Про СНІД говорять багато. Проте цього ще не достатньо, аби люди усвідомили весь трагізм поширення цього захворювання в Україні.
Головний лікар Львівського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом Мар’яна Служинська розповідає, як вберегти себе від інфікування, де можна пройти обстеження на ВІЛ і отримати психологічну підтримку, у разі позитивного результату на тест.
Чи можна вважати нинішнє поширення ВІЛ-інфекції в Україні епідемією?
Безумовно. До 1995 року, коли домінуючим шляхом передачі вірусу імунодефіциту був статевий, кількість ВІЛ-інфікованих в цілій Україні вимірювалися десятками людей. Як правило, захворювання набували від партнерів, які приїхали з-за кордону. Коли ж вірус імунодефіциту потрапив у середовище ін’єкційних наркоманів, в Україні розпочалася епідемія.
З 2000 року ситуація знову змінилася: епідемія ВІЛ вийшла за межі уразливих груп в загальну популяцію і, відповідно, почала зростати частка передачі інфекції статевим шляхом. На 1 січня 2007 року в Україні офіційно зареєстровано 88 тисяч 439 випадків ВІЛ-інфекції. Майже 20 тисяч зареєстрованих уже загинули.
Офіційні дані відповідають реальній ситуації, чи проблема набагато складніша?
Насправді ситуація значно гірша. Не всі особи, в яких виявляють ВІЛ-інфекцію, стають на медичний облік (згідно з нашим законодавством, це робиться добровільно), і відповідно потрапляють в офіційну статистику. Якщо брати до уваги підрахунки Всесвітньої організації охорони здоров’я та інших міжнародних організацій, то ВІЛ-інфікованих в Україні є від 350 до 700 тисяч.
І яка доля цієї сумної статистики припадає на Львівщину?
На 1 січня 2007 року у Львівській області зареєстровано 875 ВІЛ-інфікованих осіб, які перебувають на обліку в медичних установах. Уперше виявлених у минулому році було 242.
Поширеність ВІЛ-інфекції в Україні є дуже неоднорідна. Найбільш ураженими регіонами в Україні є південний та східний. Лідерам ж є Донецька, Дніпропетровська, Миколаївська області та Автономна Республіка Крим, де показники поширеності сягають до 150-200 на 100 тисяч населення. Центральна Україна здебільшого має середні показники. У Західній Україні зареєстровано найменшу кількість людей з позитивним ВІЛ-статусом (показник поширеності менше 40 на 100 тисяч).
Які клінічні прояви СНІДу?
Їх є дуже багато, але таких, що притаманні тільки СНІДу – немає. Це може бути діарея, втрата маси тіла, пневмонія, тобто запалення легенів. А також часті вірусні та кишківні захворювання, герпес. Тобто, цим теж хворіють люди з здоровою імунною системою. Але у ВІЛ-інфікованих ці захворювання повторюються, мають важче протікання і стійкіші до терапії. За вище переліченими проявами можна лише запідозрити інфекцію, а остаточний діагноз встановлюють тільки за результатами тестування крові.
Де можна здати цей аналіз?
Згідно з нашим законодавством тестування на ВІЛ є безкоштовне, конфіденційне і, за бажанням пацієнта, анонімне. Тобто, якщо людина звертається за місцем проживання в поліклініку, може без проблем здати такий аналіз. Крім того, тестування можна пройти і в нас, в центрі СНІДу. Це дуже актуально для людей, які живуть в районах та маленьких містах, де всі один одного знають.
Є чутки, що СНІДом можна заразитися під час тестування?
Це абсолютний міф. Забір крові проводиться одноразовими інструментами й інфікування на ВІЛ при заборі крові є неможливим.
Які шляхи ВІЛ-інфікування найпоширеніші саме у нашому регіоні?
Понад 60 % ВІЛ-інфікованих у Львівській області – це особи, які інфікувалися при введенні ін’єкційних наркотиків, тобто через кров. Приблизно 25% заразилися статевим шляхом, у 12% – ВІЛ-інфекція передалася від матері до дитини, і лише у 2 % – шлях передачі не встановлений.
Хто частіше хворіє: чоловіки чи жінки?
На початку епідемії, коли захворювання передавалося в переважній більшості випадків при введенні ін’єкційних наркотиків, звичайно, більша частка належала чоловікам. Адже наркоманія частіше реєструється саме серед них. Нині зростає статевий шлях передачі, і ми спостерігаємо фемінізацію епідемії.
Який “вік” захворювання?
Я не можу сказати, що ВІЛ-інфекція має вік. Але вона найчастіше вражає саме молодь та людей репродуктивного віку. У 18, 25, 30 років. Понад 86% усіх ВІЛ-інфікованих жінок, які були вагітними, мали менше 30 років.
Як проходить адаптація тих людей, які щойно дізналися про своє захворювання?
