Газета „Ратуша”: знищити не можна залишити

Сьогодні є багато запитань, де поставити кому і коли — крапку .

Дебати, дискусії, диспути, дискурси, виступи, суперечки і полеміка щодо майбутнього комунального підприємства „Газета Львівської міської ради „Ратуша” тривають уже не перший місяць. Ба більше, не виключено, що невдовзі ми вже казатимемо „не перший рік”. Безсумнівне бажання нового міського голови розпочати торування шляху в Європу не з відремонтованих доріг чи європейського виду будинків, а з ліквідації комунального видання, яке існує на львівському медіа-ринку вже понад 16 років, породжує лише низку запитань.

Звичайно, можна повірити у святе прагнення п. Садового звільнити пресу від пут владозалежності, але від цього остаточного висновку стримує фраза, яку казав у фільмі „В зоні особливої уваги” Міхай Волонтир: „Ей, кумандир — не спеши”! Справді, поспішати не варто. Можна, до прикладу, пригадати, що лише „пацаваті” і шкарадні силумінові бра на площі Ринок у період аврального передсвяткового ремонту коштували міській скарбниці 1 мільйон 300 тисяч гривень („Ратуша” просить на РІК 412 тис. грн) чи пригадати, що за 2006 рік в Україні не роздержавилась (читай — приватизувалась) ЖОДНА комунальна чи державна газета — економічно невигідно. Так, саме економічно. Але ці аргументи не справляють на ентузіастів (серед них чомусь не помітно саме журналістів) ЖОДНОГО враження. „Вас важко залишити, адже ви посварилися з мером!”, — запевняють прихильники мирного співіснування. Насамперед, Закон України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” чітко стверджує: „Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати”. Тобто, ніхто ні з ким не сварився, на таку позицію ми, добродії миротворці, МАЄМО ПРАВО.

По-друге, всі чомусь цікавляться, передовсім, думкою мера, потім — райців, врешті — моєю, як глашатая думок і надій трудового колективу, але ніхто ще не зробив спроби визначити узагальнену позицію ЗАСНОВНИКА — усіх чи принаймні більшості депутатів Львівської міської ради. Адже наразі ніхто не переконаний остаточно у тому, що депутати відпустять газету у вільне плавання. Чи я, може, чогось не знаю? За голосними тамтамами: „Ми їм майно за 1 гривню віддаємо, а вони не раді” ніхто чомусь не чує спроб журналістів достукатися до здорового глузду. Не поспішайте, панове! Річ не в тім, чи ви дасте нам фінансування на три місяці, чи на п’ять. Насправді все виглядатиме простіше і чесніше, якщо ми з вами дочекаємося ЗАКОНУ “Про роздержавлення ЗМІ” (до слова, у парламенті триває активна робота щодо цього питання). Тоді колектив отримає те, що і повинен отримати, ЗГІДНО З ЗАКОНОМ, ні на сольдо більше, але й ні на пенні менше! Бо якось воно важко стати в одну лаву з медіамагнатами, якщо маєш лише бренд і поламаний принтер. І чи не тому так поспішають деякі райці з цією ураприватизацією, що в більшості проектів цього закону ПЕРЕДБАЧЕНА не тільки приватизація майна за 1 гривню, не лише безоплатна передача трудовим колективам приміщень, але й на певний період ФІНАНСОВА підтримка колишніми засновниками тих ЗМІ, які вони відпустили у вільне плавання. Це дасть приватизованим мас-медіа реальний шанс вижити в умовах давно поділеного золотоносного медіа-Клондайку. Чи я, може, чогось не знаю, Андрію Івановичу?

На думку спадає бородатий анекдот про зятя, який, опустивши з вікна дев’ятого поверху свою тещу і тримаючи її за ноги, примовляє: „Зять з сьомого свою тещу зарізав, зять з восьмого — отруїв, а я тебе відпускаю. І відпустив”. Чи не з цього анекдоту дехто черпає своє приватизаційно-доброчинне медіа-натхнення?

Чи не є запропонована командою міського голови Андрія Садового приватизація газети «Ратуша» спробою її фактичної ліквідації. На це запитання відповідають депутати Львівської міської ради.

