Міська влада ніяк не може вирішити, що ж робити з Львівтеплоенерго – віддати в добрі руки чи і далі тягнути на власному горбі.
Віддати в концесію чи створити спільне підприємство – вибір реальних варіантів майбутнього «Львівтеплоенерго» невеликий. Можна ще залишити все як є, однак у такому разі почесна місія латання дірок у трубах підприємства і розплати за його газові борги залишиться за громадою, якій доведеться дотувати підприємство з міської скарбниці.
Концептуальне непорозуміння
На цьому тижні «Львівтеплоенерго» залишилося без керівника – незмінний директор підприємства Ігор Марчак покинув компанію. Причиною звільнення, заявив він на прес-конференції у вівторок, стало різне бачення подальшого розвитку підприємства ним та керівництвом міста. Ігор Іванович уже кілька років носиться з ідеєю передачі «Львівтеплоенерго» у концесію, навіть потенційного концесіонера вже підібрав – французьку компанію Dalkia, на роботу якої пан Марчак возив дивитися депутатів міської ради до Талліна, де компанія отримала у концесію місцеве теплоенергетичне підприємство. Міському голові натомість ідея концесії не подобається зовсім. Він вважає її способом прихованої приватизації міських тепломереж, у результаті, каже Андрій Іванович, місто може залишитися ні з чим. Щоправда, версія про «власне бажання» Ігоря Марчака покинути підприємство виглядає малоймовірною, особливо зважаючи на те, що Садовий хотів цього з першого дня каденції.
У Ратуші наразі утримуються від коментарів щодо того, хто ж займе місце Ігоря Марчака в кріслі директора «Львівтеплоенерго». Директор департаменту житлового господарства Марія Желіско заявила «Погляду», що наразі над цим питанням ніхто не думає, оскільки пан Марчак звільниться аж 17 червня, а зараз перебуває у відпустці. «Коли відпустка закінчиться, тоді й будемо думати кого призначати», – каже вона. Наразі ж підприємством керує заступник Марчака – …, який, на думку пані Желіско, непогано дає собі раду з підприємством. Тим часом неофіційні джерела повідомляють, що посаду головного по теплу може зайняти радник міського голови Сергій Бабак. Його пов’язують з добрим товаришем Андрія Садового – Віталієм Ломаковичем. Щоправда, який інтерес має Ломакович до «Львівтеплоенерго», джерела замовчують.
Дотувати чи заробляти
Тим часом міській владі пасувало б вже визначитися з якимось рішенням стосовно подальшої долі «Львівтеплоенерго». У своєму виступі на прес-конференції Ігор Марчак постійно згадував слово «криза». Сергій Бабак у коментарі «Погляду» наголошував – кризи на підприємстві немає. «Якщо говорити про енергетичну ситуацію в місті, вона не є критична, – каже пан Бабак. – Складна, але не критична. Теплопостачальники здатні цілком забезпечити споживачів Львова тепловою енергією в опалювальний період. І не треба нагнітати ситуацію». Зрештою, з радником Андрія Садового важко не погодитися. Справді, ситуація на «Львівтеплоенерго» влітку мало схожа на критичну. Натомість перед початком опалювального сезону, каже голова фракції УНП у Львівській міській раді Юрій Кужелюк, знову прийдуть прохачі до ради і проситимуть гроші на покриття боргів за газ, бо треба подавати тепло, а через борги нічим гріти воду на ТЕЦах. Торік, за словами пана Кужелюка, «Львівтеплоенерго» отримало з бюджету майже 50 млн гривень – 19,6 млн грн на модернізацію теплових мереж і 27 млн грн на сплату боргів «Львівтеплоенерго» за газ. Недобре, коли комунальне підприємство постійно витягує гроші з бюджету, вважає пан Кужелюк, от міська влада Талліна має від свого теплопостачального підприємства ще й неабиякий зиск. Компанія, що взяла підприємство в концесію, сплачує щорічно до бюджету 42 млн крон, що в перерахунку на гривні становить 21 млн грн. При цьому саме підприємство працює ефективніше, ніж аналогічне львівське.
Сергій Бабак вважає, що «Львівтеплоенерго» потребує всього лиш ефективного менеджменту. Крім того, каже він, потрібно розробити схему теплопостачання у місті, і вже базуючись на ній, визначати, скільки грошей потрібно вкласти в підприємство і що саме за ці гроші потрібно робити. Ігор Марчак каже, що знає, скільки треба грошей і куди їх потрібно вкладати, оскільки відповідні дослідження на підприємстві вже проводила французька компанія… Але пан Бабак дослідженням пана Марчака не вірить і наполягає на тому, що на підприємстві має провести дослідження незалежна експертна організація – тільки на основі її висновків міська влада може ухвалити те чи інше рішення. Нагадаємо, що міська влада вже одного разу обіцяла провести аудит тепловиків. Однак далі розмов справа не пішла. Сергій Бабак запевняє, що аудит таки проведуть, однак, коли саме ми зможемо дізнатися про стан справ на «Львівтеплоенерго», засвідчений незалежними експертами, історія замовчує.
