Брюховицький АЕС - „Молода Галичина“, 13 травня

|

Усі львів’яни їдуть у 660-кілометровому потягу з вибухо- небезпечними боєприпасами!

Новобогданівка й Артемівськ. Цих два невеличких міста в Запорізькій і Донецькій областях останніми днями на вустах ледь не кожного мешканця України. Дві страшні трагедії, що повторилися за аналогічним сценарієм упродовж року, реально окреслили потенційну небезпеку, у зоні якої опинилося чимало українських міст.

Ще донедавна мало хто з цивільних громадян цікавився, що відбувається за колючим дротом і високим парканом більшості військових частин, розміщених на околицях, а то й у багатотисячних населених пунктах. Тепер же, після вибухів на складах боєприпасів у Новобогданівці й Артемівську, це сусідство багатьом здається уже вкрай загрозливим.

Наслідки катастроф у мирний час вражають. Десятки тисяч бойових снарядів багатотонним смертоносним дощем засипали величезні обжилі території радіусом на десятки (!) кілометрів. Є людські жертви.

Лише тепер, коли поля та ліси в ці дні навколо Новобогданівки засипані реактивними боєприпасами, політики й військові заговорили про реальний стан військових складів в Україні. І, виявляється, жоден із 184 таких складів не відповідає (!) необхідним міжнародним нормам безпеки. Це визнає сам глава оборонного відомства Євген Марчук. На цих складах, зокрема, відсутні земляні вали, огорожі, не працюють системи сигналізації. Міністр оборони заявив, що потенційна загроза повторення аналогічних катастроф існує для всіх (!) населених пунктів, розташованих неподалік складів боєприпасів. Отже, й Львівщина, де є три складських об’єкти, у цьому смертельному списку серед перших.

Окрім бродівського (його до 1 жовтня ц. р. мають ліквідувати) і яворівського військових складів, найбільший у Західному оперативному командуванні (ЗахОК) склад причаївся під самісіньким боком обласного центру – у смт Брюховичі, де чимало львів’ян облюбували собі земельні ділянки під дачні та індивідуальні забудови і навіть не підозрюють про існування страшної порохової бочки.

На фотознімку, зробленому у часи „холодної війни“ з космічного апарату (див. фото на стор. 1), склад нагадує ракову пухлину, що загрозливо вклинилась між Львовом та Брюховичами. До території цього складу (а це – 144 га площі і понад 4,5 км за периметром) прилягають десятки помешкань у Брюховичах, зокрема, і так званого поля чудес, де зводять найдорожчі новобудови. Під стінами складу – дитячі табори відпочинку. А до „багатоповерхівок“ у житловому мікрорайоні Рясне від брюховицького складу, що починається одразу при в’їзді у Брюховичі з боку Рясного (див. фото на стор. 1), – лише 1,5 км. Найменша відстань від вибухонебезпечного складу до траси Львів-Брюховичі (через вулицю Замарстинівську, неподалік повороту на Голосківське кладовище) – тільки 250 метрів! До центру Львова, міської ратуші, – 6,5 км.

Нині вже навіть військові не приховують своєї тривоги з приводу сусідства такого об’єкта. Недавній заступник начальника управління з бойової підготовки ЗахОК полковник Олександр ПУШКАР проблему з брюховицьким складом назвав кричущою.

– Наскільки вона є страшною, – підкреслив він, – поясню на прикладі. За нормами, склади мають бути на відстані 5 км від житлових будинків та інших об’єктів соціально-культурного призначення. Причому цю постанову прийнято ще задовго до Другої світової війни. А тодішні боєприпаси за потужністю значно поступались нинішнім. Наприклад, 300-міліметрові реактивні снаряди „Смерч“, що літають зараз у Новобогданівці, здатні долати відстані до 70 км. Коли вони підриваються, то осколки накривають площу в радіусі до 800 м. Такі ж техдані має „Ураган“. Але, наскільки мені відомо, ці боєприпаси з Брюховичів вивезено. Натомість, там зостаються снаряди БМ-21 „Град“, дальність польоту яких – до 18 км. Тож, за певних обставин, вони легко можуть „покрити“ увесь Львів, не кажучи вже про Брюховичі.

