Андрій Чорновіл: Відставку Сендака почав ініціювати я - „Вголос“, 2 березня

Записуючи інтерв’ю із депутатом Львівської обласної ради Андрієм Чорноволом, мені постійно доводилось долати прагнення порівнювати: впродовж всієї розмови я співставляла його з батьком В’ячеславом, із молодшим від нього на два роки братом Тарасом. Було важко абстрагуватись від прізвища і бачити перед собою самостійного політика нехай і “місцевого масштабу”.

Незважаючи на те, що в обласній раді Андрій Чорновіл належить до тієї депутатської групи, яку на загальнодержавному рівні зараховують до провладних сил, у Львівській обласній раді він, як це властиво родині Чорноволів, перебуває в опозиції до більшості депутатів і керівництва облради.

Андрій Чорновіл називає себе реалістом і циніком. Однак впродовж нашої двогодинної розмови я спілкувалася з романтиком, який не втрачає надії та віри, що вдасться вийти з тіні свого батька і, що важливіше, молодшого брата. Намагаючись усіляко унезалежнити своє ім’я, Андрій, як на мене, бореться за власні переконання і за право бути сином свого батька, не без претензій на спадок його бунтівного духу.

Варто, мабуть, також зазначити, що напередодні розмови із Андрієм, довелось побувати на прес-конференції Тараса. Чи залишилось відчуття контрасту? Та ні, радше посилилось переконання, що і Андрій, і Тарас — гідні сини свого батька.

Пане Андрію, мабуть, чимало Ваших кроків у житті зумовлені тим, що Ви є сином В’ячеслава Чорновола. А як Ви поясните, що в Львівській обласній раді належите до тієї депутатської групи, за якою стоїть СДПУ(О) і яка на Львівщині виступає головним противником опозиційного блоку “Наша Україна”?

Після виборів, на яких у Львові я набрав 98 тисяч голосів, впродовж трьох місяців я був позафракційним. Ніхто з „Нашої України” не пропонував мені вступити в цю фракцію. Мабуть депутати від “Нашої України” приглядались до мене, оскільки на виборах я йшов від „Руху за Єдність” Богдана Бойка. А депутати „Соціальної справедливості” запропонували мені вступити у їхню групу. Я прийняв цю пропозицію, і зараз зовсім не шкодую.

Історія все таки розсудить, хто — правий, хто ні. Зрештою, я повністю підтримую політику депутатської групи „Соціальна справедливість”, зайняв там свою нішу. У Львівській обласній раді займаюсь питаннями соціального захисту інвалідів. Вдалося написати програму розвитку захисту інвалідів, яка передбачена на 5 років. Але її прийняття в обласній раді постійно відтягується, оскільки там увесь час протягуються питання приватизації об’єктів. А в грудні депутати вирішили розглянути питання про рух маломірних суден. Чомусь для багатьох депутатів у зимовий період виявилось актуальним саме це питання.

Все ж таки, як представник “Соціальної справедливості”, Ви маєте певні претензії до фракції “Наша Україна” у Львівській обласній раді?

В обласній раді я виступаю ініціатором відставки голови Михайла Сендака і не маю жодних претензій до фракції „Наша Україна”. У Львівській обласній раді на паритетних засадах існують три фракції. Принаймні, це так було зразу ж після виборів 2002 року, поки згодом одна людина не почала каламутити воду.

Як на мене, значна частина депутатської фракції „Наша Україна” у Львівській облраді — це справді ідейні люди, які борються за незалежність, із корупцією та хабарництвом. Це — справді люди з великої букви. А частина “Нашої України” — , це ті, які, як і колись комуністи, просто дорвались до корита.

Хто ж почав каламутити воду в представницькому органі Львівщини?

