ОСТАННІ НОВИНИ

Не завдяки, а всупереч: шлях Тараса Міщука до Олімпійської медалі

Соломія ГРИГОР'ЄВА, Львівський портал

|

Олімпійські ігри 2016 у Ріо-де-Женейро пройшли для українців, м’яко кажучи, не дуже… Нашим спортсменам вдалось вибороти лише 11 медалей. Одним з призерів на цій Олімпіаді став представник Львівщини Тарас Міщук, який разом з репрезентантом Полтавщини Дмитром Янчуком здобув бронзову нагороду у змаганнях з каное-двійок. Львівському порталу вдалось поспілкуватись з Тарасом та його тренером Романом Бундзом і дізнатись про все те, що залишилось «за лаштунками».

9

– Чому Ви вирішили займатись спортом? Хто повпливав на те, щоб Ви обрали такий шлях?

ТАРАС: Мої батьки – спортсмени. Мій тато був кандидатом в майстри спорту по боксу, а моя мама займалась легкою атлетикою. Тому вони захотіли, що я був спортсмен. Саме вони відправили мене з братом на веслування на каное у рідному місті Дубно. Вони завжди нас підтримували, навіть іноді змушували йти на тренування. Пізніше брат перестав займатись, а я продовжив.

– Чому саме каное?

ТАРАС: Все почалось у 2006 році. До того я займався футболом, десь півроку. Мені просто не сподобався футбол, те, що там треба тільки бігати і все. Мені хотілось розвиватись. Я бачив великих, «накачених» хлопців і мені хотілося рости до цього, займатись чимось важчим. Коли я прийшов на веслування, мені сподобалось, що ти завжди маєш контакт з водою, завжди на свіжому повітрі. І мене це захопило. Мені подобався тренер, а з часом стало так, що серед моїх друзів майже всі були веслярами.

– Навіть так? У Вас навіть друзі веслярі?

ТАРАС: Так, це правда. Навіть у Львів мене привів друг. Він вже вчився в училищі фізичної культури і після того, як я закінчив школу, він запропонував мені йти сюди навчатись. Можливість здобувати освіту в інших містах була, навіть в Рівному. Але там мені сказали, що я не є перспективних спортсменом, і вони не захотіли мене брати. Тому я приїхав у Львів, і тут вже все добре склалось.

РОМАН: Львівський університет фізичної культури дуже підходить таким спортсменам, як Тарас, бо дає змогу здобувати вищу освіту та професійно займатись спортом, їздити на збори.

5

– Як відбуваються навчально-тренувальні збори? Вони не заважають навчанню?

РОМАН: Навчально-тренувальні збори – це коли найкращі спортсмени з усієї України приїздять на збір в одне місце. Там спортсмени тренуються, готуються до змагань. Один збір триває 20 днів і їх буває по 11 в рік. Тому, звичайно, коли ти весь час на зборах,  то неможливо весь час відвідувати пари. Є якісь упущення, але для того й існують такі спеціалізовані виші, де спортсменам йдуть на зустріч. Тим більше, що вони самі своєю майстерністю можуть ще багато кого з викладачів навчити. Але, знаєте, є викладачі, які все розуміють, а є такі, що не хочуть поступитись.

ТАРАС: На навчанні я буваю тільки на сесіях. Раз – взимку, і тепер, перед Олімпіадою. Перед самим від’їздом в Ріо мені попався такий викладач, що не хотів зрозуміти моєї ситуації. Я прийшов на 10 ранку, чекав до 15 години одного викладача в університеті, а вона мені не поставила іспиту. Вийшло так, що я весь день просидів, не потренувався та ще й нічого не здав…

6

– Як відбувається підбір напарників? Як Ви почали тренуватись з Дмитром Янчуком?

ТАРАС: Коли починаєш виступати, тренуватись, то напарники постійно змінюються. З ким тренер скаже, з тим ти сідаєш і їдеш. Коли вже я почав вчитись в училищі, я поїхав на змагання серед юніорів разом з хлопцем з Івано-Франківська. Ми сіли разом дуже спонтанно, за три дні до чемпіонату України (до того я готував «одиночку», а він був з іншим напарником). Тоді ми виграли цей чемпіонат. Також ми з ним стали срібними призерами чемпіонату Європи і бронзовими призерами чемпіонату світу. Пізніше нам довелось переходити з юніорів на дорослі змагання і на чемпіонаті України ми приїжджаємо 9-ми. Це дуже поганий результат. Ми не бачили сенсу більше готувати нашу двійку і розійшлись. Тоді (2014 рік – ред.) Дмитро запропонував мені готувати двійку з ним. Ми спробували і в перший рік виграли дорослий чемпіонат України, стали 6-ми на чемпіонаті Європи і 7-ми на чемпіонаті світу.

