ОСТАННІ НОВИНИ

Ворога знищує не техніка, а людина, яку треба навчити, – Валентин Литвинчук

Андрій КОТЕНСЬКИЙ

|

Валентин Литвинчук – підполковник у відставці, командир 3-го штурмового батальйону 5-ї окремої штурмової бригади, військовий юрист, лицар ордену Богдана Хмельницького 3-го ступеня, голова правління громадські організації MindGuard, значну частину свого життя був російськомовним, проте тепер вважає «язик» шкідливою звичкою українців. Випускник Київського військового ліцею Івана Богуна, Національної академії сухопутних війсь імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові.

За час 18-річної служби пройшов шлях від командира взводу, заступника командира роти, заступника начальника штабу до начальника штабу військової частини. Після важкого поранення Валентин не зміг покинути військової справи та створив компанію, яка надає психологічну підтримку та ділитися реальним досвідом для підготовки плеяди нових українських воїнів.

Як для вас розпочалось повномасштабне вторгнення рашистів в Україну?

24 лютого 2022 року я зустрів у Києві, тоді зі своїм однокурсником налагоджував оборону міста в районі станції метро «Берестейської». Після того, як русню вибили із підступів до столиці, я написав рапорт про переведення у бойову бригаду до п’ятого окремого штурмового полку (Київської бригади, – ред.). 19 квітня 2022 став командиром 3 штурмового батальйону цього полку. Брав участь в обороні населених пунктів Шуми, Зайцеве, Майорське. 30 жовтня 2022 року у Майорському, поблизу Горлівки, я отримав важке поранення під час виконання завдання.

Як це сталося?

Ми від 07:00 години ранку стабілізували позиції на своєму напрямку фронту. О 16:00 мав приїхати водій, і я мав повернутись до пункту командування сил підтримки, але близько 15:30 через вибух танкового снаряда я залишився без лівої ноги та чотирьох пальців на лівій руці. Ну і грець із ними. Дякувати Богу, американському бронежилету та ізраїльській касці, я залишився живий.

Під час лікування і реабілітації до весни 2023 року я мав час переосмислити і усвідомити допущені мною помилки в управлінні та підготовці. Як офіцер я не мав брати участі в безпосередньому вогневому контакті. За весь час мого командування 14 осіб відмовлялися повторно йти на позиції, які я їм наказував. Вони казали, що «ми вас там не бачимо». І на той час я був готовий передати командування і відправитися у бій на рівні із хлопцями. Проте головне моє завдання було управляти підрозділом… Але на солдатові лежить відповідальність за конкретний напрямок роботи, а на командирові – за життя його солдатів. Усі смерті і втрати – на моїй совісті.

Демобілізувався за станом здоров’я наприкінці лютого 2024 року. Увесь цей час, допоки тривала реабілітація, я зі своїм товаришем, інструктором із вогневої тактичної підготовки Олександром Хмарою, думали, чим ми можемо залишитись корисними для нашої країни у протистоянні із окупантами. Ми чітко усвідомили, що нам не вистачає психології, проукраїнської пропаганди та належної підготовки. Володіючи цими знаннями тоді, я б по-іншому й ефективніше застосовував свій підрозділ.

Поранення це важкий етап у житті, хтось допомагав його пережити?

Дружина і донечка. Якби не вони, мене, мабуть, не було б на цьому світі. Я живий завдяки їхній підтримці, і за це я буду їм вдячним до кінця свого життя.

Чим ви сьогодні займаєтесь?

Я із колегами-однодумцями продовжую допомагати армії. Запустили дві громадські організації: MindGuard (захист розуму) – психологічна і юридична допомога військовим та «Хмара» – військова підготовка та гуманітарна допомога.

Реалізовуємо проєкт «Мобільна група», що проводить навчання військової підготовки, зокрема мобілізованих перед потраплянням на фронт. На роту зі 100 осіб він передбачає залучення 4-6 професійних військових інструкторів, які проводять вишкіл.

В мобільну групу, окрім інструкторів, входять психологи, фахівець із протидії інформаційно-психологічному впливу і юрист. Всі вони працюють заради однієї мети – якісного навчання нових військових та відсіюють так званих панікьорів «все пропало», бо ці люди реально негативно впливають на весь колектив у майбутньому.

Цей проєкт втілюється за погодженням та співпрацею із командуванням Сухопутних військ ЗСУ. Саме командування дає запит, за яким ми працюємо. За рік випускниками «Мобільної групи» вже стали понад 12 тисяч військовослужбовців, а також підготовлено 760 нових інструкторів.