Це — колишній начальник АТП, який розвалив це АТП. Принаймні, саме з цих причин Михайло Сендак не може бути головою Львівської облради. У мене є довідка перевірки КРУ, в якій зазначено ряд фактів про зловживання нинішнім головою Львівської облради Михайлом Сендаком. Це — і квартирні питання, і безкоштовні обіди, які списують на депутатів Львівської облради. (Ця довідка була опублікована „Вголосом“ 1. 03. 04. у рубриці „Тема дня“).

Щодо придбання Львівською обласною радою квартири для Михайла Сендака, то хоча він і каже, що про цю квартиру нічого не знав, на ордері все ж таки стоїть його підпис. І цих 550 тисяч гривень, які були потрачені на придбання квартири голові Львівської обласної ради та голові секретаріату, були забрані із обласного бюджету.

Минулого року 57 депутатів обласної ради проголосували проти безкоштовних обідів під час сесійних засідань, оскільки на нас за один обід у їдальні Львівської облради списували по 160 гривень. Хоча насправді вартість такого обіду становила не більше 20 гривень. У період сесій харчується близько 100 осіб, хоча у обласній раді є 81 депутат. Отже, якщо 100 помножити на 160 і помножити на 15 сесійних засідань, які відбулися, то виходить чималенька сума. Це не боротьба з демократією, я особисто борюся із корупцією, яка прикривається демократією. Нещодавно на сесії Самбірської районної ради “демократичний” Михайло Сендак заявив одному депутатові з нашої групи, що після 1 листопада він його звільнить і призначить підмітати вулицю. Можу назвати того депутата, якому Михайло Сендак погрожує звільненням з нинішнього місця роботи. Це — заслужений лікар України Гичка Михайло Михайлович.

Ще один приклад “демократичного” самоврядування. Наприкінці минулого року з обласного бюджету було знято 120 тисяч гривень, і 40 осіб: 10 депутатів з „Нашої України”, голова обласної ради та працівники апарату поїхали в Австрію і Угорщину на 10 днів.

Чашу нашого терпіння переповнило те, що за участю Михайла Сендака, Олега Канівця та Степана Давимуки, всупереч рішенню сесії Львівської обласної ради, у Львові незаконно приватизовано ресторан „Фестивальний”. Матеріали за цим фактом вже перебувають у прокуратурі. Вартість ресторану “Фестивальний” на ринку становить 6,5 мільйонів гривень, адже його площа — 1300 кв. м, а розташований він у елітному австрійському будинку. Його продали продали за 1 мільйон 350 тисяч гривень.

Ціни на об’єкти, які приватизовуються на Львівщині, потрібно множити в 3-4 рази, тоді можна отримати реальну ціну. Наприклад, Галицький центр кіномистецтв, який є цілісним майновим комплексом, продали за 1 мільйон 200 тисяч гривень. Його ж реальна ціна — в 4 рази вища. Відомо ж, що в історичній частині Львова один квадратний метр житла коштує тисячу доларів. Отож, від незаконної приватизації об’єктів, проведеної 2003 року, за скромними підрахунками, Львівщина втратила 10 мільйонів гривень.

То хіба це можна назвати політичними претензіями? Ні! Це — претензії до конкретної особи, під керівництвом якої в нашій області чиниться таке беззаконня. Міг батько боровся із корупцією, і я також буду з цим боротись. Якщо б це вам розповідав хтось із нашої фракції, кого можна назвати олігархом, ви могли б і не повірити цьому. Я вам розповів факти, які мають документальне підтвердження. І

депутатська група “Соціальна справедливість” — це не група розкольників. Нас є майже 30 осіб.

А не двадцять вісім ?

Поки ми зараз розмовляємо, думаю, що вже стало 30.

Наскільки правдою є те, що протистояння відбувається не між „Нашою Україно” та „Соціальною справедливістю”, а між групою депутатів Петра Димінського та групою депутатів Сергія Медведчука?

Думаю, що у цьому є доля правди.

Чи можна якось простежити, де закінчується „Наша Україна” і де розпочинається група Димінського?