Володимир Мармура (НСНУ)

— У це питання не вникав, отож, мені важко сказати. Якщо „Ратушу” фінансують із бюджету, то, напевне, потрібно питати в мешканців, чи вона їм потрібна. Якщо б газета могла сама себе утримати — питання так би не стояло. Зараз багато незалежних ЗМІ і „за” і „проти” мера, отож, народ має достатньо інформації. Якщо колектив може взяти на себе відпо­відальність і відчуває, що його „перо” може газету „прогодувати”, то приватизація можлива. Зважаючи на останні „зубасті” публікації, можна зрозуміти, що газета стала цікавішою. Бачу зміни на краще: є гострі матеріали, а раніше „Ратуша” була „ніякою”.

Олег Махніцький („Свобода”):

— Я — за те, щоб „Ратуша” залишалася у тому статусі, в якому є. Місту потрібна така газета, тим паче, що віднедавна вона стала більш популярною і якісною, для міста це добре. Навіть якщо в категоричній формі постане питання про витрати на неї, про те, що вона не вигідна у фінансовому плані, газета повинна зберегтися, і колектив має першочергове право на приватизацію.

Володимир Кадушкевич (УНП):

— Я б не хотів вважати, що це ліквідація газети. Пустити газету у вільне плавання, на мою думку, — позитивне явище. Але якщо в мене був би подібний бізнес, то навіть після приватизації я б його деякий час дотував. Запропоновані три місяці — дещо замалий термін для дотування.

Віра Лясковська (УНП):

— Я не мала достатньо часу, аби зорієнтуватися у цьому питанні, лише нещодавно розмовляла з членами комісії, і вони самі ще думають, яке рішення буде кращим. Думаю, вони ще не визначилися. Мені взагалі не подобається приватизація газет, я категорично проти того, щоб газети були приватизовані групою людей і працювали тільки за гроші. Газета може бути справжнім рупором, коли має кількох різних власників, коли у ній є супержурналісти, які пройшли певний життєвий шлях. Зараз же у ЗМІ з’являються багато „жовтих” наклепницьких замовних матеріалів. Я хочу, щоб у нас була своя депутатська газета. Щоб вона була цікавою. Потрібно зробити її більш комерційною, щоб вона заробляла гроші. Дійсно видатки на „Ратушу” є високими. Важко було її захищати, от якби газета більше заробляла на себе, було б легше. Я знаю, що у місті багато людей цікавилися „Ратушею”. Жодне інше видання не буде приділяти стільки уваги роботі міської ради, як „Ратуша”. Я — проти приватизації, я б хотіла, щоб ця газета була нашою, газетою Львівської міської ради.

Ігор Микитин (НРУ):

— Я взагалі не вважаю, що голова має якусь серйозну команду… У мене особисто виникло враження, що йде якась гра між міським головою і редактором газети „Ратуша”, і я не сказав би, що це гра в одні ворота. Зважаючи на те, що міг зробити з газетою „Ратуша” екс-міський голова Любомир Буняк і чинний мер Андрій Садовий, не вважаю, що газета в найгіршій ситуації. Вони могли припинити будь-яке фінансування. Якщо цього не зроблено, це означає, що вони не найгірше поводяться з газетою „Ратуша”. Я пос­тійно читаю газету, й у мене виникає думка (зважаючи на те, що пишуть про мера), він би мав „розтоптати” газету. Або він дуже поважає свободу слова, або щось тут не так… Газета міської влади, керівником якої є пан Садовий, постійно на нього наїжджає. Висновки робочої групи з приватизації є надзвичайно ліберальними: газета — за 1 гривню. Однак мені боляче у цій ситуації за два фактори: за саму лейбу, яку засновану давно, і за колектив. Я, як депутат, не вважаю, що газету „Ратуша” потрібно приватизувати, а особистий конфлікт між редактором і міським головою потрібно вирішувати.

Олександр Маленевський (БЮТ):

— Ні, я не вважаю, що приватизація газети призведе до її ліквідації. Мені як представнику фракції БЮТ не подобається політика газети. Ця газета повинна займатися проблемами міста, у ній забагато уваги приділяють загальнодержавній полі­тиці з певними нахилами, симпатіями і антипатіями.

Маркіян Лопачак („Свобода”)

— Моя позиція така: газета потрібна. Вона цікава, і Львів може багато втратити, якщо таке видання загине. Можливо, якісь реформації з газетою потрібно робити, але „Ратуша” потрібна. А в якій вона формі повинна існувати: залишатися такою, як є, чи потрібно проводити якусь реорганізацію, ми визначатимемося на засіданні фракції.