Ми не просто навчаємо. Наше головне завдання – дати розуміння людині. І якщо воно з’явиться то вона здатна навчитися будь-чому. До прикладу, можна навчити людину стріляти за три дні. І це доведений факт. Мова не про навики стрільби із відстані 700 метрів в око вивірки, мова про влучання в грудину умовної мішені. А тих, кому стрільба вдається дуже добре, і є час, ми навчаємо прицільно уражувати мішені із відстані 0,5 км.

Також готуємо до запуску проєкт «Толерантна розмова» для підтримки ветеранів. Розробляємо концепцію цілого навчального центру… сертифікацію військових та інструкторів у нацагенстві кваліфікації за міжнародними зразками.

Де можна довідатися більше про ваші проєкти і напрацювання?

Наша діяльність не зовсім гласна і медійна, бо стосується армії та військових, тож ніде фактично не висвітлювалась. Усі свої напрацювання та проєкти ми презентуємо безпосередньо на перемовинах із залучення фінансування. На жаль, бізнес не охоче готовий вкладатися в підготовку військових, мотивуючи це тим, що цим процесом має займатися держава.

Бізнес вважає, що простіше купити дрон, сфоткатись із ним, мовляв, я такий класний купив його. Але для того, щоб цей дрон кудись вилетів, нам потрібно навчити людину ним управляти. Можна також купити найкращий тепловізійний приціл, але для того, щоб штурмовик пішов із ним в бій, його потрібно підготувати, у тому числі психологічно.

Ворога знищує не техніка, а людина, яку треба навчити. Тому ми пропагуємо і втілюємо якісну підготовку військових. Наш курс вже включено у базову загальновійськову підготовку кожного солдата. І це також заслуга командування Сухопутних військ. Спільними зусиллями ініційовано і погоджено збільшення часу офіційної підготовки солдатів із 30 до 40 днів, створено офіційну методику для чіткої уніфікації системи індивідуальної і тактичної підготовки. На завершальному етапі перебуває посібник із психології, бо наші командири не вміють застосовувати замполітів – заступників із морально-психологічного забезпечення. І це величезна проґалина в навчанні, яку нам треба якнайшвидше закрити.

Ще однією слабкою ланкою є надмірна паперова робота інструкторів державних навчальних центрів. Попри їхню вмотивованість багато чого також залежить від новітніх підходів до навчання та якісної матеріальної бази. Наша держава досі не має якісного поняття військово-цивільного співробітництва, яке є у країнах НАТО, де діє законодавство про роботу приватних військових компаній. Це дає змогу їм залучати найкращих інструкторів, спеціалістів із пропаганди чи психологів на аутсорсингу (віддаленого найму – ред.)

Попри проблему застосування замполітів в Україні бракує якісних психологів, що могли б працювали із військовими?

Наші психологи до цього досі не готові, лише одиниці, які мають досвід ще від часів АТО. Саме для цього ми також підготували курс для психологів, який вже пройшло чимало людей. Рекрутинг психологів, який я проводив із товаришем, інструктором Олександром Хмарою, засвідчує, що лише 8 зі 100 осіб відповідають критеріям, а в процесі навчального курсу їх залишається лише двоє-троє.

Психологи мають ставити до відома новобранців, що напудити в штани зі страху чи обблюватися – це природній процес для воїнів-початківців. І не потрібно реготати з цього чи тикати пальцем або думати, що з тобою щось не так. Ми маємо працювати на випередження посттравматичного стресового розладу. Звісно, що неможливо підготувати людей до реалій фронту. Але всі негативні наслідки можна зменшити, якщо попередити – те саме, що добре озброїти.

Сьогодні ж військові не довіряють психологам, бо вони не розуміють військових процесів у армії, не бачать залежності військового від командира. Відмова наказу у середовищі військових вважається девіантною поведінкою (суперечить прийнятим нормам – ред.). У мирному житті все навпаки…

Наскільки небезпечний інформаційно-психологічний вплив ворога?

