Володимир Бірчак: «Що, гуцульчики мої рідні, вОйни настрашилися? Діди в могилах не обертаються?»

Молодший сержант на псевдо «Клап» – кулеметник окремої бригади територіальної оборони. Різностороння особистість, історик за фахом Володимир Бірчак про атмосферу в тилових містах України під час війни:

«Вибачте, накипіло.

Добуваю два крайні дні у відпустці. З кожним разом час, котрий ти проводиш вдома стає важчим. Чому? Бо ти починаєш бачити, що українське суспільство поділилося на два світи. Один світ – ті, хто воює, а також їхні рідні і близькі, а також ті, хто допомагає. Є ще інший світ, для нього війни, або не існує, або вона десь там далеко.

Сьогодні ходив у справах по рідному місту. Везли тіло хлопця на щиті. Я, власне, як і більшість нормальних людей зупинилися, щоб віддати честь (так, тут доречне саме це словосполучення) герою. Але поки ми стояли якихось 10-15 секунд, повз мене прошмигнуло людей 7. Чи в них була срачка, чи що. Я не знаю. Але вони не могли зупинитися на 10 секунд, щоб вшанувати того, завдяки кому, вони можуть ходити мирним містом.

Ситуація в Космачі, де потовкли машину і побили жінку з дитиною, а потім ще вересканили, що не знають, про яку війну йде мова. Чи теперішня ситуація в Путилі, де працівника ТЦК та СП ледве не роздавили машиною…..і все це під схвальні відгуки і коменти. Що гуцульчики мої рідні? вОйни настрашилися? Діди в могилах не обертаються? Не забудьте тільки на Пасху одягнути вишиванку і піти до церкви, а ще виставити тьму фото, які ви моцні патріоти.

Не треба ніким прикриватися – ТЦКашниками, депутатами, держслужбовцями and so on. Як казав Кобзар «…не завидуй же нікому, дивись кругом себе…»

І не треба байок, що коли п*дар прийде сюди, то ми всі підемо. Якщо п*дар прийде сюди, то вже нікуди йти не треба буде, просто одягнете ошийники рабів і будете чистити параші і ще дивитися, як ваших жінок гвалтують у вас на очах.

За ці дні, у весняному сонячному Тернополі спостерігав багато гарних речей – закохані пари обіймаються і ходять за ручку, молоді тати із мамами та дітками. Це так чудово, правда? Але є одне але – це могли бути б і ми, але не є. Чому? Бо ми замість вас сидимо по окопах і посадках, у п*здорєзах на нулях, чи бодай просто в нарядах на еспехах тримаємо лінію. Але ми закінчуємось, закінчуємось кожної хвилини, години, дня. Нас ще трохи є, але ми закінчуємось.

А. Камю писав, що найкращою зброєю проти чуми (дивись війни) – є чесність. То будьте чесні бодай перед собою. Якщо ви «мамині черешеньки», то мийтеся на вечір інтимним милом й лягайте спатки в теплу перинку, якщо є бодай ще залишки честі і гонору, то зброю в руки і вперед на захист нашої Країни.

Можете мене хейтити, відфренджувати, блокувати та ін. Мені все одно. Це моя думка і я маю на неї право.

Честь маю, молодший сержант ЗСУ Володимир Бірчак

П.С. І не треба мені дякувати, я просто роблю те, що маю. Цей пост не так про мене, як про загальну ситуацію…».

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.