Юрій Кужелюк (УНП):

— Ми створили комісію з депутатів і виконавчих структур і повинні представити раді проект політичного рішення, оскільки зараз формують бюджет, ми повинні остаточно визначитися, що ми робимо з „Ратушею”. Рада повинна розглянути це питання і прийняти політичне рішення. Газети, засновники яких — структури виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, є не життєві. З іншого боку, викинути людей на вулицю і сказати: „Хлопці, бувайте здорові”, не можна. Як на мене, колективу потрібно віддати майно, залишити за ним приміщення і певний час підтримувати фінансово. Газету треба приватизувати, це моя особиста думка, але ЛМР повинна передбачити якісь кошти на час приватизації.

Валентина Микитишин (БЮТ):

— Приватизація потрібна, саму схему ще можна доопрацювати. Як така „Ратуша” зараз не виконує своєї функції, яку на неї покладено.

Іван Лозинський (БЮТ):

— Я вважаю, що колективу потрібно приватизувати газету і все буде нормально. Газета працюватиме незалежно і не буде залежати від міського голови чи ще когось. „Високий замок” працює так, інші працюють. Я — за приватизацію, усе що приватизують, виходить на краще, мені здається.

Лариса Малех (ХДС):

— Я б так не сказала. Я працюю у робочій групі з приватизації газети, ми дали колективу на підготовчий процес три місяці. Але все вирішує сесія. Я далека від ЗМІ і працюю в іншій сфері, отож, мені важко орієнтуватися у цьому питанні. Слухала редактора „Ратуші”, він сказав, що не може витягнути своїми силами оплату працівникам і оренду. Отож, ми вирішили дати ще три місяці на приватизаційний процес і платити робітникам зарплату. Я думаю, що це не остаточне рішення і ви долучатиметеся, захищатимете свої інтереси, але депутати — люди виважені.

Віктор Москалюк (БЮТ):

— Не можу розібратися з цією проблемою. Газета „Ратуша” є органом Львів­ської міської ради. Це означає, що міська рада має свій друкований орган — „Ратушу”, тому хто її має приватизувати? З якою метою? Хто має бути власником майна чи газети? Чому питання стоїть так? Якщо це є орган ради, то цим усе сказано. Колектив газети претендує на приватизацію? Якщо він стає приватником, то вже не є органом ради і рада втрачає будь-які владні функції в органі. Виходить так: тато має дитину, повинен її годувати, але дитина має в одному місці татка чи як? Якщо газета „Ратуша” є органом ради, то тільки рада має ви­рішувати, в якому статусі повинна перебувати ця організація. Це потрібно залишити на вирішення раді.

Юрій Кардашевський (БЮТ):

— Я завжди підтримував колектив газети. Які вимоги вони поставлять, такі і потрібно підтримати. Навіть, якщо журналісти вимагатимуть півроку на приватизацію, їм треба допомогти.

Мирослава Бичишин (БЮТ):

— Я за те, щоб така газета була. Якщо ж „Ратушу” приватизують, то вона стане заангажованою під якогось власника. Я проти її приватизації.

Дмитро Квіт (НСНУ):

— Я ще не ознайомлений із питанням “Ратуші”, тому не можу висвітлити свою позицію. Ознайомлюсь із документами, подумаю, вирішу.

Богдан Кобрин (НСНУ):

— Я вважаю, що „Ратуша” повинна залишатися газетою міської ради. Вона дає людям потрібну інформацію, а також є полем для новин із міськради. Я особисто голосуватиму проти приватизації. Якби я був багатшим, то я б приватизував її.

Марія Коверчук (БЮТ):

— Я стоятиму на боці колективу. Вважаю, що газета мусить бути власністю міської влади, і їй не потрібна приватизація.

Михайло Задорожний (ХДС):

— Я підтримую тільки колектив „Ратуші”, отже, і його вимоги. Я вважаю, що газета беззаперечно повинна залишитися власністю міської ради. Для цього її створювали. Можливо, потрібно дещо концептуально змінити, але не форму власності.

Тарас Коць (БЮТ):

— На мою думку, „Ратуша” повинна залишитися власністю міської ради. Через те і хочу поспілкуватися із головним редактором газети Миколою Савельєвим щодо її майбутнього і перспектив. Умовами приватизації я ще не цікавився, але краще було б, щоб газета цього не робила.