Росія здійснює колосальний інформаційно-психологічний вплив. До останньої ІПСО залучили професійних акторів, які переконують саботувати мобілізацію. Українцям нівелюють потребу захисту своєї країни, а нав’язують думку, що вони гарматне м’ясо і воюють лише невдахи. Над створенням подібних ІПСО працюють кілька інститутів російських психологів, які здійснюють російський вплив не лише на Україну, а і за її межі. До прикладу, блокада кордону польськими фермерами у Польщі. Орбан і його команда (проросійський прем’єр Угорщини, – ред.) – теж великий російський кейс, в який влито шалені гроші… Лише у 2022 році рашисти офіційно вклали в інформаційно-підривну діяльність проти України 93 млн доларів.

А в нас досі на загальнодержавному рівні відсутня національна ідея, якісна українська пропаганда та протидія інформаційно-психологічному впливу противника. Росія вкладає кілька відсотків свого ВВП в ці процеси, а ми спускаємо кошти на телемарафон, який не дає результату.

Ви маєте якійсь власні ідеї, щоб протистояти ІПСО?

Цифрова армія рашистів у мережі величезна. Але ми також напрацьовуємо кейси, щоб їм протистояти навіть на рівні штучного інтелекту і фільтрувати потік цієї інформації. Росіяни прописують цілі покрокові інструкції поширення і коментування ІПСО. Вони виривають правду із контексту та поширюють відверту брехню. Аналогічно ми протистоїмо ботофермам та кампаніям із блокування проукраїнських телеграм-каналів.

У нас деякі політики примудрились казати, що вони не народжені для війни. Армія для всіх?

Немає в армії непотрібних професій, людей можна перевести на інші спеціальності. Є люди, що не можуть стріляти, але з них виходять класні дронщики. Є люди, які привозять боєприпаси, які їх заготовляють, які готують їжу, обслуговують і ремонтують зброю тощо. Усі ці люди і їхні вміння в масштабах батальйону дуже потрібні. Застосування в армії під час війни можна знайти фактично кожній людині, окрім аватарів (пияків – ред), яких ми намагаємось не допускати до жодних важливих процесів. Хоча лайно із туалетів також має хтось чистити.

Аватари в армії – проблема для їхніх побратимів. Він справляється зі стресом, заливши «сливу», і відверто кладе на безпеку товаришів. Але хильнути і надіятись, що буде легше, – це те саме, що помочитися у штани і думати, що буде тепліше.

Чи держава в час війни має берегти висококваліфікованих фахівців і інтелектуалів своєї нації?

Так. Мені видається, що в цьому плані держава робить недостатньо. Їх потрібно активніше бронювати і залучати до роботи на перемогу. Наприклад, до роботи на державних оборонних підприємствах. Ми маємо також багато незадіяних важелів, як залучити людину до трудової мобілізації під час війни. Від порушників закону, комендантської години і до тих, хто викидає недопалки, – всі мають за замовчуванням отримувати години виправних робіт на користь держави. До прикладу, рити окопи на півночі України, готувати додаткові лінії захисту чи розгрібати завали від прильотів.

Останнім часом військові закидають журналістам, що вони зривають мобілізаційні процеси, бачать лише корупцію у ТЦК. Ви теж так вважаєте?

Це питання про справедливість. У сім’ї не без уродів. У мільйонній армії не всі військові перебувають на передку (безпосередньо на лінії фронту, – ред.). Є підрозділи бойового забезпечення, є тилового забезпечення, що не приймають участі у бойових діях, але якщо вони не працюватимуть, то солдати, що перебувають в окопах, також не зможуть воювати. І закидати комусь, що хтось є тиловим пацюком, не варто. Якщо тиловики не привезуть пального і боєприпасів, то танк не заведеться і не вистрелить… Якщо солдатам не забезпечити їжі, вони просто помруть з голоду. Тому всі процеси, що працюють на нашу перемогу, у тому числі робота ТЦК, важливі. І в наших ТЦК також багато порядних людей, але зрада окремих осіб розноситься, як лайно на вентиляторі.

Питання інше. Звідки ті гроші для незаконного збагачення? Попит народжує пропозицію. Хтось же їх приносить. Людина здатна піддатися спокусі, особливо тоді коли відчуває, що її дії є безкарними.

Але ж факти корупції не можна замовчувати?

Звісно. Але ми маємо розуміти, що не всі крадуть і не всі кондоми. Це ж головні інструменти інформаційно-психологічного впливу росії. Цю зраду найбільше розганяють ті, хто нічого не робить і намагається ухилитися від обов’язку.

Колеги-журналісти все частіше зауважують, що військові не дають доступу для підготовки якісних матеріалів. Чому так?

