Свого часу народний депутат України Михайло Гладій опинився у центрі міні-скандалу. Юлія Тимошенко хотіла виключити його з фракції БЮТ за те, що він проголосував за кандидатуру Віктора Януковича.
Але Михайло Васильович де-юре й надалі залишається у цій фракції. Як це вдалося зробити і які в пана Гладія погляди на розвиток Львівщини – дізнавався у нього наш кореспондент.
З Тимошенко не спілкуємося
— Після того, як ви проголосували за кандидатуру нинішнього прем`єр-міністра, постало питання про виключення Михайла Гладія з фракції БЮТ. За рахунок чого вам вдалося залишитися?
— Я нічого ні з ким не узгоджував і не буду. Вважаю, коли за інакодумство виключають з політичної структури — це зовсім не демократично. Річ у тому, що Віктор Ющенко запропонував кандидатуру Віктора Януковича на посаду голови уряду і попросив підтримати її всі політичні структури заради стабільності у державі. Я як політик з певним стажем не міг вчинити інакше, адже це було прохання глави держави. Він ухвалює державні рішення, а що стосується того, якими вони є — позитивними чи негативними, — це вже інше питання. Тому підтримав таке рішення. Вважаю, що загальнодержавні проблеми мають стояти вище за партійні. Якщо такий крок не подобається Юлії Володимирівні, то це тільки її проблеми.
— Як тепер складаються стосунки між вами та Юлією Тимошенко?
— Ми не спілкуємося, просто вітаємося і все.
— Наскільки довготривалим буде новий опозиційний союз між “Нашою Україною” та БЮТ?
— Навряд чи він буде довготривалим. Причина в амбіціях. Не думаю, що розвалити його зможуть якісь інші фактори. “Наша Україна” — політична структура, на яку опирається Президент. Але Блоку Юлії Тимошенко він не завжди довіряє. Наприклад, якщо взяти голосування щодо закону про Кабінет Міністрів, то можна побачити, які протилежні думки витають. БЮТ голосувала за цей законопроект, а “Наша Україна” — проти. Як на мене, це ситуативне об`єднання.
— Фракція БЮТ у парламенті спочатку проголосувала за закон про Кабінет Міністрів, а потім об`єдналася з НС”НУ”. Виходить, що Юлія Володимирівна грає тільки з користю для самої себе…
— Так воно виходить — це помітно неозброєним оком.
В Україні все занадто публічне
— Чи можна нині говорити про загострення протистояння між Президентом України та прем`єр-міністром?
— Ці відносини стабільні. Тобто відбувається, скажемо так, не певна боротьба, а переконання однієї сторони іншою у плані ухвалення рішень. У законах, прийнятих та оскаржених у Конституційному Суді, не йдеться про їх скасування, а лише про уточнення певних моментів. Усе робиться настільки публічно, що це інколи заважає злагодженим діям між президентською та прем`єрською командами. Хоча часто чуємо від прем`єр-міністра про добрі стосунки з Президентом, але існують і певні суперечності. Я би вирішував усе трохи по-іншому. Є питання, які можна узгодити в робочій атмосфері, а в нас усе надто публічне. Така відкритість інколи заважає роботі. Вважаю, що головна проблема — це оточення головних фігур держави. На жаль, ця негативна тенденція перейшла від старої влади до нової. Саме оточення заважає формуванню добрих стосунків між Президентом та прем`єром.
— Усі знову заговорили про зміни конституції. Деякі політичні сили готують свої варіанти. Наскільки це потрібно у теперішній ситуації?
— Я би, наприклад, не наважився кардинально змінювати Конституцію України. Річ у тім, що в нас і без того є чимало проблем, передусім економічних. Політичні сили у виборчий період закликали голосувати саме за них, обіцяючи обов`язково вирішувати проблеми народу. На жаль, цього не видно, триває просте перетягування канату та боротьба за власні інтереси певних політичних структур. Тому кардинальні зміни до Конституції тільки заважатимуть процесу державного розвитку. По-перше, суспільство має пройти період адаптації після зміни влади, а по-друге, повинен налагодитися контакт між гілками влади. Погано, коли одна політична сила пропонує свою конституцію, а друга — щось інше. Нічого з того не вийде, адже суспільство не буде знати, кому віддати перевагу. Якщо виносити питання на референдум, то ми повинні підготувати суспільство до того, що це нагальна потреба, яку треба вирішувати. Нині такої потреби не існує.
— Наскільки позитивним буде для України вступ до Світової організації торгівлі?
— Ми не можемо стояти осторонь такої величезної організації. Як ми розвиватимемося без неї? Адже не зможемо говорити про здорову конкуренцію всередині держави, далі не виходитимемо на ринки інших держав, туди Україну просто не пустять. І останнє: якщо хочемо бути серед країн з розвинутою економікою, то повинні підняти планку власного розвитку. Не випадково ухвалено 21 закон — це обов`язкова вимога вступу до СОТ, саме ці закони піднімають планку якості. Якщо би цього не було зроблено, то наша держава опинилася би в такому ж замкнутому просторі, як Північна Корея та Куба. Звичайно, що десь ми програємо, зокрема у сільському господарстві. Ця галузь найбільше кульгала в колишніх радянських республіках. Як правило, насамперед потерпатимуть дрібні господарства, які не витримають конкуренції. Наприклад, на Заході до молочних продуктів одна вимога — людська рука має мінімально доторкатися до молока. Це означає, що повинні бути відповідні технології, а в нас 75 відсотків молока виробляють без будь-якої технології. Хочемо ми того чи не хочемо, але так мусить бути — інакше нашу продукцію ніхто не купуватиме.