– Давайте перейдемо до Олімпіади. Як Ви пройшли відбір на ці змагання?

ТАРАС: За рік до Олімпіади є чемпіонат України, після якого переможці їдуть виборювати олімпійську ліцензію. На цьому чемпіонаті ми з напарником програли, ми були другими, тому за ліцензією поїхав інший екіпаж з Волинської області. Вони приїхали 4-ми на чемпіонаті світу, тобто взяли ліцензію для України (ліцензія надається 1-6 місцям – ред.). А в Олімпійський рік відбувається три етапи, і хто на них краще виступає, той і їде на Олімпійські ігри. Ми виграли всі три етапи в другої двійки і так здобули це право.

8

– Яка атмосфера між спортсменами олімпійської збірної України? Ви спілкувались?

ТАРАС: Так, звичайно. Але така ситуація, що одні прилітали пізніше, інші летіли в Україну раніше. З нами, наприклад, в блоці жили стрибуни в воду, тому ми з ними більше спілкувались. Ми часто ввечері за спільним переглядом дивились змагання з інших видів спорту, і саме в тій кімнаті найчастіше спілкувались з українськими спортсменами. А загалом ми майже не бачились через різний розпорядок дня. Ми могли безкоштовно відвідувати будь-які змагання, але в нас не було часу, ми постійно тренувались.

– Як Ви можете прокоментувати одіозні результати Жана Беленюка чи Ганни Різатдінової? Весь світ бачив цю несправедливість…

ТАРАС: В моєму виді спорту є дистанція, секундомір і візуально зразу видно, хто був першим. Тут неможливо підсудити. А ті види спорту, де судді оцінюють, то там завжди можна щось підробити. Я не розумію, чому таке ставлення саме до українців. Я чув, що суддю, який судив Жана Беленюка, відсторонили від суддівства і хочуть забрати в нього ліценцію, але який сенс це робити, коли вже закінчилась Олімпіада і всі медалі вже роздані? Вже нічого не змінити…

4

– Розкажіть про перші емоції, коли Ви зрозуміли, що стали призером Олімпійських ігор.

ТАРАС: Спочатку я цього не усвідомлював. Я подивився на фінішне табло з результатами, побачив третє місце і подумав: «хух!», третє, призове місце, добре. Ми пішли переодягатись і до мене потрошки почало «доходити», я почав це усвідомлювати. Остаточно я зрозумів грандіозність цього результату, коли вже стояв на п’єдесталі.

– Кому першому хотілось подзвонити?

Тарас: Перш за все хотілось подзвонити додому, до тата. Він завжди пишається моїми результатами, завжди підтримує. Мої рідні записали мені відеомотивацію, відправили її мені перед стартом. Схоже відео я отримав після перемоги. Це було так приємно, раніше вони такого не робили.

РОМАН: Коли ми їхали зустрічати Тараса в аеропорті, кожен почав розказувати, як дивився змагання.  Його батько розповів, що коли почався заїзд, він вийшов, бо не міг дивитись. І коли побачив, що до нього підходить його друг з дуже радісним виразом обличчя, він зрозумів, що все пройшло добре. Потім довелось дивитись повтори (сміється – ред.).

DSC_1133

– А Ви думали про медаль? Були впевнені, що її отримаєте?

ТАРАС: Ні, про це старались не думати. Мав вже гіркий досвід. Минулого року були Європейські Олімпійські ігри, в яких ми брали участь. За 250 м до фінішу ми лідирували і вже мали відчуття, що буде медаль, вже все… А сталось так, що на фініш ми поїхали 5-ми, програли буквально секунду. З того часу що я, що напарник, про медаль взагалі не думаємо.

– У Вас побільшало прихильників після Ріо?

ТАРАС: Одразу після змагань у соцмережах почали до мене долучатись в друзі різні люди,писати привітання, побажання. Я їх навіть ніколи не бачив! Мені так незвично, бо наш вид спорту не є таким популярним, фанатів в нас немає (сміється – ред.). Я стараюсь всім відписувати, нікому не відмовляю у фотографії.