Бо журналіст передовсім – розвідник. Потрібно розуміти, що процес акредитації представників ЗМІ та допуску до фронту, військових об’єктів має бути. На початку повномасштабного вторгнення в пул журналістів потрапляли проросійські пропагандисти, які займались не об’єктивним висвітленням, а дискредитацією України і розвідкою для ворога.

Сьогодні наші журналісти повинні бути рупором української пропаганди. Не потрібно виривати інформацію із контексту. Проте якщо є реальні факти корупції, то вони мають бути висвітлені та присічені.

Як налагодити якісний процес мобілізації та демобілізації в Україні?

Нам потрібен лідер і справедливість. Це запорука всіх якісних процесів державотворення. Процеси мобілізації мають бути прозорими і справедливими для всіх верств суспільства.

Ви бачили нашу армію до АТО і вже безпосередньо під час повномасштабного вторгнення рашистів. Прогрес відчутний?

Прогрес не такий, як би ми всі хотіли, але повірте, що він колосальний. Ми розвиваємось і найбільші наші успіхи – у технічному плані. Зараз окремі військові частини проводять рекрутинг. Це принцип, який застосовує якісний бізнес, бо війна – по суті бізнес.

Ви вірите в якісний рекрутинг?

Рекрутинг – це добре, але й мобілізацію ніхто не відміняв. Для людини, яка вагається, рекрутинг є кращим варіантом, бо тоді можна обрати, ким бути у армії: піхотинцем, дронщиком чи діловодом.

Ваш прогноз завершення війни?

Перемога і подальша підготовка населення. Зброя також має бути в кожного вдома. Вони б побоялися напасти і чинити звірства у добре озброєній країні. Наразі наші шанси на перемогу – 50 на 50. Але якщо наше суспільство не змінить погляди на війну, то ми приречені на поразку. Ми маємо усвідомити, що війна стосується кожного і на фронті, і в тилу. Всі гарно знають і кричать про свої права, які порушують свободу їхнього пересування, але забувають про свої обов’язки. А 65 стаття Конституції України нам говорить, що захист територіальної цілісності є обов’язком громадян України.

Якщо ви боїтесь війни, то плетіть сітки, складайте дрони, збирайте пляшки і донатьте на армію. Не будьте «ждунами». Бо якщо ми втратимо незалежність, то жодних прав не матимемо, бо раби не мають прав.

Модель підготовки людей, подібної до ізраїльської, потрібно втілювати після перемоги?

Не потрібно гаяти часу, а вже зараз це розпочати подібні процеси підготовки і використовувати кращий досвід багатьох країн, враховуючи нашу національну свідомість. На законодавчому рівні всім потрібно дозволити володіти зброєю та запровадити цивільно-військове партнерство.

Цікавий приклад є у Швейцарії, де у лавах регулярних військ перебувають всього 2-3 тисячі військових (штаби та головні кадри), решта осіб облікована і приписана до певних військових частин. Всіх їх періодично збирають в єдиний організм, вони проходять тренувальні інтенсивні злагодження для поновлення навичок.

Резервісти в цьому випадку використовуються лише за реальної потреби і вони оперативно мобілізуються. Вони не втрачають зарплат, як цивільні, і отримують додаткову зарплату військового на час виклику. Таким чином держава може володіти величезним апаратом армії та економить гроші на отриманні, коли він не задіяний.

Ще один важливий момент – патріотичне виховання суспільства з садочків. Ми маємо поважати державну символіку змалечку, знати її реальну цінність.

Важлива роль виховання суспільства – у патріотичних організаціях і в належному вшануванні загиблих. Військових не потрібно жаліти, а шанувати за те, що вони зробили і продовжують робити.

Гендерна рівність має місце у сучасній армії?

У моєму батальйоні були жінки. Вони не лише здатні виконувати функції на рівні з чоловіками, а й бути своєрідним допінгом. Чоловіки в конкуренції із жінками здатні показувати свій максимум та надможливості, аби не поступитися колезі-жінці… Головне не бути шкідниками – займати місце людини, яка б хотіла і могла зробити більше.

Вас як колишнього військового дратує мирне життя людей у тилу?

Люди не можуть жити лише війною, і нічого окрім війни не бачити, бо від цього можна з’їхати з глузду. Навіть коли ти повертаєшся в тил у відпустку, ти маєш бачити мирне життя, за яке ти воюєш.

