Кафедральні ігри

Наталя ДУДКО, "Ратуша"

|

Режисери, і заньківчанські зокрема, часто кажуть, що в Україні бракує доброї сучасної драматургії. І що в глядача є потреба в постановках на сучасну тематику.

Натомість успішний і талановитий київський драматург Неда Неждана свого часу розповідала, що розмова про постановку її п’єси на сцені театру імені Марії Заньковецької завершилася пропозицією їй самій знайти спонсора для вистави. Укотре зустріч українського режисера й українського драматурга не відбулася…

Тим часом у заньківчан — прем’єра за п’єсою Валерії Врублевської “Кафедра”, написаної ще в радянські часи. Щобільше, у театрі колись уже йшла вистава за цим твором (перша постановка — 1979 р.).

Режисер Алла Бабенко в “Кафедрі” намагається максимально використати потенціал акторів театру. Глядачі мають змогу спостерігати за грою своїх улюблених артистів, не відволікаючись на музично-хореографічні складові. Однак у цій грі було досить багато надміру театральних, “награних” тональностей.

Взаємини на університетській кафедрі педагогіки напередодні несподіваного переобрання її завідувача Бризгалова

(з. а. України Ярослав Мука) сягають апогею відвертості взаємних звинувачень. Говорити починають усі, навіть ті, хто мовчав дуже довго, — як-от невдаха Гурін, який у виконанні з. а. України Януша Юхницького справді зазвучав: “Ви любите переможених, бо переможеній людині стає дуже легко, це ще Хемінгуей сказав. Я втомився від цієї легкості. А ви не маєте морального права керувати кафедрою”. Однак розв’язка — не в моральному праві обіймати посаду, а в спокусі владою, адже нова завідувачка Барвінська (з. а. України І. Швайківська) починає так само, як і Бризгалов…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...