Роман Гайдучок: Землю можуть скупити за безцінь - „Поступ“, 15 квітня

|

— Пане Гайдучок, які порушення законодавства у сфері реформування землі є найтиповішими?

— Роздержавлення землі і майна розпочалося 1990 року. Все почалося із земельної і майнової реформи. Внаслідок розпаювання більшість земель не обробляється, її віддали в середньому по 2 гектари кожному селянинові. Проте пайовик своїми руками не може її обробити. І це була суттєва помилка, адже тепер, щоб віддати ці клаптики в оренду, їх треба буде знову зібрати. Під час роздержавлення думали не по-державному. Селянам було б достатньо передати у власність по гектару землі, а решту передати сільським радам, щоб кожен, хто захоче, зміг її орендувати. Віддавши у приватну власність всю землю, влада створила дуже сприятливі передумови для її продажу. Уряд терміново хоче зробити землю товаром. Я вважаю, що це буде жахливо, бо її скуплять за безцінь і життєвий простір України буде поділений між певними кланами. Я був на з`їзді фермерів, і вони запевняють, що не хочуть викуповувати землю. Їм це не потрібно. Вони мають її у постійному користуванні. Продаж потрібен тільки тим, хто хоче землю віддати.

Більш кризова ситуація з господарським майном. Майно колишніх колгоспів зруйноване на 90%. Держава сказала селянам, що майно їхнє, а вони так і не змогли вирішити, що чиє. У такому безладі його продавали і розкрадали. Під час розпаювання колгоспного майна виникало багато порушень. Більшість людей навіть не знала, що з ним робити. Зачинателі реформи сказали, що потрібно руйнувати колгоспи, але не сказали, як це зробити. Колективна форма господарювання припинила своє існування у 1997-1998 роках. Тоді почали утворювати приватні агрофірми, фермерські господарства і ТзОВ. Тут і почалися проблеми. За схемою, рекомендованою зверху, приватні структури могли взяти в оренду у селян, колишніх членів селянської спілки основні засоби (транспорт, споруди), а оборотні — викупити. Але зараз у дев`яти з десяти випадків колишній голова селянської спілки, утворюючи фірму, забирає це майно собі без будь-якої угоди.

Друге порушення стосується майна житлового фонду. Ці будинки мали б бути передані на баланс сільської ради і безоплатно приватизовані селянами. Нові ж власники колективного господарства виробляли собі право власності на житлові будинки і продавали їх тим же селянам або за гроші, або за майнові паї. А це вже кримінал, корупція. Відповідно до закону, колишні колгоспники не можуть бути виселені зі своїх будинків.

До того ж, часто реформування проводили без погодження із загальними зборами селян. Люди навіть не знали, коли ці збори відбувалися.

— Чи бачите Ви можливість для селян хоча б частково повернути розкрадене майно?

— На сьогодні ми хочемо хоча б зупинити розкрадання, адже безкарність дій породжує ще більшу відвагу у новітніх фермерів і ще більший стимул красти, а селяни — народ покірний, ніхто не захоче судитися. Зараз ми не будемо шукати усіх злочинців, бо тоді довелося б пересадити більшість людей, причетних до реформи. Ми хочемо врятувати хоча б те, що можливо врятувати, припинити загальну руйнацію. Планую з комісією виїзди у колгоспи, будемо кричати про цю проблему. Хоча настрої у нас досить песимістичні.

— Яким чином Ви як депутат намагаєтеся змінити становище?

— Ми поставили перед собою завдання навести лад в аграрній реформі. Порушували це питання на сесії обласної ради і хотіли заслухати звіт заступника голови ОДА. Але сесія не відбулася, не було необхідної кількості депутатів. Проте влада не має якихось реальних важелів впливу на цих голів приватних агрофірм, окрім, як через суд. Адже вони просто ігнорують розпорядження місцевої влади. А начальники управлінь сільського господарства чи голови сільських рад досить часто перебувають з ними у дружніх стосунках, які їм не хочеться псувати.

Минулого року ми написали програму, відповідно до якої хотіли виділити 300 тисяч гривень в обласному бюджеті на врегулювання земельних відносин. А також організувати виїзди у господарства аудиторських фірм, які перевіряли б їх діяльність, виявляли порушення і готували документи до суду. Це була б реальна можливість передати селянам їхнє майно і провести розподіл майна правильно. Але ті кошти не були використані. Цього року ми знову написали програму захисту майнових прав селян. Але її блокує обласний центр приватизації.

— Як Ви, власне, будучи фермером, оцінюєте перспективу і майбутнє фермерства?

— Фермерство повинно бути основою господарювання на селі. Львівська обласна рада має багато цікавих програм підтримки фермерства, але коштів на це виділяється мало. 90% продукції виробляється у приватних господарствах. Ці люди не мають ніякої підтримки. Ми стараємося якось підтримувати саме цих людей.

Що ж до великих господарств, то зараз діє система надання їм короткотермінових кредитів і компенсації ставок банку. Але вона не ефективна, оскільки господарник приречений постійно брати кредит і з нового врожаю його повертати. На мою думку, набагато ефективнішою була б система державних дотацій. І це ми маємо намір відстоювати.

Розмовляла Ірина СИРИВКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...