Вічний партизан - „Молода Галичина“, 25 березня

80-річний Юрій Микольський побудував побіля свої оселі у Славському криївку-бункер і тримає у таємниці розташування ста інших

Якщо перед гірськолижним витягом „Політехніка“ у Славському підніматиметесь вуличкою догори, згодом побачите майоріння червоно-чорного стягу. Поруч під землею – криївка-бункер, яку збудував Юрій Микольський. У таких колись переховувались від ворогів воїни УПА. Вхід до криївки годі віднайти. У землі заховано люк, а збоку, у колоді дров, приховані інші двері – для туристів.

80-річний сподвижник, який почав будувати криївку торік, приводить до неї усіх, хто забажає. Там, у підземній кімнаті, є упівська піч-„буржуйка“, гасова лампа, посуд, на стіні висить карта. Усе це – зі справжніх криївок бандерівців. У горах Юрій Микольський знайшов і відкопав снаряди, гранати, міни, шоломи, відзнаки різних військ двох світових воєн і перетворив свою домівку у справжній музей. Туристи до нього навідуються майже щодня. Аби показати криївку та колекцію, у школах організовують спеціальні екскурсії до Юрія Микольського у Славське.

Німецький „шмайсер“ захований від усіх

Почалося усе понад 30 років тому. Юрій Микольський, фахівець із канатних доріг, будував витяги довкола Славського. У Карпатах було багато боїв, тож у землі під час будівництва знаходив цікаве військове причандалля: патрони, стволи, гранати. Знахідка за знахідкою – і так почав їх пан Юрій колекціонувати. Найбільше експонатів – із гір Орявчик і Татарівка. Спершу випадково натрапляв, а згодом спеціально шукав і розкопував. Він запевняє, що ще багато цікавих речей буквально лежить на популярному гірськолижному курорті Драгобрат.

Від колекції пана Микольського аж подих перехоплює. Шабля січового стрільця з Маківки, снаряд найбільшої австрійської гармати „Merzer“ калібру 30,5 см Першої світової війни, різноманітні міни та ручні гранати, патрони від кулемета, шолом німецького вояка та австро-угорського солдата з написом на гербі „З Богом – за короля і батьківщину“, багнети і люфи. В експозиції – радіостанції червоної армії, вермахту та американська U.S. Army. Остання з повним набором кодів, яку упівці відбили на Волині у польського загону Армії Крайової. Є й інші „свідки“ тих воєн: німецький патефон, старі іноземні мапи Карпат, запальнички, зроблені з гільз, торби, черевики, фляги.

Юрій Микольський зізнався, що у нього є й німецький автомат, але так надійно схований, що його ніхто ніколи не знайде (законодавство не дозволяє зберігати цю зброю). Коли будував канатні дороги на Кавказі, на одному з перевалів, до якого колись підійшла радянська армія, Микольський теж знайшов багато речей. Саме там у кризі „відкопали“ й мертвого німецького солдата.

На стіні музею висить стенд із 82-ма військовими відзнаками, починаючи від нагород січовиків Кирила Трильовського і Євгена Коновальця, карпатських січовиків Августина Волошина, поліських Тараса Бульби-Боровця, вояків армії УНР Симона Петлюри і до упівців Бандери-Шухевича. Загалом найбільше речей – воїнів УПА. Хоча колекція не обмежується зброєю. Тут є різні давні речі з побуту бойків, гуцулів та лемків. Велика скриня, яку його дід привіз з еміграції до Америки. Харків’яни подарували уламок закам’янілого дерева, якому 80 мільйонів (!) років (для прикладу, Карпатам – 25 мільйонів). Про кожну знахідку чи подарунок із колекції Юрій Микольський може оповідати й оповідати. Кожна річ має свою історію і справді захоплює.

Найціннішим Юрій Микольський вважає перше повне видання „Кобзаря“ 1861 року. На цю книгу – віком півтора сотні літ – він натрапив у Празі в букіністичному магазині 30 років тому. Побачив – й онімів, адже готувався той „Кобзар“ ще за життя Тараса Шевченка. Заплатив за цю безцінну річ 350 чеських крон.

Граната допомагає виховувати школярів

Юрій Микольський і сам наче експонат колекції. Його дід служив у російській армії, батько – сотником у петлюрівському війську. А сам він із 1942 року воював із поляками та червоними партизанами.

– Польський терор щодо українців на Холмщині був жахливий, і тоді всі були озброєні, воювали з поляками. Але це не були загони УПА, лише самооборона, – розповідає Юрій Микольський. – А з 1944-го я воював вже у радянській армії, брав Берлін, звільняв Прагу.

У Холмі Микольський навчався із наймолодшим сином Степана Бандери – Богданом, особисто знав Тараса Бульбу-Боровця, котрий кілька днів ночував у них удома. Юрій Микольський у добрих відносинах із Василем Куком, командувачем УПА після смерті Романа Шухевича. На початку 90-х був заступником голови Української міжпартійної асамблеї Юрія Шухевича. У ті часи побував у Парижі на могилі Симона Петлюри.

