„Я себе почуваю дуже щасливою”

Богдан МАЗУР, „Новий погляд”

|

Дівчина, яка не чує і не говорить, знайшла себе в любові до дітей.

Коли у родині Борціх народилася маленька Христинка, її батьки не відразу зауважили, що з донькою щось негаразд. Але коли дівчинці минуло два роки, стало очевидно, що дівчинка не чує і не говорить. Тато з мамою кинулися до лікарів, спочатку львівських, а потім – столичних. Однак люди в білих халатах лише розвели руками…

Батьки не запанікували – взялися за виховання єдиної дитини. Спершу навчили її букв, далі – складів і окремих слів. Христинка навчилася читати, згодом почала й потрохи розмовляти. У восьмирічному віці дівчинку віддали вчитися до школи-інтернату на вулиці Короленка.

– Христинці було важко, бо вона вчилася лише з чуючими дітьми, – розповіла «Погляду» мама дівчинки Олександра Михайлівна, яка працює логопедом у 116-му садочку. – Ми принципово не давали її в школу глухих, бо там викладання проводиться далеко не на найкращому рівні. А мені дуже б хотілося, щоб моя дитина почувала себе в житті, як всі нормальні люди…

У дівчинки були гарні викладачі, які приділяли їй багато уваги. Закінчила Христя Борціх навчання з червоним дипломом. Саме у цій школі навчилася розуміти по губах. Після школи Христя поступила в художній коледж Труша. Далі – навчання на відділенні дизайну в Академії мистецтв та успішне закінчення цього закладу. Зараз 29-річна Христина працює з дітьми у будинку школярів Шевченківського району, навчає школярів художньому мистецтву.

– Ми набираємо талановитих дітей по львівських школах на початку року, – продовжує пані Олександра. – Христя вчить їх виготовляти аплікації-витинаночки, вироби з соломи, різні прикраси та іграшки. Дітей небагато, і всі вони горнуться до моєї доньки. І між ними немає жодного мовного бар’єру!

Журналістові «Погляду» спочатку було проблематично зрозуміти мову Христини – через відсутність звуку слова дівчини виходять доволі нечіткими. Але діти розуміють все.

– І ви зрозумієте, – запевнила Христинина мати. – Треба трохи довше поспілкуватися з Христею, приділити їй увагу. І тоді ви зможете спокійно поспілкуватися без сторонньої допомоги.

Христя розповіла, що працює з дітьми вже 5 років і не уявляє собі життя без цієї роботи. Проте це не єдине її заняття.

– У церкві Святого Михайла зараз створено спільноту нечуючих людей, – каже Христя Борціх. – Я допомагаю цим людям зрозуміти Службу Божу і проповідь. По губах легко розумію, про що йдеться. А потім перекладаю усе мовою жестів. У нашій спільноті близько сотні людей майже з усієї Львівської області. Нечуючі люди дуже добре почувають себе в нашій спільноті. Я проводжу для людей катехизацію і навчаю їх основ християнської віри.

– А яка твоя мрія у житті? Чого найбільше прагнеш? – поцікавився автор матеріалу.

– Служити Богові, – просто відповіла Христя. – У мене немає якоїсь особливої мрії. Я себе почуваю дуже щасливою. Кожен день є для мене святом і Божим подарунком. Вдячна Богові за те, що живу на світі, перебуваю у гарному товаристві, працюю у церкві. Вдячна за те, що можу займатися улюбленою справою і навчати дітей…

Дівчина показала витинанки-аплікації, вироби з соломи та інші віртуозно виготовлені руками малюків речі. Важко повірити, що юним митцям всього по сім-вісім років.

Кажуть, що інші діти, які не чують, постійно нарікають на своїх батьків і у всьому їх звичнувачують. А я ще ніколи не чула від Христі запитання: «Мамо, чому я не чую?». Натомість часто чую, що вона щаслива, що працює з дітьми і любить їх. Бачу її радісну усмішку. І від цього радіє і моє серце, – підсумувала мама Христі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.