Політичні лозунги вийшли з моди
— Свого часу ви очолювали Львівську обласну державну адміністрацію, тож добре знаєте цю кухню зсередини. Як ви розцінюєте роботу ваших наступників та нинішнього голови?
— Неетично говорити про людей, які керували областю після мене, давати їм якусь оцінку. Якщо ж оцінювати загалом, то всі старалися настільки, наскільки вміли. Думаю, що після мене не було жодного губернатора, який би не хотів добре працювати. Жоден з них не байдикував, але в кожного були свої здібності та вміння. Що стосується Петра Олійника, то останнім часом його багато критикують, він не може знайти спільну мову із ЗМІ. А з іншого боку, можливо, є прогалини в роботі. Олійник сам дає приводи для того, аби про нього так говорили. По-іншому я не можу відповісти.
— Якщо набуде чинності закон про Кабінет Міністрів, тоді керівників областей призначатиме прем`єр-міністр. Які шанси залишитися на посаді у Петра Олійника?
— Усе залежатиме від його вміння. Мені важко сказати, як йому вдасться об`єднати свою роботу з різними політичними силами. Петро Олійник представляє партію, яка має інші погляди, ніж прем`єрська команда, на принципово важливі питання — вступ до НАТО, мовну проблему. Колись, за старої влади, добрим було те, що людина, яка обіймала головне крісло області, мусила призупиняти діяльність у партії. Губернаторові треба підтримувати стосунки з центром, контактувати з прем`єром, аби не потерпала область, адже ми переживали такі періоди. Коли я працював, мені 80 відсотків часу доводилося затрачати на налагодження стосунків з центром.
— Чи вдасться Петрові Олійнику заради утримання на посаді довго служити на два боки: Президентові та прем`єр-міністрові?
— Усі знають, чиєю людиною є Петро Олійник, хіба що останнім часом він змінив свої погляди. Але якщо взяти пана Олійника як губернатора, то на першому плані в нього має стояти економічний розвиток області — і тут політика повинна залишитися за межами його кабінету. Таким чином треба показати уряду, що керівник області прагне покращити ситуацію, бо кожен його невдалий крок в економічному плані потім позначається на уряді. Зрозуміло, що уряд турбує робота губернаторів і прем`єр-міністр захоче мати людей, які б насамперед розвивали економіку, а не бавилися у політику. Політичні лозунги нині не в моді, вони обридли людям.
— Якщо Петра Олійника таки звільнять, кого бачите на цій посаді?
— Думаю, що кандидатуру узгодять між Президентом та прем`єр-міністром. Вона має до певної міри задовольнити обидві сторони. Людина повинна бути авторитетом, який притягне до регіону, а не відштовхне.
— Чи не подумуєте про те, аби повернутися на Львівщину?
— Я утримаюся від відповіді на це запитання.
Балога вчинив не по-людськи
— Як часто буваєте у Львові?
— Як тільки завершуються пленарні засідання, відразу їду в регіон. Хай би яким чином депутати проходили до Верховної Ради, кожен з них передусім допомагає тому регіону, де він працював. Досить дипломатично зустрічаємося з усіма депутатами з Львівщини. Ми не ворогуємо. Наприклад, коли обговорювали бюджет 2007 року, всі активно долучилися, намагалися допомогти Львівській області.
— Виходить, що у Верховній Раді існує неформальне львівське лобі?
— На жаль, такого немає. Думаю, що в цьому плані повинні серйозно попрацювати губернатор області та голова обласної ради. Таке представництво має бути. Повірте: всі підтримають таке починання, адже люди судять не з того, хто до якої партії належить, а з того, що ти зробив для них.
— Як сьогодні виглядають ваші стосунки з Василем Базівим, який за часів вашого керівництва областю був головним аналітиком?
— Ми часто спілкуємося, проводимо експертну оцінку економічної ситуації. Таких, як він, потрібно залучати до роботи.
— Чи ви були причетні до призначення Василя Базіва у Секретаріат Президента?
— Я не мав до цього ніякого стосунку. Вважаю, що той крок був некоректним, вчинили не по-людськи. Дуже погано в цій ситуації повівся глава Секретаріату Президента Віктор Балога. Я думав про нього зовсім інакше. Якщо він брав на роботу Базіва, то брав на себе і відповідальність, а таким вчинком, відразу звільнивши його, завдав чималої шкоди Василю Базіву. Не можу пояснити причини. У нас земляки часто можуть нарадити, як ухвалювати рішення. Не буду називати прізвищ, можливо, помиляюся…
Андрій ПАКОШ, “Україна і час”