Приїжджали до нього з російського телеканалу ГРТ – робили документальний фільм про бандерівський рух. Дві години спілкувалися. Відтак у стрічці москвичі доволі доброзичливо розповіли про УПА.

Криївка та музей Юрія Микольського перетворилися у туристичий об’єкт. У проспектах про Славське, окрім санаторіїв і витягів, вказано і його оселю. Відвідувачі в нього – майже щодня з усієї України, бували гості з Петербурга та Москви. Минулої суботи приїхало 185 школярів зі Львова, довелося ділити їх на три групи. Найчастіше приїжджають пластуни.

– Свою колекцію розглядаю не як музей, а як засіб для патріотичного виховання, – розповідає 80-річний сподвижник. – Коли розповідаєш про ту боротьбу і даєш потримати гранату, це полишає слід у душі.

У криївці тепло навіть узимку

Після 1945 року радянська влада кинула на Галичину такі великі військові сили, що упівці змушені були будувати невеликі схрони і переховуватись у них. Курені УПА спершу зменшились до сотні, а згодом аж до рою. Юрій Микольський цікавився, знаходив літературу та відшукував ці бункери. На власній мапі має їх уже майже сотню. Одна з криївок, під Тухлею, була розрахована аж на сто чоловік. Стіни із каменю, але перекриття дерев’яне і нині завалене.

Біля села Кальне, неподалік Лавочного, кілька років тому відновили й облаштували криївку. Але згодом люди її знищили. Тож нині Юрій Микольський тримає у секреті місця інших криївок. А для тих, хто хоче криївку побачити, вирішив збудувати її побіля дому.

У 40-х роках пан Юрій сам неодноразово жив у схронах. Тож знав дуже добре, як їх робити. Взявся до роботи і через кілька місяців уже водив до неї туристів. Зверху криївка обсипана землею, а усередині оббита деревом. Як і звична, 5 на 2,5 метра. Біля Зборова у такій криївці три місяці повстанці сиділи, бо ліс був оточений, а криївку радянські солдати так і не змогли знайти.

Земля – добрий ізолятор, і в криївці тепло навіть узимку, хоча й вогко. Повстанці палили у „буржуйці“, але лише вночі або за туману. Конспірація – найважливіше. Обов’язково під землею була криничка або ж потічок поблизу. Криївки облаштовували в лісі або селі, у пивниці хати або на подвір’ї – із потаємним входом через стайню чи криницю.

Сім місяців жили під землею

В останній період існування УПА боротьба вже майже не велася. Це було лише виживання, максимум – пропагандистська робота. Радянські солдати впихали 2-метрові сталеві штики у землю і так виявляли криївки. А в загонах УПА були молоді люди – від 16-ти до 30 років. Існував жіночий загін та єврейський (тоді називався – жидівський) стрілецький рій. Туди входили ті, хто переховувався від німців. Цікаво, що коли прийшли „совєти“, вони і надалі боролися у лавах УПА.

Кожен рій обов’язково мав ручний кулемет й у кожного була зброя, переважно – радянська (надійний автомат „ППШ“, у народі – „папаша“), були й німецькі, угорські, румунські, польські автомати.

Марія Савчин описала у книзі те життя. Вона з чоловіком та іншими перебувала у криївці біля Кам’янки сім місяців. Описує, як на Різдво дівчата зі Сколього принесли страви. У маленькій криївці влаштували забаву з танцями, колядками. Грали на скрипці та сопілці, також тоді були популярні губні гармошки. Мали і радіоприймачі, патефони. Під час війни життя людей було важке, але між боями та смертями якось і жартували, і веселилися. Комусь пощастило вберегтися. Марія Савчин ще живе, а її чоловік помер торік.

Юрій Микольський також пише книгу (уже не першу) про свою колекцію. Як потеплішає, облаштовуватиме криївку далі. Попри 80-річний вік, планів у нього – як у молодого.

– 30 червня, у річницю відновлення української державності та у день народження Романа Шухевича, буде освячено криївку, – розповідає Юрій Микольський. – У Львівській академії мистецтв пообіцяли, що у травні пришлють студентів, аби вони зробили фігури-копії Романа Шухевича, його заступника Василя Кука і радистки. Ці фігури будуть у бункері. Окрім того, там розмістить автентичні упівські речі зі справжніх криївок. Навіть пароль для входу є: відкрити – „Степан“, закрити – „Москаль“.

Улітку невтомний сподвижник планує розкопувати і шукати реліквії-спогади про тамтешні часи. Усіх запрошує до криївки-бункера. Для того лише треба завчасу попередити його, зателефонувавши: (251) 42-561.

– Усе, що я роблю, – і хобі, і, насамперед, обов’язок, – каже на прощання Юрій Микольський.

Максим БАЛАНДЮХ