Не називаючи прізвищ скажу, У Львівській обласній раді є десяток депутатів, які перебувають біля корита. Зараз не буду вказувати до яких політичних сил вони належать.

Я виступаю з ініціативою, щоб не робити жодного розколу на Львівщині і зберегти паритетні засади існування політичних сил, нехай Львівську обласну раду очолить представник „Нашої України”. І це поділяє чимало депутатів із “Соціальної справедливості”.

Чи може „Наша Україна” піти на крок висловлення недовіри Михайлові Сендаку як голові Львівської ради? Все ж таки Михайло Сендак — єдиний в Україні голова обласної ради, який є представником цієї політичної сили?

Якщо б Петро Петрович (Димінський – „Вголос”) докладав би до цього стільки рук, це б вже давно сталось — головою Львівської облради став би “нашоукраїнець”, якого би підтримала більша частина депутатів.

Пане Чорноволе, але зовсім недавно один із “нашоукраїнців”, ім’я якого називалось як найбільш ймовірну кандидатуру на місце Михайла Сендака, Ігор Держко офіційно заявив, що він і не думає про посаду голови Львівської обласної ради. Про свою певну підтримку Михайлові Сендаку заявив і ще один його заступник Тарас Федак.

Тарас Федак є правою рукою Михайла Сендака, і в „Діловій Львівщині” він буде діяти так, як скаже йому Сендак. Ігор Держко — більш незалежний, а також на голову стоїть вище Михайла Сендака. Та, зрештою, хіба в таких ситуацій політики роблять інші заяви?

Це Сендак тільки всім скаржиться, що його на Львівщині утискають. Приїжджав Гербст, Сендак жалівся йому. Не буду коментувати, чи Кучма хороший, чи поганий, але Сендак висловив своє бажання зустрітись із Кучмою, незважаючи на те, що перед тим ініціював йому імпічмент. Ми вважаємо, що Михайло Сендак не має ні морального, ні інтелектуального права обіймати посаду голови Львівської обласної ради.

Тому, відбулось, чи не відбулось засідання Президії, для нас це, практично, нічого не змінює. Якщо ми назбираємо необхідну кількість голосів, ми можемо скликати позачергову сесію.

Але вже неодноразово і в пресі, і від депутатів “Соціальної справедливості” звучала заява про те, що необхідні дві третини депутатів Львівської облради вже проставили свої підписи. До того ж, на різних рівнях говорили, що депутатам за підпис пропонували 30 тисяч доларів. Чи це так?

Інформацію щодо грошей, які ніби то пропонувались депутатам за кожен підпис, я читав у пресі. Та мені чомусь ніхто не пропонував жодної суми. Так, у нас є 55 депутатських підписів. Однак, враховуючи те, що на сесію з’являється не повний депутатський корпус, то цього може виявитись недостатньо.

Ці 55 депутатів не хочуть бачити Сендака на посаді голови облради, бо він ганьбить колиску демократії, Львівщину. Переконаний, що й серед депутатів фракції „Наша Україна” є майже 15 осіб, яких також обурює присутність Сендака на цій посаді. Але з різних причин: моральних, етичних та матеріальних вони не можуть цього сказати вголос.

Все ж таки, чому ви, маючи 55 зібраних підписів, не оголошуєте про скликання позачергової сесії?

По-перше, ми сподіваємось на порядність Михайла Сендака і на його розуміння того, що саме він блокує роботу Львівської облради, і сам напише заяву про залишення цієї посади. По-друге, ми хочемо все таки зібрати більше підписів і донести правдиву інформацію до кожного мешканця Львівщини.

Чи можете прокоментувати ще одну заяву Михайла Сендака про те, що участь у ініціюванні його усунення з посади голови облради також бере і Львівська обласна держадміністрація? Кажуть, що таке завдання губернатор Львівщини отримав у Києві.

