До кінця року у Львові мають облаштувати 30-35 км велосипедних доріжок, наразі їх є заледве 8,6 км.
Найдовша велосмуга завдовжки 5 км є лише на вул. Зеленій (від вул. Луганської до межі міста). Щоправда, наразі її в основному використовують для паркування авто. Ще півтора кілометра доріжки збудовано на вулиці Липинського.
Решту ділянок збудовано шматками по 100-300 метрів. Жодного цілісного маршруту у Львові немає. Ба більше, невідомо, чи доживуть ці доріжки до омріяної роверистами «цілісності». Адже в міській раді не можуть чітко сказати, ні скільки вони коштували бюджету, ні як довго прослужать.
Плани без плану
Загалом до 2019 року у Львові має бути 268 км велодоріжок. Радник міського голови з розвитку інфраструктури Олег Шмідт вірить, що, можливо, не чітко дотримуючись терміну, але поступово Львів матиме павутину велошляхів. Щоправда, з чого вони будуть і скільки коштуватимуть, — невідомо. В Україні немає конкретних затверджених норм, з чого саме має складатися така доріжка і як її будувати. Тож проектанти й забудовники на власний розсуд вирішують, з чого і як.
Як розповів Валерій Чернишов, проектант велодоріжок на вул. Липинського, Науковій та Стрийській, ДП «Львівдіпрокомунбуд», проектуючи ці доріжки, він вивчав досвід Великобританії, Німеччини, Голландії.
«У державних будівельних нормах немає окремих вимог для велодоріжки. Є лише вимоги, які стосуються її як частини вулиці. Тому ми вивчали нормативи інших країн і брали ті, які не суперечили нашим», — коментує Валерій Чернишов.
Назвати гарантійний термін використання велодоріжки без ремонту проектант все одно не зміг. «Скільки служитиме — стільки служитиме… Це ж не автомобільна дорога, це — як тротуар. На деяких хідниках є плитка, яка служить більш ніж сто років. Якщо доріжку не перекопувати, вона служитиме десять, двадцять, тридцять років. Адже навантаження на велодоріжку таке ж, як на тротуар. Якщо доріжка асфальтована, то все залежатиме від якості асфальту. Скільки служитиме він — стільки й велодоріжка», — резюмував В. Чернишов.
Щодо вартості роверних шляхів, які збудовано у попередні роки, то у відповіді на запит «Газети» Олег Шмідт, радник міського голови з питань розвитку велоінфраструктури у Львові, та Володимир Олійник, в. о. директора департаменту житлового господарства та розвитку інфраструктури ЛМР, у графі «вартість» навпроти вже збудованих ділянок замість цифр залишили пробіли (!): мовляв, досі велодоріжки вносили в загальний проект реконструкції доріг. Тобто порахувати й визначити, скільки вона коштує окремо, доволі складно, особливо чиновникам ратуші.
Велоарифметика
Урешті-решт Олег Шмідт таки спромігся назвати середню вартість будівництва квадратного метра велодоріжки, розташованої поза межами проїзної частини. За його словами, це 400 грн.
«Газета» вирішила порахувати, скільки приблизно коштуватиме місту збудована торік турецьким «Онуром» ділянка на вул. Липинського завдовжки 600 метрів. Згідно з рішенням міськвиконкому «Про затвердження технічних специфікацій велодоріжок у м. Львові», доріжка, суміжна з тротуаром, має мати не менше ніж півтора метра й не більше як два метри. Однак, як запевнив Ігор Фалюта, в. о. начальника управління капітального будівництва, у Львові доріжка, яка суміжна з тротуаром, має бути завширшки лише півтора метра. Тож, якщо порахувати за середньою ціною, яку назвав пан Шмідт, то місто мало б заплатити за будівництво цієї ділянки 700 м х 1,5 м х 400 грн. = 360 тис. грн.
Однак або чиновники неуважно рахують, або по-різному міряють, оскільки департамент житлового господарства та розвитку інфраструктури й управління капітального будівництва називають різну довжину велодоріжки.
Зокрема Ігор Фалюта, в. о. начальника УКБ міськради, відповідаючи на запит «Газети», стверджує, що «Онур» збудував 700 метрів велодоріжки на вул. Липинського (від просп. Чорновола до вул. Замарстинівської), і вартість цієї ділянки 275,5 тис. грн., тобто 266 грн. за квадратний метр. Отже, майже наполовину дешевше, ніж усереднена Олегом Шмідтом вартість будівництва квадратного метра велодоріжки. Згідно з інформацією УКБ, середня ціна квадратного метра коливається в межах 262-275 грн. Принаймні такими є цифри, якщо поділити суми, які виплатило УКБ підрядникам за будівництво шляхів для роверів на просп. Свободи, вул. Зеленій, вул. Липинського та вул. Привокзальній.