Маркіян Іващишин (ПОРА):

— Головний редактор стверджує, що під брендом приватизації відбувається фактична ліквідація газети. Думаю, так він підтверджує, що, отримавши приватну власність безкоштовно, певне майно, права і якийсь капітал, він не здатний ним розпорядитися. Я думаю, якщо б людині з досвідом, яка добре працює на медіа-ринку, дали таку можливість отримати майно безкоштовно, то вона була б дуже задоволена.

Володимир Квурт (ПОРА):

— Вважаю, що пропозиції робочої групи з приватизації газети Львівської міської ради “Ратуша” є абсолютно компромісні. Напевне, ні одне підприємство не мало таких пільг — у контексті приватизації. Чи підтримають ці пропозиції у сесійному залі, думаю, покаже час.

Іван Кардаш (ПОРА):

— Приватизація газети — найкращий, на мою думку, вихід із ситуації. Інше питання — механізми цієї приватизації. На жаль, я не вивчав механізм, який запропонувала комісія, і не можу стверджувати, добрий він, чи поганий.

Тарас Когут (НСНУ):

— Я ще не вивчав цього питання і не можу відповісти. Вважаю, що газета, як така, міській раді потрібна. Про концепцію газети можна посперечатись. У депутатській практиці завелася традиція — ми довіряємо позиції депутатів, які орієнтуються у ситуації. Тож як нам радять, так ми і робимо.

Василь Павлюк („Свобода”):

— Ми зараз за цим уважно стежимо і над цим працюємо. Тривають консультації і, власне, з журналістами. Щиро Вам скажу, я зараз не готовий відповісти „так” чи „ні”, бо ми ще не маємо остаточного висновку. Наша фракція за те, що „Ратуша” потрібна Львову. Особисто мені вона теж дуже потрібна, бо є цікавою газетою.

Степан Павлюк (“Свобода”):

— Питання поставлене чітко, отже, маєте отримати і ґрунтовну відповідь. Якби так уже потрібно було її ліквідувати, то засідання були б в іншому плані, більш наполегливому. Якби мав більший депутатський стаж, бачив би колишні перипетії між мерами і газетою, може зробив би конкретніші висновки.

Андрій Панас (ПРП):

— Я взагалі з цим питанням не знайомий. Підтримую рекомендації комісії фінансувати „Ратушу” до 1 квітня 2007 року. Загалом, мені подобається сьогоднішній стиль газети.

Роман Плахтій („Свобода”):

— Я не готовий Вам зараз на це відповісти, бо ще не вивчав це питання. Здається, у вас ще три місяці тому виникали схожі проблеми, а ще існуєте. Особисто я вважаю, що газета потрібна.

Ірина Полякова (БЮТ):

— Я не можу сказати конкретно про міського голову, його думки мені невідомі. Особисто моя думка щодо ліквідації газети “Ратуша” така: якщо її приватизують, вона стане більш популярною. Бо коли будуть інвестори чи сам трудовий колектив вкладе кошти, тоді всі більше піклуватимуться вже власним виданням. Я говорю як шеф-редактор газети “Крок”, на якому лежить велика відповідальність. Якби мені просто так видавала гроші міська рада, то можливо, я б не була настільки відповідальною, принаймні мені так здається. А навіщо, я не розумію, міському голові на сьогоднішній день ліквідовувати саму газету? Якби свою газету на місце „Ратуші” привести, то це було б завуальовано. А коли просто ліквідувати, то я не вважаю, що мова йде про якусь “завуальованість”.

Василь Попович (НСНУ):

— У нас демократичне суспільство, тому кожен засіб масової інформації має право на життя. Тому це не є власність голови, і вважаю, що газета повинна існувати. Але є інше питання, треба розібратися, власне, комісії: було засідання і нам проект „Ратуші” ніхто не представляв. Як свідчить досвід, всі комунальні підприємства збиткові. Я не хочу звинувачувати газету „Ратуша”, але якщо ви маєте якусь іншу думку, я би попросив: хто відповідає за газету, прийдіть, розкажіть свої проблеми на комісії.