Яке відношення до відставки Сендака може мати Олександр Сендега?! Я вже говорив, що в обласній раді відставку Сендака почав ініціювати я. І причиною цього стала інформація про його діяльність на посаді голови облради. І не президент мені про це сказав. Аналізуючи певні факти, я зрозумів, що ця людина не може бути головою обласної ради. А чого варті заяви Михайла Сендака: “Коли я вселився в кабінет В’ячеслава Максимовича, я зразу ж проникся його духом.”! Не місце прикрашає людину, а людина може його прикрасити. Тим більше, народжений повзати ніколи не полетить.

Те, що голова облдержадміністрації повинен контролювати ситуацію в області — факт незаперечний. Як депутат облради, Ви, звичайно, аналізуєте також і події, що відбуваються навколо виконавчої влади нашого регіону. На Вашу думку, чи зможе втриматись Олександр Сендега на посаді губернатора до 31 жовтня?

На це питання важко дати однозначну відповідь. Тут справа зовсім не в особі Олександра Степановича. Як на мене, не виключено, що на посаду губернатора Львівщини Київ вже має іншу кандидатуру.

Чи залишається для депутатської групи “Соціальна справедливість” Олександр Сендега і дальше компромісним головою Львівської облдержадміністрації. Чи у вас, як і в “нашоукраїнців” змінилась з цього приводу думка?

Ми не залежні від нього, він не залежний від нас. А щодо “Нашої України”, то це — цілком її політика: впродовж короткого часу кардинально змінювати думку стосовно особи губернатора. Можна пригадати хоча б випадки із Мироном Янківим. Я переконаний, хто б сьогодні не став губернатор Львівщини, через три місяці він стане поганим. Це сталось би навіть і за умови, якщо б на посаді голови Львівської облдержадміністрації перебував би й представник „Нашої України”. Адже логічно, якщо вважають поганим президента, то поганим вважатимуть і його представника.

Пане Андрію, Ви згадували про Олега Канівця. І зовсім недавно у Стрийському районі проти цього депутата, а також народного депутат Ігоря Осташа масово розповсюджувався “чорний піар”. Чи не відомо Вам, часом, хто б міг бути до цього причетний?

Вперше чую. Але зауважу, що, якщо цей “чорний піар” проти Олега Канівця базувався на питаннях приватизації в області, тоді це скоріше була правдива інформація. Я знаю схему за якою проводиться на Львівщині приватизація: одна людина бере хабар і залучаються три учасники: Сендак, Канівець і Давимука. Я знаю, хто приватизував “Фестивальний”. Це — родичка одного народного депутата.

Щодо народного депутата Ігоря Осташа, то мені не те що не відомо про розповсюджений проти нього “чорний піар, я, по-правді, і не цікавлюся його діяльністю на міжнародному рівні.

Пане Чорноволе, групу депутатів “Соціальна справедливість” і далі очолюватиме Сергій Медведчук. Чи все таки після його відходу в Київ відбудеться зміна керівництва “СС”?

Найближчим часом жодних змін у керівництві “Соціальної справедливості” не відбудеться. Нашу депутатську групу й надалі очолюватиме Сергій Медведчук. А його заступниками теж залишатимуться Ігор Дума і Тарас Козак.

Ви — доцент Львівського медичного університету. Але це не завадило Вам стати й працівником Західної регіональної митниці, до речі, зразу ж після того, як її очолив Тарас Козак. Пане Чорноволе, чи не відіграв у обранні Вами нового місця роботи так званий людський фактор: Ваш колега по фракції запропонував Вам престижне місце роботи, куди часом важко влаштуватись і юристам за фахом?

Хоча я й надалі працюю в університеті, мені вдалось потрапити на роботу держслужбовця, що мені завжди імпонувало. Так, працювати на митницю я прийшов після призначення Тараса Козака начальником Західної регіональної митниці. Але це не означає, що я тут працюю з корисливих цілей. Я отримую досить нормальну зарплату, дивіденди з колишнього бізнесу, отож почуваю себе досить незалежним. Тим більше, що посада головного інспектора митниці передбачає більше роботу з документами, аніж із грішми.

