в доброму місці чи якесь майно. І у разі позитивного вирішення цих «торгів», можливо, стануть інвестувати в будівництво.
Питання про те, хто визначав таку площу землі, і хто має відповісти за цей провал у політиці міської влади, риторично зависає у повітрі. Критик дій керівництва містом, депутат ЛМР Володимир Гірняк каже, що за такі помилки міський голова у порядному європейському місті мав би подати у відставку.
Понад те, ще й генпідрядника немає, бо відповідну угоду сторони досі не підписали, пропри те, що за обіцянками різних чиновників, цей документ мав би вже бути підписаний як не минулого, то позаминулого тижня.
В.Гірняк каже, що проекту угоди комісія, яка мала б його затвердити, не може отримати майже місяць, хоча обіцяли, як завжди, наступного дня. А без візи комісії, угоду не можуть підписати. Чому і хто затягує цей процес, попри те, що всі мали б бути зацікавлені у якнайшвидшому підписанні документу і початку реальних робіт – також невідомо. Хоча цілком не виключено, що зацікавлені сторони просто чекають кінця вересня, коли УЄФА нарешті вирішить, чи буде Євро-2012 в Україні, чи ні.
Водночас депутат Гірняк каже, що утворена депутатами контрольна комісія не покладаючи рук працює над тим, щоб таки знайти інвестора, бо до австрійців є маса запитань. Він вважає, що оптимальним варіантом буде, коли місто складе список привабливих активів і виставить їх як пропозицію для можливого інвестора. Той, хто в очах міста запропонує найкращі умови, і стане інвестором. І саме ця особа чи юридична структура буде контролювати австрійців.
При цьому всі учасники дискусії згідні з тим, що найгірший варіант – фінансувати будівництво стадіону за міські кошти, чи брати їх у кредит. Адже за ці гроші можна вирішити багато проблем міста. Крім того, постає питання, що робити зі стадіоном після Євро-2012, адже він вимагає масу коштів на утримання і дуже сумнівно, що місто зможе перетворити його на прибутковий об’єкт.
Всі також згіді, що найкраще було б, будувати за кошт державного бюджету, але, як виявилося, столичні чиновники не надто схильні до того, аби аж так ділитися грішми з регіонами. І тому таку пропозицію вже відкинули.
Відтак напрошується висновок – як би справи не пішли, Львів щось таки втратить, хоча і дещо набуде. Питання в тому, чи є хоча б дуже приблизний підрахунок того, що ми набуваємо і втрачаємо внаслідок усіх цих процесів.
Міські чиновники кажуть, що навіть якщо доведеться будувати стадіон за свої гроші, то 700-800 млн. грн. видатків не можна порівняти з тим, що прийде у вигляді інвестицій до міста. Лише державні вливання та кошти на будівництво і ремонт доріг дадуть понад 7 млрд. грн. інвестицій, кажуть вони. І це не враховуючи розкрутки Львова як туристичного центру та приходу західних бізнесменів.
Але скептики запевняють – місту важко буде знайти такі гроші у своїх засіках, а боргів Львів і так має майже на 400 млн. грн., тому умови для кредитування не будуть добрими, а відтак віддавати доведеться значно більше.