Мене дратує звеличування одних на фоні інших. У нас гарно звеличують роботу ССО, ГУР, але насправді найбільшу роботу на війні роблять чоловіки 45+, які сидять у піхоті. Дуже часто це мужики із купою хвороб, які виконують найбруднішу та найважливішу роботу. Саме вони звільняють наші міста, закріплюються на нових позиціях. А ми маємо образ, що класну роботу роблять інші. Піхотінці – найкращі пацани на фронті.

Які ще моменти у нашій армії ви б доопрацювали?

Більшість офіцерів запасу є банальними ухилянтами. Це ті люди, які не хотіли заступати на строкову службу під час здобуття вищої освіти. Вони в теорії пройшли курс підготовки офіцерів запасу, складали відповідний іспит та були атестовані до офіцерського складу у ранзі молодших лейтенантів. Але на практиці вони не знають, як поводитися із солдатами.

Командирами мають ставати елітні фахівці суспільства, ерудовані, ентузіасти, інтелігенти, лідери, які кажуть: «Не роби, як я сказав, а роби як я». А вже потім підлеглі, довіру і повагу яких вони заслужили, беззастережно виконують їхні накази. Від командира залежить 70% успіху підрозділу. Там, де командири бовдури, – їхні підрозділи недієздатні. Тому шобло, яке не поважає підлеглих солдатів, не може ними керувати.

Командири – це не лише офіцери. Сержанти – також командири, а їхня належна підготовка пропущена, тож цей клас в нашій армії майже відсутній.

Ми маємо розуміти, що чинна система підготовки кадрів бере витоки від Радянського Союзу, її потрібно викорінювати і змінювати. Ми маємо усвідомити, що не радянські люди, а нація лицарів і вільних людей, гетьманів і козаків, що відігравали і продовжують відігравати важливу роль у геополітиці Європи.

Для вас мова має значення?

Мова – ідентифікатор. Живий приклад: російська наволоч вдягає український піксель і заходить зі сторони Горлівки із гаслом «Слава Україні!». Наші солдати сприйняли їх за своїх і загинули. Ми втратили 15 людей через «язик», бо вони ідентифікували окупантів, як російськомовних побратимів. В 2022 році у Києві було затримали групу російських диверсантів, які намагались спілкуватись українською, але вони прокололись, коли хотіли подивитися на нашу «Думу».

Мова – національна свідомість. Латвійці, які не здають іспиту із мови, не можуть отримати паспорта громадянина.

А як же наратив, що російськомовні українські військові нас захищають?

Я із Коростеня на Житомирщині, колишній російськомовний українець. Моя мати – росіянка, батько родом із Черкас, він теж говорив російською мовою. У школі я навчався російською, пишу нею без помилок. До 2014 року я спілкувався виключно російською мовою і не бачив проблеми в російській мові аж до лютого 2022 року. Але зараз я нарешті ідентифікував себе.

На жаль, я ще думаю російською, мені це не подобається, але з часом це пройде. Я зміг відмовитися від російської мови, бо усвідомив і захотів цього. Російська мова шкідлива як куріння, викидайте цей недопалок і прямуйте до здорового життя.

Після всього, що сталося, ви б мали бути на пенсії і насолоджуватись заслуженим відпочинком, але де-факто ви ж не полишили армії?

Майбутнє своєї сім’ї я бачу в Україні, якщо ми вистоїмо. І це «якщо» залежить від нашого суспільства. Допоки я дихаю, маю робити все, щоб прискорити нашу перемогу. Бо якщо ми програємо, я не розумію, заради чого загинули мої солдати, мої друзі, а Україна понесла такі великі жертви? Все це знеціниться і втратить сенс.

Міг залишитись у лавах ЗСУ офіційно, але військова служба має рамки, які б не дозволили  реалізувати усі проєкти, які зараз втілюються і виношуються.

Ви бачите себе у політиці?

Політика – дуже брудна справа. Мені вже пропонували, але я відмовився. І навіть якби я створив власну партію однодумців то програв би вибори, бо говорив би непопулярні речі – ту правду, яка всім ріже очі.

Наше суспільство ще не навчилося якісному аналізу і дуже часто керується стадними інстинктами.

Нам також бракує утвердження й усвідомлення української національної ідеї, нашого права на незалежність. Трактат «Самостійна Україна» громадсько-політичного діяча і правника Миколи Міхновського, опублікований у 1900 році, й сьогодні яскраво пояснює і обґрунтовує процеси, чому російська узурпація влади в Україні є незаконною.

Фото: Валентин Литвинчук

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *