Я потрапив у цех і на тому закінчилось моє спокійне життя,

Керівник організації роботодавців «Місцева територіальна організація роботодавців міста Львова» Ігор Васюник відвідав одне із підприємств, яке є членом спілки, – приватне підприємство науково-виробничого підприємства «Завод техніки зв’язку і автоматики». Генеральний директор Ігор Секелик провів мініекскурсію керівнику організації по території підприємства, та показав, як відбувається основний процес створення продукції. Він також детальніше розповів про основні напрямки виробництва, власний досвід та труднощі, які допомогли йому стати тим, ким він є зараз.

Від шкільного відмінника до генерального директора науково-виробничого підприємства

Ігор Дмитрович Секелик – корінний львівʼянин. Народився у центрі Львова, де прожив все своє дитинство та юність. Навчався у СЗШ №87, що на вул. Замарстинівській. Закінчив школу на відмінно. Пізніше вступив до НУ «Львівська політехніка» до інституту компʼютерних технологій, автоматики та метрології, де закінчив кафедру електронно-обчислювальних машин. «Після закінчення інституту я почав працювати спершу інженером АСУВ на Львівському заводі телеграфної апаратури, на той час він мав назву Виробниче обʼєднання пʼятдесятиріччя жовтня. Пізніше я потрапив у цех і на тому закінчилось моє спокійне життя», – згадує він.

Окрім роботи, Ігор Секелик має безліч різноманітних захоплень. Цікавиться історією, музикою, мистецтвом, прихильник гіперреалізму. «Спробуй створити скульптуру в гіперреалізмі. Це нереально! Тим більше з каменю, де зайвим ударом можна знищити всю роботу», – наголошує він. Проте найбільшим захопленням для пана Ігоря залишається економіка: «Я багато читав книжок світових відомих економістів, прихильник економічного націоналізму. У моїй професії мене навіть запрошували викладати економіку на кафедрі». Ігор Дмитрович досі із посмішкою згадує про те, як йому довелось виступати перед львівськими професорами, філософами на проспекті Шевченка у бібліотеці: «Я мав виступати всього 10 хвилин, а говорив хвилин 40. Ні звуку не було в залі, тільки було чути, як літає муха. По завершенню усі аплодували».

У цеху Ігор Секелик займав практично усі посади: майстер, старший майстер, заступник начальника цеху, начальник цеху. А згодом, коли об’єднали 8 цехів, методом голосування Секелика обрали директором одного з найбільших підрозділів на заводі: «На той час мені вдалось зробити неможливе! Я повністю змінив структуру заводу та зменшив кількість підрозділів (з 17 в 7 підрозіділів), між ними налагодив взаємнорозрахунки». Загалом на Львівському заводі телеграфної апаратури працювало 16 тисяч робітників.

Зовсім скоро він зрозумів, що живе дещо іншими цінностями та обрав для себе рішення піти: «Це був 2003 рік. Я пішов із заводу, бо розумів, що нам не по дорозі, адже я хочу і вмію робити одне, а на заводі – інше. За мною тоді просто в нікуди пішли ще 20 осіб. Ви лиш собі уявіть! На мені лежало забезпечення зарплати тих людей, які зі мною пішли, а я не маю ні копійки, ні стола, ні крісла. Ми спільними зусиллями поступово брали будь-які роботи по залізниці кругом». У 2008 році телеграфний завод припинив свою діяльність, а колишні виробничі приміщення переобладнані в офісний центр.

Про «Завод техніки зв’язку і автоматики»

Сьогодні на заводі налічується 325 позицій продукції: стативи кросового монтажу усіх видів, шафи релейні усіх модифікацій, шафи батарейні, шафи кабельні, щити вимкнення живлення керовані, колійні ящики, муфти кабельні, щитки переїзної сигналізації, блоки штепсельні та ряд іншої продукції. Кожен вид продукції – це наукоємний процес, який потребує випробовування на кожному етапі розробки. Усі вироби проходять трьохрічну підготовку до випущення: створення макету, настанов, інструкцій, підписання технічних умов, які потрібно поновлювати кожних 5 років, отримання сертифікату функціональної безпеки, проходження дослідної експлуатації, контроль за станом пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічну станцію, охорону праці на залізниці, двочастинну сертифікацію.

Лише після цього, Департамент автоматики та телекомунікації відправляє листи по всіх залізницях, у якому вказано, що випробування успішно пройдено. Тоді можна подавати цей продукт на тендер. «Малюємо шлях від чистого листа до участі в тендері. Це 3 роки… Я не знаю такого бізнесу, який готовий 3 роки вкладати кошти», – ділиться Ігор Секелик. Але і це ще не увесь пройдений шлях. Будь-яка продукція потребує обов’язкової сертифікації: «Вся наша продукція сертифікована. Я не знаю чи хватило би мені часу, якщо б потрібно було проходити всю сертифікацію знову».