Звикнути до діагнозу та вміти жити з ним – це є важливою проблемою для людей, які довідались про свій позитивний ВІЛ-статус. У цьому ВІЛ-інфікованим особам допомагають працівники (медики, психологи, соціальні працівники) Львівського обласного центру СНІДу, ВІЛ-сервісних громадських організацій, інших медичних закладів. До речі, Міністерство охорони здоров’я затвердило наказ про обов’язкове проведення дотестового консультування. Тобто людина, яка обстежується на ВІЛ-інфекцію, повинна морально до цього налаштуватися. Не залежно від того, яким буде результат аналізу, обов’язковим є післятестове консультування. Якщо результат негативний, тобто людина неінфікована – робота спрямовується на те, аби в майбутньому попередити зараження, прищепити стереотип правильної поведінки. Якщо ж тест є позитивним, то дуже часто пацієнт потребує допомоги професійного психолога. Згодом виходить так, що ВІЛ-інфіковані особи звертаються до психолога центру СНІД неодноразово, адже для подолання такого важкого стресу, як правило, недостатньо одноразової бесіди з фахівцем.
Скільки часу живуть ВІЛ- інфіковані?
ВІЛ-інфекція не є вироком. Це хронічне, повільно протікаюче захворювання. Якщо людина веде правильний спосіб життя: не вживає наркотиків, алкоголю, правильно харчується, – це захворювання може мати більш-менш “лагідне” протікання. 7 – 9 років людина може почувати себе абсолютно здоровою, не мати ніяких клінічних проявів і не потребувати лікування.
Ви знаєте такі випадки?
Так. У нас є пацієнт, який був інфікований у медичному закладі при переливанні крові в Росії, це було приблизно 18-20 років тому. Але досі в нього немає клінічних проявів хвороби.
Якщо ж не берегти себе, то можна „згоріти” за 2–3 роки.
Але хотіла б наголосити, що ВІЛ-інфікована особа може інфікувати інших людей при статевих контактах та контактах з кров’ю.
Тобто ВІЛ-інфікованим не можна мати статевих контактів?
Ні, я такого не казала. Для того, щоб захистити себе від ВІЛ-інфекції, а також інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, рекомендують використовувати презерватив, який суттєво знижує ризик інфікування.
Якщо ж така пара захоче мати дитину?
Звичайно, є пари ВІЛ-інфіковані, які вирішують мати дітей. Найчастіше трапляється таке, що чоловік був хворий раніше і коли жінка завагітніла, прийшла на обстеження їй повідомляють, що в неї ВІЛ-інфекція. Тоді матері пропонують пройти профілактику передачі захворювання дитині. Сюди входить лікування медпрепаратами і воно розпочинається з 28 тижня вагітності. Потім дитинка теж отримує медикаменти. Крім того, жінка не годує грудьми, бо ВІЛ передається через материнське молоко. Якщо цих правил дотримуватися, то небезпека знижується до 10%, а то й менше.
А чи є люди, які взагалі можуть не хворіти СНІДом?
Я такого не можу сказати. Особи з ВІЛ-негативним статусом, які мають регулярні статеві контакти з ВІЛ-позитивними партнерами, напевно, колись захворіють. Можна сказати, що просто їм до якогось певного моменту щастило. Зрештою, доведено, що передача ВІЛ- інфекції при статевому контакті відбувається в одному випадку зі ста (якщо в одного з партнерів є інфекція, яка передається статевим шляхом, то ймовірність інфікування збільшується в 10 разів). Хочу також наголосити, що ймовірність інфікування жінки при статевому контакті є набагато вищою ніж чоловіка. Це пов ’ язано з анатомічними та фізіологічними особливостями жіночого організму.
Як можна оберегти себе від інфікування ВІЛ?
Шляхи передачі ВІЛ-інфекції є добре відомі. Ще раз нагадаю: через кров, при статевих контактах, від матері до дитини.
Знання та дотримання правил безпечної поведінки, а саме відмова від вживання ін’єкційних наркотиків та незахищених статевих контактів зводить ризик інфікування ВІЛ до теоретичного мінімуму. Якщо ти потискаєш ВІЛ-інфікованому руку, то не ризикуєш заразитися. Його можна обняти, їсти з однієї тарілки, користуватися спільними речами побуту.
У Львові працює гаряча лінія?
У нашому центрі на дзвінки відповідають медсестра або соціальний працівник. Але я б не назвала це гарячою лінію, бо вона мала б працювати цілодобово. А ще працює телефон довіри “058”.
Як вам допомагає держава?
Ми фінансуємося з обласного бюджету, окрім того, централізовано з Міністерства Охорони Здоров’я та міжнародного альянсу з ВІЛ-СНІДУ.
Чи вистачає вам коштів?
Грошей ніколи не буває забагато. Наш центр створено півтора року тому, і нині ми ще не повністю забезпечені приміщенням. Надіюся, що до кінця року ця проблема повинна була б вирішитися, адже кошти на це виділено. Планується, що ми матимемо лабораторну базу, розширений амбулаторно-клінічній відділ. На жаль, не всіх пацієнтів ми можемо забезпечити медикаментами. Але з іншого боку, тих пацієнтів, яких ми не можемо забезпечити лікуванням, – відправляємо до Києва.
Галина ТАРАБАНЬ, «Львівський портал»