Ганна Гопко: „Я не знімала замовних сюжетів“ - „Високий замок“, 4 лютого

Студентка V курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка Ганна Гопко стала найкращим “Студентом-журналістом” 2003 року. Зараз дівчина працює власним кореспондентом Першого національного каналу у Львові, а також очолює молодіжний центр Незалежної громадської журналістської екологічної організації “Weti”.

– Будь-яка перемога приносить радість, – розпочала Ганнуся. – Однак те, що я стала “Студентом року”, не є моїм найбільшим досягненням. Справжньою перемогою для мене є сорок десятихвилинних телепрограм “Екопульс регіону”. У жодній з них я як автор не кривила душею, не знімала замовлених чи неправдивих сюжетів. Працюючи над цією програмою, вперше відчула себе справжнім журналістом, таким собі вільним птахом. Сама була собі і редактором, і цензором. Цього не було ані у співпраці з державним каналом “УТ-1”, ані з комерційним “Інтером”.

– Чому ти вибрала саме екологічну журналістику?

– Екологічні проблеми – пріоритетні. Вони важливіші за всі економічні та політичні перипетії. Взаємодія між людиною і природою завжди турбувала мене. Свої перші кроки в екологічній журналістиці я робила, ще навчаючись у дев’ятому класі школи, на сторінках районної газети “Гомін волі” селища міського типу Підволочиськ, що на Тернопільщині. До речі, там же закінчила музичну школу по класу фортепіано, ходила на танці, відвідувала гуртки з гандболу, баскетболу… У 1998 році я стала молодіжним лідером Тернопільської області.

– Ти – одна з активісток громадської екологічної організації “Weti”…

– “Weti” – організація, у якій я по-справжньому стартувала як громадський діяч і журналіст. Навчаючись на першому курсі факультету журналістики, я взяла участь у міжнародному конкурсі від Європейського інституту навколишнього середовища (Париж). Тоді за свій нарис про сміттєзвалище у Грибовичах отримала спеціальний приз журі за оригінальне розкриття екологічної теми. А зараз координую чимало проектів, зокрема “Захистимо Карпати зусиллями громад”. Дякую Богові за можливість реалізувати себе.

– Одним із твоїх проектів була також радіопрограма “Екогармонія”…

– На цей проект ми отримали грант від Єврокомісії. Зробили тридцять радіопрограм на різні теми: Чорнобиль, генетично змінені продукти, альтернативні джерела енергії, глобальне потепління, пестициди… Досі функціонує сайт “Екогармонія”, який регулярно поновлюємо актуальними екологічними подіями.

– Чи відчула ти різницю між тим, що викладають на факультеті журналістики, і тим, що доводиться робити на практиці?

– Я свідомо вступала на журфак. Моя репетитор з української мови і літератури, Людина з великої літери Ольга Федик, якої з нами, на жаль, уже немає, помітивши мій запал, попередила мене: “Тебе на цьому факультеті чекає багато розчарувань”. Так вона трішки остудила мій запал. Тепер, коли я вже випускниця університету, можу сказати одне: журналістська освіта в Україні потребує реформування. Гадаю, це добре розуміють не тільки студенти, а й викладачі. Особисто я почала працювати ще на першому курсі і такі мозолі собі тоді понатирала, що мало не видалося! Як на мене, на журфаці повинні вчити, як цього уникнути. Торік я сама мала справу зі студентами-практикантами: вони не знали елементарних понять, які щодня вживають телевізійники: “синхрон”, “стенд-ап”…

– Які реформи на журфаці провела б ти?

– По-перше, робила б акцент на вивченні іноземних мов. По-друге, покращила б механізм налагодження контактів ЛНУ ім. І. Франка з вузами у всьому світі – так, щоб це не були просто декларації, що, мовляв, маємо зв’язки із шістдесятьма університетами. Особисто я цього не відчула. І те, що побувала уже в Німеччині, Франції, Австрії, Бельгії, Данії та Угорщині, – заслуга не університету, а моєї власної наполегливості. По-третє, запровадила б на журфаку більш вузьку спеціалізацію. Адже по собі знаю, що в проблемах довкілля жоден спеціаліст уже не зможе навішати на мої вуха локшини. Потрібно навчати журналістів-культурологів, журналістів-політологів… Якщо кожен з нас знатиме і робитиме свою справу “на відмінно”, Україна від цього тільки виграє. Крім того, технічні можливості факультету не дозволяють його випускникам іти в ногу з часом на медіа-ринку.

– Що поробляєш у вільний час? Якщо такий, звісно, є?

– (Сміється). Усе-таки викроїла трохи вільного часу – і записалася на арабські танці. А ще з колежанками досліджуємо архітектурні пам’ятки Львівщини.

Галина ГУЗЬО