На заводі виготовляють також реле. «Що таке реле? Це є букви. Так як у журналістів є букви, які формують слова, слова – речення, а речення – абзаци і так далі. Усі схеми будуються на основі реле», – зазначає гендиректор. Вони працюють під дією гравітації та спрацьовують в залежності від ситуації. Якщо немає струму, якір падає під дією гравітації та розмикає контакт. В такому випадку загроза минає, адже все вимкнено за будь-яких умов. Станом на сьогоднішній день реле, які виготовляє ЗТЗА, є одні з кращих в Україні. Основним споживачем підприємства є АТ «Українська залізниця» та інші регіональні залізниці. Відбувались поставки продукції у Литву та Латвію.

Підприємство «Заводу техніки зв’язку та автоматики» за розміром не велике. Зараз на ньому працює до 20 робітників: інженери, складальники, монтажники. Працівники можуть виконувати по декілька функцій. Завод співпрацює із низкою львівських підприємств: «ВЕЕМ-металавтопром», «Ельво» та ще з декількома, а також кооперується з Чехією. «Я взяв за зразок систему роботи компанії Apple. Мозговий центр та виробництво системи IOS вони мають у себе, у Китаї розмістили виробництва продукції, а деталі до екрану беруть у компанії LG», – додає Ігор Секелик. На підприємстві відчувається спокійна невимушена атмосфера, де кожен із працівників здатен простягнути руку допомоги одне одному. Василь Різванюк – конструктор по корпусу на підприємстві. «Прекрасна людина. Він сяде, все продумає, своїми руками все обдивиться, він намалює так, що зауважень до нього немає. Все робить ергономічно, а це дуже важливо», – приємно відгукується про нього директор.

Продукція індивідуального значення є неабиякою перевагою для підприємства. У приміщенні розміщена карта України, де червоними точками позначено місця, де знаходиться продукція індивідуального значення цього підприємства: «У кожного своя схема. Коли ми, до прикладу, виграємо тендер, то після нього нам дають монтажні схеми. І вже по тих монтажних схемах ми в’яжемо джгути під їхні станції». Зараз у підприємстві активно працюють над декількома новими видами продукції: реле ДСШ (готують на дослідну експлуатацію), розрядники, запобіжники з контрольним перегоранням, реле імпульсне ІМШ в корпусі НМШ, розробка реле КМШ спільно із чеськими партнерами. Цікаво, що генеральний директор Ігор Секелик веде власний щоденник, де прописує поденно робочі процеси. Він буквально може відновити все своє життя по днях.

Допомога ЗСУ. Власна історія Ігоря Секелика

«Ми стараємось допомагати військовим ще з перших днів повномасштабного вторгнення: періодично переводимо кошти у різноманітні благодійні фонди. А розкажу історію про те, як я допоміг військовому, якому вибило значну частину виличної кістки.

Наші чеські партнери, окрім реле, виготовляють імпланти вже більш, ніж 10 років. Якось ми з моїм другом, хірургом за професією, подорожували по Європі та заїхали на чеське підприємство. В той день нам показали хороші якісні імпланти. На той час це було не дуже актуально, а зараз актуально, як ніколи.

Нещодавно я відвідував лікарню на Топольній. Там я побачив поранених солдатів і мене аж розривало зсередини. Тоді я подумав, як я можу допомогти цим людям, і згадав за чехів. Я зв’язався із ними і вони мені вислали свої пропозиції. Після того я зустрічався зі всіма у військовому госпіталі, у Винниках, на Топольній. Одного разу я зустрів у Винниківському госпіталі хірурга Остапа Луку, він мене й повідомив про пораненого військового.

Я дав прямі контакти із чеським підприємством, вони спільно проводили відеоконференції між собою, щоб узгодити всі деталі. І наше підприємство виділило фонду кошти за цей імплант. На той час ніхто не зважав на суму грошей, хотілось лише допомогти людині, тим більше, коли маєш зв’язки напряму. А вже фонд у свою чергу закупив імплант у Чехії, привіз та ми це все віддали в лікарні. Військовому не вірилось, що ця частина кістки є не справжньою і загалом, що вона у нього тепер є. Після цієї ситуації з хорошим фіналом я зрозумів, що моя праця не марна, адже тільки допомагаючи одне одному, ми зможемо показати дух і велич справжнього українського народу», – з теплотою згадує цю історію Ігор Секелик.

℗