Олег Породко (БЮТ):

— Я не уповноважений давати вам коментарі, в цій ситуації може відповісти голова фракції. Загалом у нашої фракції вироблена чітка позиція щодо „Ратуші”. У четвер буде заява, тоді почуєте. Від себе можу додати, що газета має бути. Запитання, в якій формі.

Яромир Самагальський („Свобода”):

— Однозначно. Я так вважаю. Позиція міського голови, його ініціатива скерована на ліквідацію газети „Ратуша” будь-яким способом, аби позбутися внутрішнього контролю газети над радою і виконкомом. Співпраця з „Ратушею” нормальне явище, я на це розраховував.

Тарас Ситник (ПРП):

— Саме так. Слабо завуальованою. Якщо трудовий колектив візьме приватизацію на себе, буду його підтримувати, якщо ні, я голосуватиму за збереження газети в комунальному вигляді.

Зиновій Сірик (НСНУ):

— Мені важко сказати, бо я, на жаль, не брав участі у процесі, пов’язаному з газетою „Ратуша”. Наскільки знаю, там утворена депутатська комісія, і вона повинна опрацювати найефективніший спосіб співпраці влади з газетою. „Ратуша” — одна з перших українських газет, яка постала в перший рік незалежності української держави. Львівська міська рада була однією з перших, що утворила таку демократичну газету, і чесно кажучи, мені буде трохи сумно з нею прощатися. Думаю, вона потрібна не тільки мені, зважаючи на те, як швидко її розкуповують у кіосках, адже вона має своїх читачів. За ліквідацію я не проголосую ніколи. Мусить бути компромісний вихід.

Сергій Смірнов (ПРП):

— Стосовно тих спроб – я казав свою думку ще раніше, ще влітку. А як це оцінювати зараз, не знаю. Яке рішення винесе на своїх за­сіданнях комісія, мені не відомо. Я вважаю, що „Ратуша” повинна використовуватися для інформування громадян про те, що робиться в місті, які приймаються рішення. А, з іншого боку, не вважаю правильним, що зараз вона є ареною для з’ясовування стосунків між газетою і міським головою. Оце, на мою думку, найбільша біда, яка не дала виправити ситуацію ще до весни цього року.

Олег Сорочкін (ПОРА):

— Ліквідація комунальних підприємств належить до повноважень міської ради. Є спеціальна комісія, яка діє впродовж кількох місяців, яка визначає подальший розвиток газети „Ратуша”. Вже визначено кілька позицій, які роз­глядатимуться на сесії. Щодо моєї особистої позиції, то я вважаю, що має бути свобода преси. А свобода преси полягає в тому, що преса має бути незалежною від влади. На мою думку, влада взагалі не має мати підконтрольних ЗМІ. А ще на моє переконання, кожен орган місцевого самоврядування, як і у всій Європі, має мати свій вісник, де друкується офіційна пуб­лічна інформація про тендери, конкурси тощо.

Петро Адамик (ПОРА):

— Вважаю, що газету „Ратуша” потрібно зберегти в будь-якій формі. Якщо ж журналісти газети не захочуть взяти участь у її приватизації, то я б особисто не проти взяти участь у цьому процесі.

Роман Андрусишин (УНП):

— Я це питання достеменно не вивчав і дотримуватимусь думки однопартійців. Загалом міськраді здалося б мати свій друкований орган.

Вардкес Арзуманян (БЮТ):

— Приватизація це, фактично, і є ліквідація тієї редакції, яка є нині. Якщо газета відродиться, то тоді стане зрозумілим, чи правильною була ліквідація теперішнього її стану.

Тарас Бабич (БЮТ):

— На даному етапі я не вважаю, що запропонована концепція є завуальованою ліквідацією газети. Я — представник приватного бізнесу і переконаний, що лише та структура має право на існування, яка здатна вижити без державної підтримки.

Михайло Баляс (УНП):

— Конфлікт між міським головою та міською газетою досить заплутаний, і приватизація — не найгірший вихід із ситуації. В будь-якому разі голосуватиму за збереження інтересів трудового колективу “Ратуші”.

Микола Бандра (НСНУ):

— Я цієї концепції не читав і не можу говорити про неї. Але знаючи всю ситуацію, я інтуїтивно відчуваю, що під виглядом приватизації її хочуть просто знищити.

Олег Бас (ПРП):

— Не можу відповісти на це запитання однозначно, бо не ознайомлений із концепцією достеменно.