А від радянської армії в ЗахОК залишився надзвичайно великий бойовий комплект – понад 22 тисячі умовних вагонів боєприпасів. Один вагон має довжину близько 30 м. Помножте цю кількість – і виходить 660 км безперервного потяга.

– У разі аналогічної з новобогданівською аварії у Брюховичах чи в Яворові, ви могли б гіпотетично змалювати масштаби катастрофи?..

– На брюховицькому складі зберігаються боєприпаси для сухопутніх військ. Коли вибухає один із них, то розкидає інші на відстань 3-5 км. На великі відстані літають лише ті, що мають маршовий двигун („Град“, „Смерч“, „Ураган“). Те, що вони вибухнуть при падінні, дуже маленький відсоток ймовірності, бо зберігаються на складі без підірвачів. Хіба що потраплять у вогонь або зачеплять електромережу і спричинять замикання. Але й без вибуху шкода буде чимала. Ударна сила самої болванки велика, тому вони руйнують будинки, об’єкти, убивають людей. До того ж, далеко не всі снаряди потім знаходять: а вони, як відомо, колись повинні вибухнути. Згадати хоча б не таку давню трагедію у Верблянах, де четверо хлопців у ніч на Івана Купала знайшли два танкових боєприпаси і кинули у вогнище. Троє загинуло, один юнак зостався без ноги…

Дуже страшно, коли снаряди потрапляють на нафто- або бензосховища. І в Брюховичах, і в Яворові люди сидять на порохових бочках. А потенційна небезпека велика. Скільки зараз петард або святкових ракет! Достатньо однієї – і здетонує увесь склад. До того ж врахуйте, що на цих складах апаратура з пожежної безпеки давно застаріла і, як правило, не працює. Пожежників – у разі чого – ніхто під снаряди не пустить. Давно назріла потреба встановити автоматичні системи пожежогасіння.

– Експерти не виключають, що в Новобогданівці могла бути звичайна „зачистка“, коли сліди розкрадань ховають у вогні. Чи не виключаєте ви, що й на Львівщині у когось може виникнути потреба в „зачистці“?

– Боєприпаси і стрілецька зброя зберігаються окремо. Зброя – переважно у підземних приміщеннях, а боєприпаси – нагорі. Якщо вони вибухнуть, то все одно сліди не замести.

Заступник командувача військ ЗахОК з озброєння генерал-майор Володимир ПОПОВИЧ також не дав у розмові з журналістами стовідсоткової гарантії безпеки складів, підкресливши, що в житті все можливо.

За його словами, на складах у Брюховичах зберігається 2700 умовних вагонів, або 54 тис. тонн боєприпасів. Із них 76 вагонів – це снаряди БМ-21 „Град“. Але генерал запевнив, що упродовж 2,5 місяця заплановано вивезти їх. Частину – у центральний арсенал МО, іншу – на нову, надійнішу базу. Володимир Васильович наголосив, що всі бази ЗахОК були організовані ще в 1948-1955 роках. А брюховицький бойовий арсенал частково зберігається у приміщеннях ще з 1912-го, коли там свої боєприпаси тримала ще румунська армія.

Із 1991 року складами в Україні ніхто не займався. І лише 1999-го уряд дозволив виділяти кошти на утримання складів в оперативних командуваннях. Але якщо ЗахОК 2000 року для підтримання „живучості“ бойового запасу виділили 1,1 млн. грн., то 2003-го – лише 160 тис. Цьогоріч же не надійшло жодної копійки! За 13 літ склади – у вкрай занедбаному стані. Як підрахували в ЗахОК, для того, аби довести їх до відповідних вимог, потрібно аж 980 млн. грн. та 5 років роботи.