Я також зараз здобуваю другу вищу освіту — навчаюсь на другому курсі Інституту державного управління.

У Рух за Єдність Ви прийшли з ПРП. Зараз майже подібний крок зробив і Ваш брат Тарас. Чи можна сказати, що молодші Чорноволи є затятими дисидентами?

Спочатку я перебував у ПРП, але відчув, що там зі мною не рахуються належним чином. Мабуть в дечому подібну позицію зайняв зараз і мій брат Тарас. Важко перебувати в партії, в якій відсувають тебе в задні ряди, не сприймають твоєї ініціативи. Не думаю, що тут справа в розкольництві. Ставши позапартійним, я отримав пропозицію від Богдана Бойка вступити у ним створену політичну силу. Конкретна пропозиція зумовила мій вступ у НРУ за єдність.

У виході Тараса Чорновола із фракції „Наша Україна” я вбачаю певний позитив. Як на мене, Тарас розібрався з тим, що діється у середині фракції: з однієї сторони — там стоїть Віктор Ющенко, з іншої — Червоненко, Жванія, Ярославський, інші.

Щодо лідерства, то ж у всіх є певні амбіції. Правда, одні це вдало приховують, інші це виражають більш відкрито.

Буквально напередодні Тарас Чорновіл заявив, що не бачить парламентського майбутнього для блоку “Наша Україна”. І не заперечив, що після президентських виборів в Україні може з’явитись нова політична сила, в якій він сподівається знайти місце для себе та тих, кого сьогодні не влаштовує прихід до влади олігархів. Чи можете припустити, що й для Вас стане прийнятною політика тієї сили, в якій перебуватиме Ваш брат?

Це цілком могло би статися. Адже ми не перебуваємо по різні сторони барикад. Нема у нас такого, що один вірить в чорне, інший в біле. У багатьох політичних аспектах ми сходимось.

Однак, не зважаючи на свій вихід із парламентської фракції “Наша Україна”, Тарас наголошує на тому, що він і надалі підтримуватиме Віктора Ющенка як єдиного кандидата у президенти. За словами Тараса, саме Віктор Ющенко може бути найкращим президентом у перехідний період, якого українцям так і не вдалось отримати 1991 року.

Розумію Тараса. Він має на увазі такого, яким міг стати наш батько. Але

батько був незалежним, не був пов’язаний грошовими мішками, як Віктор Андрійович. Адже в „Нашій Україні” не націонал-патріоти рвуться до влади. Це — грошові мішки. Погоджуюсь, що Ющенко — справді націонал-патріот. Він хоче нормальної держави. І, як лідер, він імпонує мені повністю. А ось його команда — ні. Навколо Віктора Ющенка практично нема Лук’яненків. Маю сумнів чи Із 110 депутатів, що перебувають у його фракції, можна зібрати таких націонал-патріотів, яким є, скажімо, Левко Лук’яненко. Більшість із команди Ющенка поставили на нього суто як на прохідного кандидата. Ющенкові потрібна альтернативна команда.

А яка політична сила Вам імпонує найбільше?

Жодна. Я розчарувався у політичних партіях.

На Вашу думку, яким повинен бути наступний Президент України?

У нас кого б не обрали президентом, через рік він стане поганим президентом. Такий наш менталітет. Україні потрібний в хорошому розумінні Жириновський, щоправда, який би не займався знищенням людей, але діяв би за принципом — злодій повинен сидіти в тюрмі. Маю на увазі – рішучий, ініціативний політик. Зрештою такий, як зараз є у Грузії.

То ж, в кому вбачаєте такого політика?

Немає в Україні такого політика. Немає навіть на підході.

Оксана Колодрубець