Ми пам’ятаємо - „Львівська газета“, 16 вересня

Вдивіться у ці фото… Нині вони унікальні. Людину цю ви впізнаєте відразу.

Його ім’я – Георгій Гонґадзе. Ще прошу звернути увагу на написання його прізвища. Хто слідкує – той зауважить, що різні варіанти досі застосовувались. Кому було байдуже – писав Георгій Гонгадзе; хто хотів особливо “українізувати” його – писав Ґеорґій Ґонґадзе. Такий варіант, як подаю тепер, вважаю найбільш правильним. Бо закарбувалося з тих часів, а особливо спливло у пам’яті після трагічних подій року 2000-го, коли ми товариством студентів-філологів зустрічалися на гаївках у Шевченківському гаю, чи разом ходили у вертепі по Львову, як Георгій казав, що моє прізвище по-українськи звучить “Гонґадзе, бо саме таке звучання найбільш близьке до грузинського”. Тому саме так було б найбільш правильно надалі писати, саме так, як казав Георгій. І знову ж таки – саме “Георгій”, а не “ Ґеорґій”. Бо Він – в однаковій мірі син і українського, і грузинського народів. Ім’я, вважаю, – від Матері. Прізвище, звісно, – від Батька.

Останнім часом ім’я Георгія ще видніється на газетних шпальтах, ще інколи його чути з вуст людей… Інколи, бо нікому, видно, крім Матері, нічого вже не треба. Усі вдовольнилися існуючим станом речей, навіть після почутого нещодавно, що т.зв. “таращанське тіло” таки належить Георгію!

Так, на жаль, буде й надалі. Нічого дивного: у суспільстві панує майже суцільний нігілізм. Формується “народ Украины” з типовими ознаками “советского человека”, який, тоді не відбувшись, має всі підстави та можливості втілитись у новому – “украинском” варіанті. А “українського народу” й не чути: принишк, немов мишка у траві. Бо так зручніше і спокійніше! Вітер не дме, й сонце не пече! Немає кому творити доброї (як тепер модно казати – конкурентної) музики, немає кому писати простих, але зрозумілих віршів, немає української молодіжної політики, немає самої української молоді. Є “молодь України”, якій “стрьомно” розмовляти рідною, яка “тащиться” під чуже і “торчить” не від свого! Прикро, інколи – до сліз, але це правда! Гірка правда! А хто лише намагається щось змінити – рублять голови, змітають зі шляху, заганяють у кут…

Цим фото – понад 12 років! Це був Великдень 1992-го! Тоді Йому було 23, сьогодні – на 12 літ більше. Було б… А, може, є? Бо Він таки не зникне – ні в серцях, ні в думках усіх, хто його знає, любить, кохає…

Добре, що високого злетіла, але шкода, що надто швидко спалахнула і миттєво згасла Його зірка! Миттєво, бо величезним був запал! Грандіозним було світло від неї!

Нехай святиться ім’я Твоє! Нехай довгою буде пам’ять Імені Твого і творінь Твоїх!

Богдан Фотюк