Мирослав Глубіш: „Дуже легко на чужій славі робити свої справи“ - „Поступ“, 10 червня

|

У сьогоднішньому „Політоб`єктиві“ чергова зустріч. Власна думка, позиція, погляд на певні речі – це те, чим відрізняються один від одного ті, хто є гостями нашої сторінки. „Говори, що думаєш, думай, що говориш“, – наш девіз.

Мирослав Глубіш був серед тих, хто здобував Україну, він був серед тих, хто розпочав її розбудову. За її волю та незалежність відбули заслання його батьки, за здобуття української державності „на барикадах“ стояв він сам. Був обраний першим головою міста Дрогобича після здобуття Незалежності.

Сьогодні Мирослав Глубіш – гість „Політоб`єктиву“.

– Пане Мирославе, сьогоднішня презентація Блоку Віктора Ющенка „Наша Україна“ зібрала багато людей; звучали виступи, заяви, а в кулуарах можна було почути інші думки, вислови, партійні позиції. Які Ваші погляди щодо нашого майбутнього, чи будемо нарешті єдині, і на цей раз переможемо?

– Різні погляди, що стосуються деяких питань, можуть бути у багатьох, хто входить у Блок чи є його симпатиком, але стосовно того, що ми нарешті мусимо мати свого українського, повторюю, українського Президента – ми єдині. Інша річ, що не потрібно так галасливо вести агітацію за нашого кандидата у тих регіонах, де його перемога й так очевидна. Та зробіть сьогодні просте соціологічне опитування й дізнайтеся, хто сьогодні не проголосує за Ющенка. А робити помпезні заходи на його підтримку у нашому регіоні – вигідно для тих, хто їх робить, бо дуже легко на чужій славі робити свої справи. А щодо цього, чи переможемо, то я скажу так. Це ми колись боролися, бо була ворожа система, яку треба було переламати, здобувши перемогу. А що зараз? Та того ж таки Кучму ми самі обирали, а тепер мусимо його „перемагати“? Ні, ми мусимо показати й доказати, що те, що ми пропонуємо є краще. І добиватися нашої підтримки переконанням у цьому нашого народу.

А про які різні партійні позиції чи думки може йти мова? Чи може висловлювати якусь свою позицію партія, членство якої – дві-три особи, а печатки може й не бути?

Я звичайно також підтримуватиму Ющенка, але, аналізуючи попередні наші кроки у здобутті державності, маю щодо цього свої погляди. Дуже важливим у передвиборчих перегонах, як люблять тепер говорити, є ідеологічний напрямок роботи. Яких ідеологів нам підносили під час усіх виборчих баталій, ви можете самі проаналізувати. Це були колишні партійні чи комсомольські ватажки, відверті антиукраїнські сили. Тому й зараз мусимо пропустити через решето та сито тих, хто так „горнеться“ до штабу Ющенка з тим, щоб відсіяти все сміття та залишити тих, хто від щирого серця та для доброї справи прийшов туди.

– Пане Мирославе, які Ваші думки щодо сьогоднішнього стану в державі та місті?

– Як і в державі, так і в місті повинен бути господар, який за все має нести відповідальність. Досить уже списувати свої гріхи на когось. Слід самому закотити рукава і працювати, працювати. Бо „добрий господар“ стане тоді добрим, коли в нього подвір`я буде чисте…

Тепер трохи про моральний стан у державі. Давайте далеко не будемо йти. Запитайте у звичайного депутата обласної ради, чи зле йому мати цей статус. У той час, коли ми говоримо про мізерні пенсії та невиплачені зарплати, на депутатські обіди у Львівській обласній раді виділено 120 тисяч гривень на рік. А це – 160 гривень одній людині на день. Що й казати вже про „народних обранців“ республіканського рівня. „Чим далі в ліс, тим більше дров“, – каже народне прислів`я. Отже, поки ми не змінимо своє моральне обличчя, нам не вдасться змінити відношення до нас інших держав, та й, зрештою, не будемо самі себе поважати.

– Сьогодні йде якась хвиля недовіри до мерів міст. Львівські „антибуняківські“ мітинги та пікети, здається, переходять до Дрогобича. Яка Ваша думка щодо цього.

– Те, що є якась група людей, яка домагається недовіри Михайлові Лужецькому, можна прокоментувати по-різному. Та сьогодні не слід на цьому зосереджувати усю увагу. Бо першочерговими для нас є вибори президента. Зрештою, і міського голову ми ж самі обирали. Тепер слід вимагати від нього роботи й не давати ні на хвилину забути, для чого він прийшов у стіни ратуші. Це не річ, яку можна повернути, коли не підходить. А те, що критикують, добре стимулює для організації роботи. Знаю по собі, бо й мені часто перепадало (сміється).

– Мирослав Глубіш – перший демократично обраний голова міста Дрогобича. Перефразувавши відомий вислів, можна сказати, що мери приходять і відходять. Після закінчення Ваших повноважень міського голови, де знайшли себе? Бізнес, політика, чи може вдається поєднувати?

– Працюю, без перебільшення, з ранку до ночі. Доводжу до ладу невеличке деревообробне підприємство. Устаткування збирав, можна сказати, з металобрухту. Спочатку сам учився працювати на верстатах, потім вчив інших. У принципі, в мене нема різниці, що робити, бо роботу люблю, вмію всьому дати лад. Крім деревообробного підприємства є ще інші види робіт, які роблю разом із помічниками. Установлюємо обладнання для водяного опалення, займаємося автоперевезеннями тощо.

– Чи є якесь хобі?

– Дуже люблю розводити овечок. Ця „Божа тваринка“ мені приносить безмежне задоволення та чимало користі. Бо з овечої вовни у мене в помешканні чимало виробів – від подушок і покривал – до светрів, хусток та шарфів. А ще (сміється) полегшили мені баранчики роботу, бо після їх випасу на території деревообробного підприємства коса вже не знадобилася.

– І традиційне запитання „Політоб`єктиву“. Ваші перші кроки, коли б Ви стали Президентом України, мером Дрогобича.

– Почну з мера. Ним я уже був. Я не буду аналізувати роботу теперішнього мера, питання так не стояло. Скажу за себе. Я ніколи не стидався й не боявся їхати „вибивати“ чи „пробивати“ щось для свого міста. Сьогодні я міг бути у Львові, а завтра – в Києві. Міський голова має бути готовий на пожертву для своїх громадян, бути високоморальною людиною, християнином, який не піддаватиметься на ніякі матеріальні спокуси. А ще мер повинен мати стратегічне мислення, бути добрим політиком. „Бути господарем“ для мера – ширше поняття. Виконавцями-господарниками мають бути його заступники, а мер має створювати поле для їх роботи.

Говорячи про майбутнього президента, скажу таке. Коли б я ним став, то в першу чергу в усіх владних структурах та стратегічних об`єктах поставив би людей, які працювали б для України на здорових моральних засадах. Як колись за сталінщини, провів би ротацію кращих сил із Заходу на Схід і навпаки. З іншими державами навів би партнерські відносини, які не узалежнювали б нас, ні від Росії, ні від Америки. Бо нагнути хребет дуже легко, важче ж – випростатися та вистояти.

Василь КИРИЛИЧ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...