Юрій Батюк (НРУ):

— Я не виключаю, що запропонована концепція є прихованою спробою закрити газету. Депутати мають все зважити і прийняти рішення щодо подальшої долі “Ратуші”.

Сергій Бащук (НСНУ):

— Я не дуже обізнаний у цьому питанні, але я дуже добре пам’ятаю, як на початку нашої каденції міський голова намагався змінити керівництво редакції, і тому припускаю, що тепер можуть хотіти в будь-який спосіб просто закрити газету, бо в ній публікують такі матеріали, які можуть й не сподобатися нинішнім міським чільникам. Як на мене, якщо газета критикує владу, то остання мала б робити з цього правильні висновки. Безперечно, якщо міська громада фінансує газету, то має право знати про все, що відбувається в місті.

Богдан Бедрило (НРУ):

— Під приватизацією можуть спробувати закрити газету. Депутатам слід визначитися, чи хочуть вони, щоб місто мало свою комунальну газету. Я вже не першу каденцію депутатом, і ми завжди намагалися усіляко підтримати й зберегти свою газету. Враховуючи кон’юнктуру львівського газетного ринку, коли за кожною газетою стоїть якийсь олігарх, для об’єктивності висвітлення тих чи інших подій абсолютно нормально мати комунальну газету.

Андрій Білоус (ПОРА):

— Я ще не мав можливості ознайомитися з концепцією. Вважаю, що Львівський міській раді потрібен свій друкований орган, у якому б публікувалися офіційні документи. Водночас я прихильник роздержавлення комунальних засобів масової інформації.

Степан Будз (НРУ):

— Так, я вважаю, що під удаваною приватизацією газету хочуть знищити.

Олег Бурачок (ПРП):

— Не можу відповісти на це запитання однозначно.

Олександр Вардзаль (БЮТ):

— Я навіть не знав, що є концепція приватизації „Ратуші”. Та я впевнений у тому, що Львівській міській раді потрібно мати свій друкований орган.

Тетяна Крушельницька (НРУ):

— Не знаю, чи вона є слабо завуальованою, чи ні. Слово „слабо”, як на мене, тут не зовсім пасує. Я проти приватизації, я люблю, коли речі називають своїми іменами: ліквідовуємо комунальне підприємство — то ліквідовуємо. Окрім того, я — проти приватизації, бо пам’ятаю, як ця газета створювалася, з якою метою. Це, може, ностальгія за тими минулими надіями на нормальне функціонування міської влади і на вирішення проблем міста. Я за те, щоб міська рада мала свій друкований орган, можливість вийти до читачів із інформацією не „перетравленою” журналістом, нефахівцем, а з інформацією фахово поданою.

Роксолана Лемик (КУН):

— Відверто кажучи, я на комісії утримувалася від ліквідації „Ратуші” і зараз проти ліквідації. Ліквідації, реорганізації і взагалі будь-якого втручання у процес, що відбувається. Дотепер газета „Ратуша” всіх задовольняла, аж раптом перестала — це смішно. Оточенню мера, можливо, потрібно щоб з МР виходила тільки та інформація, яку міський голова вважає правильною. Можливо, щоб конкуренції у пресі було менше?

Іван Василишин (КУН):

— Я вважаю, що приватизація газети “Ратуша”, фактично, — ліквідація, яку хоче зробити мер Садовий. Моє ставлення до цього різко негативне. Я думаю, що видання має працювати на депутатський корпус, на місто, і ми повинні йому в цьому допомагати. Як на мене, депутати не підтримають цю ідею, і не буде ніяких приватизацій-ліквідацій. Я думаю, що ми це вирішимо і поставимо Садового на місце, аби більше таких питань не обговорювати. А якщо хтось і захоче це обговорювати, то це мають бути депутати, а не виконавці, які мають такий самий статус, як і газета. Це — моя позиція, яку я захищатиму на сесії.

Андрій Стецьків (НСНУ):

— Я погоджуюсь, що під приватизацією „Ратуші” криється ліквідація газети. Зрозуміло, що зараз в редакції нічого приватизувати, окрім кількох комп’ютерів. Приміщення орендоване. Тобто майна, як такого, нема. Якщо газета з таким „майном” не здобуде спонсора, говорити про її майбутнє не доводиться. Загалом я прихильник того, щоби газета залишилася у комунальній власності міста.

