Війна львівського мера із судами вчора вийшла на новий, доволі несподіваний виток. У відповідь на те, що вищі кола держави не реагують на його заяви про корумпованість львівського судочинства, міський голова вирішив удатися до екстрених заходів і… оголосив голодування. Відмовився від благ цивілізації мер максимально помпезно та гучно: зібравши журналістів і наголосивши, що голодуватиме до того моменту, доки не приїде перевірка з Києва.
Щоправда, на початку зустрічі пана Буняка з громадськістю не зникало почуття дежа вю – ще декілька місяців тому, звинувачуючи львівське суддівство, мер наводив такі самі аргументи. Докази міського голови не змінилися – незаконні арешти квартир, незаконні, на його думку, рішення судів щодо виплат педагогам за
57 статтею, та ж справа братів Сухорських.
Як заявив Л. Буняк, усі його звернення до вищих кіл держави не мають жодного успіху. Ба більше, суди ігнорують усі спроби юридичного управління подати певні рішення на касацію. Міський голова розповів, що у Верховний Суд було скеровано 353 справи щодо виплат за
57 статтею, однак жодної реакції немає. “Вони повинні берегти честь мундира, а своїх їм незручно здавати”, – переконаний мер.
Не вельми дослухаються до турбот пана Буняка про львівське судочинство й високопосадовці країни – ні Президент, ані прем’єр– міністр, ані РНБОУ або ж Міністерство юстиції. Як скаржиться мер, йому прийшли лише відписки.
Утім самого Любомира Буняка як людину, мешканця міста ображають не менше, ніж як посадову особу. Говорячи про суди, програні ним особисто народним депутатам Кендзьору чи Гудимі, мер переконаний, що насправді судді “причепилися” до нього через “дріб’язкові приводи”. Його ж особисті клопотання відхиляють, а позови скеровують “у Святошин чи в Пустомити”. Відтак пан Буняк робить висновок, що всі справи у львівських судах можна “вирішити лише за кошти”.
Особливо зворушливо звучали пасажі міського голови про несправедливість, яка панує навколо нього: “Я нікого ніколи не ображав. От назвіть мені прізвища тих, кого я образив. Кажу правду у вічі, але мої слова завжди є обґрунтованими та виваженими”.
Відтак мер, ображений і за себе, і за місто, вирішив удатися до безпрецедентного кроку. Цитуємо його заяву:
“Я як міський голова Львова, як громадянин України, не можу залишатися байдужим до проблем судочинної діяльності у Львові, яка почала набирати тенденційного, упередженого та мстивого характеру, вимушений вдатись до крайніх заходів і з сьогоднішнього дня оголошую голодування на знак протесту та непримирення зі свавіллям суддів”.
Відтак мер вимагає:
1. Скерувати до Львова повноважну комісію для перевірки вищезазначених фактів і вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів щодо недопущення в подальшому порушень норм права при здійсненні судочинства.
Про себе пан Буняк також не забуває: пунктом другим вимог є “перегляд судових рішень, починаючи з судів першої інстанції, у справах за моєї участю у присутності представників міжнародних правозахисних організацій”.
Мер налаштований рішуче і має намір виконувати свої обов’язки міського голови навіть якщо стан його здоров’я погіршиться: “Якщо я не зможу ходити, то буду лежати”. Пан Буняк стверджує, що не здаватиметься, навіть якщо такий радикальний спосіб привернути увагу не подіє: “Краще гідно померти, ніж стояти на колінах перед негідниками”.
Щоправда, мимоволі закрадається думка, що мер такий радикальний лише на словах, адже він укотре наголосив на доцільності відбудови Високого замку, назвавши це однією з найкращих ідей за останні 30 років. Для людини, яка готова голодувати до смерті, такі плани виглядають дуже оптимістичними.
Вікторія Бондарчук
