Ігор Мартиненко: “Сьогодні в палаці займаються діти та внуки колишніх вихованців” - „Ратуша“, 20 березня

Палац культури імені Гната Хоткевича — найстаріший діючий культурний заклад міста, якому цього року виповнюється 70.

За свій чималий вік йому багато довелося пережити — Другу світову війну, розквіт та розпад СРСР. За сімдесят років було чотири, щоправда невдалі, спроби продати палац. Сьогодні у стінах із червоної цегли вистачає всього: і радощів, і перемог, і клопотів.

Про історію, досягнення та проблеми міського Палацу культури розповідає директор Ігор Мартиненко:

— Наш палац є найстарішим діючим палацом культури у місті. І ми стараємося не лише продовжувати давні традиції, але й зробити щось своє, нове й цікаве.

— Історія палацу — не менш цікава, ніж його діяльність. Розкажіть, будь ласка, як його було створено.

— По-перше, палац збудований на кошти, які збирали львів’яни. 1928 року на одному з профспілкових зібрань працівників комунальних служб виникло гасло: “Побудуємо для себе клуб”, щоб було де збиратися. Це все відбувалося за Польщі, тому й заклик звучав так: “З кожної пенсії по злотувцю”. Ця історія тривала п’ять років, і 25 серпня 1933-го було підписано “позволєніє” на будову клубу “Клуб працівників гмінних” за адресою: Львів, вулиця Кушевича, 1 — тією ж, що й сьогодні. Перша ж письмова згадка про це місце, на якому побудовано палац культури, датована 1851 роком. Це місце називалося Стара Рижна, тут була бійня, потім тут стояли австрійські кошари, пізніше були спроби на цьому місці побудувати кінематограф.

— У вас збереглися документальні підтвердження цього?

— Ми маємо копії всіх документів. За рік часу клуб був побудований, є навіть акт його здачі — 22 жовтня 1934 року та проект будинку.

— Чи за ці роки використовували палац з іншою метою та чи змінювався його зовнішній вигляд?

— Вигляд теперішнього палацу мало чим відрізняється від колишнього, він став лише вдвічі більшим. Стосовно ж того, чи використовували його з якоюсь іншою метою, то клуб завжди був культурним закладом, лише під час Другої світової війни у клубі було гестапо. Після війни на даху палацу був розташований танцмайданчик. А вже після реставрації, яку закінчили 1980 року, це був найсучасніший палац культури у Львові. Більшість львів’ян, особливо люди старшого віку, пам’ятають час, коли палац носив ім’я Миколи Кузнєцова; як називали його “в народі” — “куз-нєчик”.

— Ви назвали дві дати — 25 серпня та 22 жовтня, то в який саме день святкуватимете ювілей?

— Власне, перед нами й стояла дилема, коли ж відзначати річницю палацу — з моменту підписання дозволу на будову чи в день здачі клубу. На жаль, традиції святкування ювілеїв палацу не було. Позаминулого року на мої пропозиції відсвяткувати ювілей палацу потрібні кошти не були виділені, тому автоматично цю дату перенесли на 2004 рік. А святкувати ювілей одним якимось заходом у визначений день, тобто разове святкування — відбулося й забули, ми вирішили не робити. Впродовж року всі заходи, що відбуватимуться у палаці, будуть присвячені 70-й річниці.

— Пане Ігоре, а Ви відколи працюєте у палаці?

— Сюди на роботу я прийшов чотири роки тому з Центру творчості дітей та юнацтва Галичини, найбільше мене вразив стан приміщення, у якому був розміщений палац.

— За час роботи що можете назвати своїм найбільшим досягненням?

— Мені здається, найбільший мій здобуток — це те, що колектив навчився працювати як єдине ціле, тому що перші місяці був якийсь жах. Навіть попри те, що наш колектив не є надто великий — понад шістдесят людей, усім треба було вчитися працювати разом.

— Хто сьогодні допомагає вирішувати фінансові проблеми?

— Цей заклад є у структурі міського управління культури, тому тепер питання зарплати та комунальних послуг закривається з міського бюджету, а решту справ ми стараємося вирішувати самостійно за ті кошти, що заробляємо. У перші два роки моєї роботи фінансування не надходило жодного, лише заробітна плата колективу, тому ми не могли ні поремонтувати нічого, ні навести лад.

— А як саме ви заробляєте?

— Частина коштів, що ми заробляємо — можливо, вона є найменша — це оренда приміщень. Ми стараємося якнайменше здавати їх в оренду, тому що у нас дуже багато гуртків, а вільних приміщень не так уже й багато. По-друге, всі гуртки — платні, близько двадцяти — двадцяти п’яти гривень за місяць. Гроші наразі переважно вкладаємо в реконструкцію залу.

— Чи те, що гуртки платні, не впливає на кількість вихованців?

— Навпаки, щороку їх стає все більше й більше. У палаці займається близько тисячі дітей та дорослих, від трьох років і “до безкінечності”.

— Чи реально зробити і сам палац, і всю його роботу близькими до ідеальних?

— Якщо такими темпами, як сьогодні, то не швидше, ніж за десять років, можна зробити палац навіть не ідеальним, а лише навести скрізь лад. Проблем же з плином часу не меншає, їх стає все більше. У нас тріщина у стіні, провели експертизу, визначили причину, потрібно близько семи тисяч гривень, щоб лише підготувати проектну документацію. Ми не втрачаємо надії, що зможемо її поремонтувати, бо торік нам потрібно було ремонтувати дах, який протікав, то зробили його вже під час осінніх дощів — у жовтні.

— Які гуртки та студії мають найбільшу популярність?

— Робота у палаці ведеться у різних напрямах, є танцювальні колективи, зокрема, народного, сучасного та бального танцю, вокальні колективи, є хор, образотворча студія, театральна студія, що віднедавна відновила свою роботу, школа іноземних мов. За час моєї роботи з’явилося дев’ять нових, загалом сьогодні у сті-нах палацу працює понад двадцять різних сту-дій та гуртків.

— Похвалитися є чим?

— Наші колективи їздять на фестивалі та конкурси у Польщу, Данію, Македонію. Тобто ми почали “розворушувати” їх, як наслідок — усе більше охочих приходять до нас займатися. 2001 року палац став членом Європейської асоціації установ проведення вільного часу. Під егідою цієї організації наші діти брали участь у Міжнародному конкурсі образотворчого мистецтва у Кракові. Там були учасники з дев’яти країн світу, ми ж звідти привезли чотири нагороди.

— Ви, напевно, не зупинятиметесь на досягнутому, яким буде наступний крок?

— Ми хочемо відродити такі культурні заходи, як “Побачення зі Львовом”, у якому беруть участь діячі культури, митці. 22 квітня у межах цього проекту в палаці проходитимуть літературні читання за участю сучасних популярних письменників. На сцені палацу знову за-звучали жарти, оскільки ігри Ліги команд КВК вищих та середніх навчальних закладів Львівської області проходять саме у нас.

— Пане Ігоре, повертаючись до ювілею, які саме заходи проходитимуть у рамках святкування

70-ї річниці палацу?

— Одним із цьогорічних заходів, присвячених ювілею палацу, був дитячо-юнацький концерт “Різдвяний калейдоскоп”, що матиме продовження у червні, щоправда називатиметься він “Літній калейдоскоп”. Окрім цього, ми проводитимемо фестиваль національних культур, КВК, ми навіть на всіх своїх афішах пишемо – “Нам — 70”.

Розмовляла Оксана ЛЕВИЦЬКА