3

– Які в Вас плани на майбутнє?

ТАРАС: Я не люблю думати про майбутнє. Мені 21 рік, я хочу насолоджуватись тим часом, який зараз є, не будувати плани. Зараз я найбільше хочу купити машину і сидіти в ній цілодобово (сміється – ред.). А взагалі, я хочу відпочити, пожити для себе. Просто за останній рік я не випив жодного граму спиртного, не пив «Кока-коли», хочеться поїсти чогось людського (сміється – ред.). Дуже хочу поїхати на шашлики. А так, то за три місяці знову почнуться активні тренування, підготовка до змагань і я повернусь у свій звичний режим.

– А як виглядає Ваш звичний режим? Опишіть свій стандартний день.

ТАРАС:  Більшість часу я проводжу на зборах, тому, певно, краще описати один день з таких начально-тренувальних зборів. Я прокидаюсь в 7 годині ранку і йду на зарядку. Потім сніданок. Десь в 10 починається перше тренування. Воно найважливіше, бо ранкове тренування довше за вечірнє. Загалом це десь 2-2,5 години на воді. Після того йду займатися в зал. Після залу – обід. Потім є трохи часу для відпочинку. О 16.00 починається вечірнє тренування (1,5 години). Далі я знову йду в зал, після залу вечеря і вільний час. Чесно кажучи, після цілого дня тренувань ввечері вже немає сил на який активний відпочинок, прогулянки, тому ми з напарником вмикаємо комп’ютери і граєм в танки (сміється – ред.).

1

– Які у Вас є ще захоплення крім веслування?

ТАРАС: Я люблю полювання, це наше сімейне захоплення, традиція. Багато хлопців-веслувальників, з якими я дружу, мають скоро приїхати до мене в Дубно на полювання. Біля міста в нас є прекрасна дача, де ми будемо полювати, смажити шашлик… Ще в нас на дачі є велика пасіка і я завжди, коли приїжджаю, допомагаю батькові дивитись за бджолами. Також я з дитинства вболіваю за футбольний клуб Manchester United. Після Олімпіади мене українські фан-клуби Manchester у Харкові, Миколаєві і Одесі запрошують до себе в гості. А ще я люблю пограти у великий теніс.

– До чиїх настанов, порад з веслування Ви найбільше прислухаєтесь?

ТАРАС: Найбільше я прислухаюсь до слів напарника. І він так само. Звичайно, ми слухаємо, що нам говорять тренери, але все одно не так. Тренер не знає, не відчуває, що не так всередині.

РОМАН: Тарас в тому плані вже може більше знати, ніж тренери. Його вже не треба вчити. Йому тільки треба сприяти і давати умови для розвитку. В нашій державі спортсменам не дуже допомагають. Якби він жив і виступав за іншу країну (а пропозиції були), то він бив же давно мав квартиру, машину. Щоправда цього року влада трошки допомагала – оплачувала збори в інших країнах, мінімально забезпечили спортивним харчування. Зараз зробили їм більш-менш умови, так би кожен рік було… А от Львів про нього не дуже думає, не сприяє. Та ж сама квартира – це не тільки допомога спортсмену, але й популяризація спорту. Молодь має бачити, що результати в спорті належним чином оцінюються.

DSC_1160

– Як Ви думаєте, як виглядає майбутнє збірної України на Олімпійських іграх?

ТАРАС: Чесно кажучи, думаю, що багато спортсменів перейде виступати за інші держави. У нас зарплата спортсмена – 200$, коли в інших країнах це десь 2000$. Так само й з преміями за перемогу на міжнародних змаганнях. Зараз Азербайджан забирає наших спортсменів-юніорів, які себе якась перспективно проявили. Вже десь 20-30 спортсменів наших вже точно перейшло. Україні треба задуматись над цим.

– Як здобути Олімпійську медаль? Ваші настанови для молодого покоління?

ТАРАС: Перш за все, потрібно мати величезне бажання, бажання тренуватись. Ще коли я тренувався малим в Дубно, то пам’ятаю, що багато хлопців «халявили». У тренера не було можливості плисти за нами на катері і слідкувати, тому багато хто недопрацьовував. Я завжди тренувався до кінця. Тому вважаю, що треба сильно хотіти і багато тренуватись.

7

Фото: НОК, Соломія Григор’єва

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.