Роман Федишин (БЮТ):

— Я думаю, що ця приватизація — велика помилка. Місту потрібна комунальна газета такого зразка.

Роман Грицевич (БЮТ):

— Чесно кажучи, я не можу відповісти на це запитання. Щодо того, чи повинна бути газета, то я погоджуюся, вона має бути як прапор для депутатів міської ради, висвітлюючи проблеми міста. Її назва відповідає статусу.

Тарас Вовк (БЮТ):

— Чи має міський голова за мету знищити газету, я не знаю. Я не знаю мотивів голови. Моя позиція така — газету треба приватизувати.

Теодор Дяків:

— Я думаю, що це логічний наслідок протидії керівництва міста колективу газети щодо об’єктивного висвітлення проблем міста. Невирішення цих проблем — основа цього конфлікту, і цим усе пояснюється.

Валерій Веремчук (НРУ):

— Я вважаю, що треба зважити на слушні аргументи. Я не достатньо ознайомлений із цим питанням, щоб стверджувати, так чи ні. Але, на мою думку, газета потрібна насамперед місту і міcькій раді зокрема. Питання формату її існування — до обговорення.

Оксана Вітик (БЮТ):

— Питання про газету на сесію ще не виносили. На бюджетній комісії ми роз­глядали запити газети на 2007 рік щодо фінансування. Зрештою, рішення про ліквідацію газети нема. Я вважаю, що газета потрібна.

Ігор Гавришкевич (УНП):

— Слабо завуальована, чи ні, я ще не думав. Я знаю, що піднімають питання приватизації, але скажу так — тут важлива позиція трудового колективу, якої я не знаю. Я думаю, що найкраще і найбільш об’єктивно цю ситуацію бачить трудовий колектив. А моя позиція така — „Ратуша” має бути органом міської ради, бо вона створена радою. І колектив, і керівництво ЛМР має знайти оптимальний варіант вирішення питання того, як треба висвітлювати події в місті, діяльність органів місцевого самоврядування. Для того і є газета, аби в ній висвітлювали згадане. Газета є такою, то чому б їй не залишатися такою?

Володимир Гірняк (УНП):

— Трудовий колектив за три тижні не може знайти інвестора. Але враховуючи те, що нині ситуація змінилась, себто „Ратуша” має ще три місяці для пошуків інвестора, а також має можливість виходити. А від себе я газеті бажаю лише всього найкращого, це дійсно хороша газета. Я вважаю, що вона існуватиме не три місяці, і навіть не три роки, ба більше — переживе не одного міського голову.

Іван Гринда (“Свобода”):

— Важко щось казати. Можливо, є якісь інтереси у конфліктуючих сторін. „Ратуша” повинна бути, бо це наша газета, і кожен депутат у ній зможе висвітлити свою діяльність. Це моя позиція. Щодо нашої фракції, то ми ще про це не говорили, проте вже дуже скоро ми обговорюватимемо це питання. Наразі я не знаю думок своїх однопартійців.

Юрій Гудима (БЮТ):

— Конкретно говорити щось не можу, бо не бачив рішення профільної комісії. Має бути компромісне рішення, на яке погодиться і колектив, і міська рада. Я думаю, що його можна знайти. Воно має бути вигідним обом сторонам.

Андрій Дзюбан (БЮТ):

— Стосовно позиції міського голови — це його думка, його право. Я не можу щось казати однозначно. Мені здається, що міський голова не зацікавлений у ліквідації „Ратуші”. А щодо моєї особистої думки про саму газету, то мені важко щось сказати зараз.

Анатолій Забарило (ПОРА):

— Ліквідації не буде у будь-якому разі. Навіть якщо її приватизують із допомогою якогось інвестора, то вона житиме. Я впевнений, що цю газету не ліквідують. Я не бачу причин завуальовано чи незавуальовано ліквідувати це видання. Я впевнений, що знайдеться гідний спонсор, який не дасть „Ратуші” зникнути. Цю газету не знищити! Як на мене, то краще, щоб газета виходила в такій формі, за бюджетні кошти, тому що там я безкоштовно можу друкувати свої думки. Та й не лише я. Якщо це буде приватне видання, то безкоштовного нічого не буде. Щодо інтриг, то я тут нічого такого не бачу. Я впевнений ось у чому — кому б вона не належала, вона завжди виходитиме.