За словами Петра Соболя, директора ПП «Дорожні технології» КС, згідно з проектом на вул. Липинського, за ці гроші вони мають доробити 1,7 км тротуару й збудувати 3,3 км велодоріжок, частина яких суміжна з тротуаром, а частина — окремо. Тож маємо 1,7 км тротуару й велодоріжки завширшки по півтора метра та 1,6 км окремої велодоріжки шириною 1,8 м. У квадратних метрах це: 5100 кв. м і 2880 кв. м, якщо їх додати і вартість доріжки поділити на площу, то виходить, що один квадратний метр сьогодні коштує 325 грн.
Дійти до мети
До кінця цього року львівські велосипедисти мали б отримати в користування загалом 33,6 км доріг. Щоправда, навіть це далеко не формує хоча б обриси цілісних маршрутів. Багато хто називає таке будівництво неефективним. Натомість самі роверисти дуже лояльно ставляться до методів роботи міської влади. Вони розуміють, що грошей не вистачає, і вірять: місцева влада взяла правильний курс та дотримуватиметься його.
Дем’ян Данилюк, велосипедист, громадський діяч, упевнений: та кількість доріжок, яку вже збудували у Львові, — багато, тим паче, порівнюючи з іншими містами України, де це переважно просто розмітка, яку нанесено на дорогу.
«Львів має скромний кілометраж збудованих велодоріжок, але тут таки їх будують! У Харкові їх узагалі немає. Там до «Велодня» просто намалювали кількасот метрів», — зазначає Дем’ян Данилюк.
Велосипедист має зауваження лише щодо конструкції доріжки з правого боку вул. Липинського: «Через велику кількість бічних вулиць там потрібно постійно з’їжджати й виїжджати на неї. У світі це питання вирішили так: для велодоріжки роблять підвищення, щоб вона була рівною на всій довжині. Як наслідок: переїжджати змушені автомобілісти, а не велосипедисти. Тут конструкція виконує дві функції: велодоріжки та «лежачого поліцейського».
Також зі своєї практики Дем’ян Данилюк дійшов висновку, що місто Лева не швидко потребуватиме цілісних маршрутів, оскільки більшість велосипедистів не постійно їздить ровером, а інколи просто катається, тож їй мережа велодоріжок потрібна не нагально.
«У Львові дуже мало користувачів, тобто тих, які застосовують велосипед для того, щоб щодня пересуватися з певною метою — на роботу чи навчання. Часто люди не їздять, а катаються, наприклад, у парку, — коментує пан Дем’ян. — І навіть якби в нас був який-небудь хороший маршрут, то ним їздило б дуже мало людей».
Проте Д. Данилюк упевнений: розвиток велоінфраструктури — це правильний напрям для міста. «Це — альтернативний вид транспорту. Він — сталий, бо не потребує жодної енергії, крім людської, екологічно чистий, не вимагає багато місця: одна машина — 20 велосипедів. У годину пік їхати велосипедом значно простіше, ніж громадським транспортом. У Нью-Йорку три роки тому взагалі ніхто не їздив, крім окремих зірвиголів. Однак зараз там збудували 300 км доріжок», — говорить велосипедист.
На «Велодень», 25 травня, міський голова Львова Андрій Садовий особисто очолив колону роверистів під час святкового заїзду. Щоправда, далеко він не заїхав: обмежився площею Ринок, зате дав кілька інтерв’ю і встиг покрасуватися перед камерами на двоколісному коні. Щоб надалі міський голова не забував, куди йому «їхати», кожен присутній на святі велосипедист отримав вітальну листівку, де було вкладено запрошення для мера взяти участь у такій же акції наступного року. Всі охочі пізніше мали можливість надіслати її очільникові міста.
А поки велосипедисти сподіваються на мера, Інститут міста перевірить уже здобуті результати за допомогою соціології. Зокрема, 8 травня 2013 року інститут розпочав масштабне соціологічне дослідження «Моніторинг якості життя у Львові». Серед іншого, львів’ян питатимуть, як вони оцінюють міську велоінфраструктуру. Результати дослідження оприлюднять у вересні цього року. Нагадаємо, за результатами такого дослідження 2011-го, лише 3,5% опитаних власників двоколісного користуються ним для пересування містом. Натомість майже 40% з них не роблять цього, бо немає велодоріжок.
«Львівська газета», 16 червня