– Ми зберігаємо частину боєприпасів навіть без тари, – зізнався В. Попович. – Тільки дерев’яних ящиків потрібно 420 млн. штук. Зберігати так снаряди ще можна, а от перевозити – категорично заборонено. Врахуйте й те, що Прикарпатський військовий округ був другим ешелоном збройних сил країн колишнього Варшавського договору. Коли боєприпаси вивозили із соцкраїн, то більшість розвантажили саме на наших складах. Але робили це похапцем, складали в необваловані місця.

Щоб розформувати склад у Брюховичах, потрібно 66 млн. грн. і близько 2,5 року роботи. Тут зберігаються боєприпаси 1-ї категорії, тобто придатні для стрільби. Проте є чимало й тих, що вже вичерпали строк експлуатації і потребують утилізації. А з цим проблема. Бо досі не було належної державної програми. Ми бачимо три шляхи виходу. Частину боєприпасів використати на інтенсивну бойову підготовку. Ще одну, вже непридатну для стрільби, – підірвати на Яворівському чи Рівненському полігоні. Є боєприпаси, які зроблено з кольорових металів. Їх – на утилізацію. На своїх базах ми розбираємо снаряди на елементи. Донедавна, згідно із наказом міністра оборони, передавали їх різним фірмам (корпорації „Співдружність“, НВГА „Елко“, фірмі „Артем“, Павлоградському хімічному заводу, корпорації „Таско“, АТЗТ „Плаєм-Київ“), які здавали комплектуючі на брухт або ж реалізовували за встановленим порядком. За 4 роки так утилізували 16 тис. тонн боєприпасів. На сьогодні, за розпорядженням начальника озброєння, утилізацію призупинено. Зараз створюється державне підприємство, яке буде займатися цією проблемою. Можна, звичайно, частину боєприпасів вивезти на центральні бази й арсенали, але вони теж перевантажені, як зрештою, і наші.

Заступник командувача розповів, що куди тільки не писав, аби не дозволяли споруджувати житлові будинки поблизу складів, та це питання в компетенції селищних і сільських рад, а вони, за його словами, ведуть свою політику. Тому тепер військові прагнуть бодай обкласти земляним валом (заввишки до 4,5 м) місця зберігання боєприпасів.

– Торік посеред літа кульова блискавка влучила в штабель, де зберігалося майже 50 вагонів реактивних боєприпасів „Град“. Був вал, блискавкозахист – усе за законом. Але блискавка проникла між ряди ящиків. Спрацювали внизу 3 снаряди і застрягли у валі на 40 см. Ще два застрягли у валі з протилежного боку. Тож вали – це надійно. Недавно в Брюховичах на двох майданчиках встановили відеосигналізацію.

Проте чомусь склади охороняють не професійні військові, а ВОХР. Утім, В. Попович запевнив, що в ЗахОК на складах не було за останні роки жодної крадіжки.

Натомість, як підкреслив із приводу цієї вибухонебезпечної теми народний депутат Петро ОЛІЙНИК, армія в Україні із захисника народу сьогодні стає національною загрозою.

– За останніх три роки ціни на кольоровий метал на англійській біржі зросли в чотири рази, – сказав він. – Якщо ж виручені від утилізованого брухту кошти спрямувати на утилізацію боєприпасів, то цього було б достатньо. Але хтось зацікавлений у тому, щоб цим займалися приватні фірми. Армію просто розкрадають. Сам Марчук визнав, що на початку 90-х під час виведення військ із Німеччини зникло дуже багато снарядів. І нині облік ведеться не належним чином, тому й стаються такі трагедії.

Що ж робити львів’янам, аби спати спокійно? Треба всім миром вимагати від місцевої влади активних дій і конструктивного пошуку вирішення проблеми утилізації боєприпасів. Інакше третя світова для Львова розпочнеться з кинутої петарди або весняної блискавки. Невже скнилівська трагедія нічого не навчила?..

Валерій САГАЙДАК

* Абревіатуру АЕС у заголовку цієї статті редакція „МГ“ розшифровує як „арсенал еСеРеСеРівських снарядів“. Вона нагадує нам і про трагедію Чорнобиля…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...