Два в одному
Поки комунальники думають, що робити далі з «Львівтеплоенерго», в стінах Ратуші як фенікс із попелу відродилася ідея, яка належала ще Буняку, возз’єднати «Львівтеплоенерго» та «Залізничтеплоенерго». Ідея ця знайшла схвальні відгуки в Сергія Бабака, який розхвалює її на всі лади. «На мою думку, таке об’єднання доцільне, – каже він. – Це дасть можливість посилити контроль за використанням підприємством бюджетних коштів». Водночас, підрахувати економічний ефект від такого об’єднання наразі ще ніхто не взявся. Та схоже, на нього й не варто розраховувати. Пан Бабак запевнив «Погляд», що якщо раптом депутати і ухвалять рішення про об’єднання підприємств, то жоден працівник не буде звільнений інакше, як за власним бажанням. Щоправда, як тоді скорочувати адміністративні витрати – незрозуміло. Хіба працівники виявлять неабияку мужність і пожертвують своїми робочими місцями, щоб помогти рідній компанії.
Ні в Марії Желіско, ні в Юрія Кужелюка перспектива об’єднання підприємств захоплення не викликає. На думку пані Желіско, таке об’єднання недоцільне, оскільки фінансовий стан «Залізничтеплоенерго» є кращим за фінансовий стан «Львівтеплоенерго», тож змішувати їх докупи нема сенсу. Пан Кужелюк вважає, що такий крок відкинув би підприємства на кілька років назад, оскільки зараз вже є якісь напрацювання щодо модернізації «Львівтеплоенерго», а об’єднавши його з «Залізничтеплоенерго» доведеться усю роботу починати заново.
У трьох соснах
Так чи інак, але депутатам усе ж доведеться визначатися, що ж далі робити з тепловим господарством міста. Пані Желіско схиляється до варіанту статусу кво. На її думку, міська громада в особі її представницьких органів, тобто депутатів, цілком здатна самостійно управляти своїм майном, не вдаючись до послуг сторонніх, тим паче, іноземних компаній. І необхідність інвестувати в підприємство бюджетні кошти директора департаменту житлового та інженерного господарства не лякає. Раніше фінансували, то й далі якось дамо собі раду, вважає вона.
Депутати дотримуються іншої думки. Підприємство потребує приватних рук, вважає Юрій Кужелюк і наводить досвід Естонії. «У Талліні перевели на ринкове господарювання майже всі комунальні підприємства – теплоенерго, водоканал і підприємство, що забезпечує освітлення вулиць, – розповідає пан Кужелюк. – Комунальним залишилося лише транспортне підприємство, воно до того ж дотується з міського бюджету». Перевагою, яку дає місту передача майна приватним структурам, – це деполітизація комунального господарства. «Від виборів до виборів не виникає питання тарифів, підприємство стабільно працює, немає тарифних воєн, бо є спеціальний орган – комісія щодо цін, яка погоджує тарифи», – каже Юрій Кужелюк. До того ж підвищення тарифів не застає мешканців Талліна зненацька – про такі дії підприємства, що опікуються комунальним господарством, попереджають завчасно – місяців за три. При цьому тарифи на тепло і підігрів води в Талліні, каже пан Кужелюк, мало відрізняються від львівських при тому, що середня зарплата в Естонії в чотири рази більша, ніж середня зарплата на Львівщині.
Якщо теплоенергетичне підприємство в Талліні віддали в концесію, то на базі водоканалу створили спільне підприємство. Хоч обидва підприємства функціонують добре, однак з концесією легше, запевнили львівську делегацію у мерії Талліна. В концесійному договорі чітко прописано, коли і в якому розмірі концесіонер має вкладати кошти в розбудову об’єкта концесії. Натомість питання про інвестиції в водоканал доводиться вирішувати в процесі постійних переговорів між власниками – владою Талліна та приватною компанією, що володіє контрольним пакетом акцій водоканалу.
Концесійний договір стосовно таллінських теплових мереж підписано на 30 років, по тому мережі повертають власнику, тобто місту. Той факт, що право власності на об’єкт концесії зберігається за містом, прихильники цього способу вирішення проблеми з теплом вважають найбільшою перевагою. Ще один плюс, на думку пана Кужелюка, це те, що місто, відповідно до законодавства, не втручатиметься в роботу концесіонера. Сергій Бабак, навпаки, вважає цей факт недоліком концесії, оскільки місто втрачає контроль над підприємством на певний час. Ще одна проблема, на думку пана Бабака, в тому, що в Україні не існує як такого досвіду концесії об’єктів комунального господарства міста. Ігоря Марчака це не стримує. Він хотів стати концесійним першопрохідцем в Україні і дати іншим містам приклад для наслідування.
Варіант створення спільного підприємства на базі «Львівтеплоенерго», який, як подейкують, подобається Садовому, пан Кужелюк вважає невдалою ідеєю. «У такому випадку частина майна, що належить місту, стає власністю фірми, з якою місто укладає угоду, – каже Юрій Кужелюк. – Бо фірма входить в СП грошима, а місто – майном, тому і вкладені гроші, і вкладене майно стають спільними. В тому є найбільша загроза, бо в Україні достатньо аферистів, які в такий спосіб можуть спробувати заволодіти майном міста».
Який би варіант подальшого розвитку підприємства не обрала міська рада, починати обговорення теми вартує вже сьогодні. Розмови про необхідність щось міняти в міській господарці точаться вже давно, однак наразі конкретних результатів не видно.
Ірина СМЕРТИГА, „Новий Погляд”