Австралійська зірка зі Львова

Павло ПАЛАМАРЧУК, “Україна і час”

|

Наталка Самсонова вже тривалий час виступає на українській сцені, тож давно опанувала нюанси нашого шоу-бізнесу.

Їй пощастило бути чи не єдиною артисткою із пост-радянського простору, яку запросили працювати в Австралію. Про те, як там жилося співачці, що змінилося за час її відсутності в Україні і про куплені конкурсні фестивалі — в ексклюзивному інтерв’ю Наталки Самсонової “УіЧ”.

“Якщо там усе куплене, то фестиваль я розбомблю”

— Ви уже доволі тривалий час „крутитесь” в українському шоу-бізнесі. Як можете його охарактеризувати?

— До 1999 року я працювала в Україні, здебільшого у Києві, і мені жахливо не подобалися тенденції, що почалися ще 1996-го. З’явилися домовленості про те, що формуватимуть не більше 20 виконавчих одиниць, а всіх решта, хоч би як це звучало грубо, стиратимуть з лиця землі. Не фізично, звичайно. Але я поїхала на три з половиною роки працювати в Австралію і, повернувшись додому, застала ще жахливішу картину. Все відбувається за проектом, спланованим 1996 року. І він з кожним роком набуває сили. Візьмімо для прикладу музичний телеканал „М1”. Нічого цікавого як для музиканта я для себе там не бачу. Інші музиканти мене підтримують, кажуть, що „М1” — це дешева попса, набір звуків і слів. На початках зародження вітчизняного шоу-бізнесу глядачі мали змогу оцінювати багатьох виконавців, а нині їм пропонують лише обмежене коло. Пересічний меломан гадає, що у нас є лише кілька цих співаків і все. Цього року мене запросили до складу журі фестивалю „Червона рута”. Другого фестивального дня ми мали прослуховувати 34 рок-колективи, але я послухала тільки 10 із них, встала, послала всіх, розвернулася і пішла, відмовившись далі працювати у журі.

— Чому?

— Навіть не дослухавши виступи всіх рок-гуртів, ми вже мали списки переможців, і потрібно було лише поставити у протоколах свої підписи. А на фестивалі виступали набагато талановитіші учасники, ніж ті, яких визначили переможцями. Мені просто стало прикро, що в організаторів фестивалю зовсім немає совісті.

— Тобто можна сказати, що конкурсні фестивалі куплені?

— Я маю дуже багато інформації про купівлю різних фестивалів. За час музичної роботи самій не раз доводилося стикатися з таким явищем. Працюючи у журі, завжди мала справу із чимось подібним, як на „Червоній руті”. Не раз змушена була боротися за правду і тих справді талановитих дітей. Я однозначно впевнена, що тепер такі фестивалі куплені.

— Якою сумою оцінюється такий підкуп?

— Не знаю. Мені ніколи нічого не пропонували, бо відають, як я реагую на такі пропозиції. Навіть тепер бояться запрошувати у журі, бо розуміють: якщо там все куплене, то фестиваль я розбомблю.

“Формат — це гроші”

— Що змусило вас 1999 року покинути Україну і поїхати співати в Австралію?

— Мене не влаштовувало все — політична ситуація, економічна і, найголовніше, стан шоу-бізнесу. Мені не подобалося, що нас утискали у певний трафарет, за межі якого не можна виходити. В Австралії все інакше.

— З австралійцями важко уживатися?

— Ну, мови я так і не вивчила (сміється). Все решта — непогано. Хоча там вважають, що люди — лише корінні жителі, всіх інших ділять на другий і третій сорти.

— А що спонукало повернутися на Батьківщину?

— Чужа земля завжди буде чужою. Моя душа не була там на місці. Тим паче, що в Україні залишилося багато моїх однодумців, з якими я творила пісні, записувала альбоми і просувала різні проекти.

— У чому полягає різниця між форматною і неформатною музикою?

— Це дуже просто. Якщо співак платить за ротацію пісні, то це формат. В іншому разі пісня буде неформатною. Тобто формат — це гроші.

— 25 листопада у вас має відбутися концерт. Чим для вас він буде? Може, підсумком?

— Згаданий концерт підсумковим назвати не можу, оскільки торік уже робила “сольник” у театрі ім. М. Заньковецької, який, власне, й був присвячений 15-річчю моєї творчої діяльності. Так що цей — просто продовження. Правда, це не буде мій сольний концерт, до проекту залучено багато відомих і цікавих людей. На концерті „Дві зорі” виступатиму я, В’ячеслав Сінчук та наші юні друзі. З’являться там також молоді співаки та співачки віком від 7 до 20 років. Ми вирішили відійти від традицій і запросили до участі львівський лицарський клуб „Аквілон”, капелу бандуристів „Карпати”, хлопчиків, які займаються у групі бойового гопака, та брейк-дансерів. Тобто старалися поєднати стилі, які, як уважалося, поєднати не можливо. Хочемо показати, чим є велика команда артистів, яка справді працює командно.

Довідка

Наталка Самсонова, у минулому художник-модельєр Львівського будинку моделей, розпочала свою співочу кар’єру у вар’єте. Потім виступала у філармонійному ВІА “Львів’яни”. 1990 року виборола третє місце на фестивалі польської пісні у Вітебську (Білорусь). Через два роки з легкої руки композитора Ігоря Перчука Наталка почала співати у стилі “нью-вейв” із характерним блюзовим вокалом, за що її прозвали українською Тіною Тернер. Перший альбом Самсонової під назвою “Біле і чорне” вийшов 1993 року, другий — “Прозріння” — 1994-го. Восени 1995 року Наталка Самсонова завоювала гран-прі тернопільського фестивалю “Пані & Пан” та звання “Міс еротика”. Після цього вона переїхала до Києва, де записала збірник “Козирна дама”. Наталка — автор текстів більш як 50 пісень.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...