Олег Денис (НСНУ):

— Якщо підприємство є державним і збитковим, то його треба приватизувати. У мене великі сумніви, що воно має залишатися неприватизованим. Рішення абсолютно доцільне. З іншого боку, з ринком мас-медіа я не знайомий, тому про щось конкретно, тобто, про завуальованість чи ні говорити не можу. Я можу говорити лише як підприємець. Не скажу, що умови, які запропонувала комісія, є поганими. Як на мене, вони привабливі. Але й без власного ЗМІ міській раді буде дуже важко. Щодо мене, то я читаю „Ратушу” з великим задоволенням, більшістю статей я задоволений.

Роман Вороняк (НСНУ):

— Я вважаю, що це завуальована спроба. Підтримую і буду підтримувати і пана Миколу, і вашу газету. Це нормальна газета. Загалом — за останній час найкраща газета у Львові.

Микола Гембар (НРУ):

— Я працюю заступником голови районної адмі­ністрації, тому не можу щось коментувати. Але щось в тому є…

Наталія Усач (НРУ):

— Важко сказати, чим обернеться для газети „Ратуша” ця приватизація. Над питанням власності працює спеціальна депутатська ко­місія. Я цілком підтримую редакційний колектив „Ратуші” і вважаю, що така газета потрібна Львову.

Василь Трач (НСНУ):

— Я думаю, що газету „Ратуша” необхідно приватизувати, але до цього питання потрібен виважений і конструктивний підхід. Така газета місту потрібна.

Олег Ферштинський (НСНУ):

— „Ратуша” потрібна і місту, і Львівській міській раді, як комунальне підприємство. Йдеться про невеликі гроші, але існування цього органу позитивно впливає на загальні процеси формування громадської думки.

Андрій Чіпко (НСНУ):

— Я не маю нічого проти газети. Щодо самого процесу приватизації, то до нього потрібно змінити підхід. Адже легше руйнувати створене, важче створювати. Перш ніж один раз відрізати, треба сім разів відміряти. Думаю, що „Ратуша” — бренд громади і має належати громаді, як комунальне майно міста. Комерційність видання руйнуватиме його специфіку.

Михайло Шоломницький (ПОРА):

— Як комунальне підприємство „Ратуші” не має бути. Відповідно до європейських норм, засоби масової інформації не повинні бути державними. Що стосується переживань міського голови, що його критикують, то це його особисті емоції. Якщо газета „Ратуша” зникне або змінить форму власності, Садового не перестануть критикувати. Сумніваюся, що приватизація видання змінить його редакційну політику. Інше питання, що редакційний колектив не потягне такої приватизації, і це очевидно. Нехай Савельєв шукає інвестора, йому дали час.

Данило Ярема (ХДС):

— До приватизації є двоякий підхід. Якщо для газети „Ратуша” знайти інвестора, то відбуватиметься позитивний процес. „Ратуша” є привабливим об’єктом.

Петро Соболь (ПОРА):

— Ні, я так не вважаю. Бо це ініціатива самої газети “Ратуша”: трудового колективу і його керівника Миколи Савельєва. Таку думку він висловлював і навесні, і влітку, й нині. І я вважаю, що засіб масової інформації може бути тільки в тому випадку незалежним, коли він є самостійним і приватним.

Андрій Хміляр (БЮТ):

— Я думаю, що газету „Ратуша”, як друкований орган, потрібно зберегти. Я не знаю, який варіант є прийнятним для керівництва й усього колективу газети. Можливо, як приватизований орган газета краще працюватиме.

Артем Хмиз (ПОРА):

— Можливо, зміна форми власності надасть більшої прозорості редакційній політиці газети „Ратуша”. Тобто, газета потрібна, якщо внести деякі корективи у її роботу. Однозначно можу стверджувати, що ті конфлікти, що творяться навколо газети „Ратуша”, не потрібні її працівникам і міській громаді загалом.

Тарас Криворучко (НРУ):

— Я не маю однозначної позиції з цього питання. Я читаю „Ратушу”, знаю про проблему-конфлікт із міським головою, але ще не можу чітко відповісти на це запитання. Тим паче, я хворий і завтра не буду на сесії.

Михайло Мужилівський (БЮТ)

„Аби не бути голослівним, я не відповідатиму на це запитання, доки ми не визначимося зі своєю позицією на засіданні фракції БЮТ”.