Олександр Захарович Гібов, виконуючий обов`язки Генерального консула Російської Федерації у Львові, консул-радник. Працює у Львові з 2002 року.
Пане Олександре, як би Ви оцінили стосунки між Львівською областю та Росією у сферах культурного і політичного співробітництва?
На жаль, ситуація доволі невтішна. Ще у рамках року Росії в Україні (2003 рік), дехто приїжджав. Але рік Россі закінчився, обіцянки, що ми давали і брали з української сторони, теж закінчилися. У 2004 році були деякі події, але я не назвав би їх значними. Двічі з гастролями у Львові побував театр Віктюка, відбулися гастролі театру „Моссовета“, багато естрадних виконавців побували у Львові. У рамках театрального фестивалю „Золотий Лев“ був представлений спектакль Тюменського театру драми і комедії. Ще виступав на фестивалі один російський піаніст. Ну, от і мабуть усе, що було.
А Генконсульство ініціювало якісь культурні заходи?
Ні, ви знаєте, ми лише фіксуємо. Ми тільки один раз Є. Петросяна запрошували у Львів. Тоді спонсором виступив ЛАЗ.
Раніше, наскільки я пам`ятаю, декларувалися наміри міжвузівських обмінів. Також до Львова приїжджали делегації російських політиків…
Обміну делегаціями немає. Ми готували угоду про обмін вузівськими делегаціями і студентами, однак воно не було підписано. Ми навіть запросили міністра закордонних справ, тоді ще Іванова, виступити у Львові. Але тоді не вдалося…
Ми підготували угоду про партнерські стосунки між Санкт-Петербургом і Львовом. Губернатор Санкт-Петербурга Валентина Матвієнко уже висловила готовність підписати цю угоду. Угода також погоджена обома МЗС і сьогодні лежить на столі в Любомира Костянтиновича, однак він ніяк не призначить дату приїзду делегації. Як тільки буде згода львів`ян, делегація приїде до Львова або львів`яни їдуть до Санкт-Петербурга.
У грудні, щоправда, до Львова приїжджав депутат Держдуми Володимир Чуров і ми зустрічалися з Петром Олійником і Любомиром Буняком, розмовляли на цю тему. Це було символічно, бо наша зустріч відбулася в день останнього, третього туру президентських виборів в Україні. Нас прийняли дуже добре, і мер пообіцяв, що він обов`язково буде наводити мости із Санкт-Петербургом і договір буде підписаний. Але от минув ще один місяць, а ніяких контактів немає. Документи усі лежать…
А інші міста в Західній Україні мають побратимські стосунки з містами Росії?
Нажаль, ні. Ми вважали, що Санкт-Петербург є найбільш європейським містом Росії, а Львів – найєвропейськішим містом України. У той же час Петербург – найбільш російське місто в Європі, як Львів – найбільш українське. І це могло стати добрим фундаментом для співробітництва між ними.
Генконсульство Росії у Львові також надає допомогу й обслуговує громадян Росії, котрі проживають в областях Західної України. Чи не могли б Ви розповісти про цей напрям діяльності консульства?
Торік генконсульство надало різних послуг приблизно 8 тис. відвідувачам. Це – громадяни як Росії, так і України, а також громадяни інших держав. На консульському обліку перебуває приблизно 5 тис. громадян Росії, котрі проживають у Західній Україні. Хоча назагал цифру російських громадян, що проживають постійно в Західній Україні назвати складно. Вона однозначно більше 5 тисяч. Просто багато росіян узагалі не звертаються до генконсульства, бо у них не виникають проблеми ні з приїздом, ні з проживанням у Західній Україні, тому що вони народилися на території України, тут проживають їхні родичі.
Чи трапляються в практиці консульства випадки неординарних звернень громадян за допомогою?
Так, бувають. Наприклад, торік у консульство звернувся громадянин Росії, який навчається в одному з українських вищих навчальних закладів. У нього виникли проблеми в зв`язку з необхідністю одержання доступу до документів із грифом „цілком таємно“. Ми порекомендували йому на основі міждержавної угоди, підписаної урядами України і Росії, отримати доступ у Федеральній службі безпеки Росії, а після того знову звернутися до української влади. Зараз це питання ще перебуває на стадії вирішення.
Як на роботі генконсульства у Львові позначилися події „помаранчевої революції“?
Спочатку – негативно. Думаю, Вам відомо, що у Львові було організоване пікетування приміщення генконсульства Росії, під час якого було заблоковано доступ до консульства і пікетувальники, можна сказати, практично „повисли на воротах“. На наш погляд, це неправильно. Будь ласка, пікетуйте, але пікетуйте на відстані, так, щоб не блокувати роботу консульської установи. Однак я зумів вирішити питання: зустрівся у Києві з лідерами руху „Пора“ і вони буквально через два дні зняли пікетування і пообіцяли, що навіть якщо й будуть пікети, те їхні учасники залишатимуть прохід для громадян. Адже блокування роботи консульства стосувалося не тільки нас, але і простих громадян України і Росії, які наприкінці кожного року повинні надати довідку в дипломатичну або консульську установу Росії про прописку або про факт перебування в живих. Ці довідки надаються в страхові російські фонди для отримання страхових соціальних виплат.
Олександре Захаровичу, чи удалося остаточно розв`язати питання з приміщенням Генконсульства у Львові. Адже воно викликало доволі неоднозначну реакцію з боку окремих місцевих політиків, які стверджують, що генконсульство не погодило з місцевою владою свій переїзд у нове приміщення?
З приміщенням питання „зависло у повітрі“ і не рухається. Це вже не наш рівень. На своєму рівні ми вже зверталися в усі інстанції і вважаємо, що сьогодні це питання має вирішуватися посольством Росії безпосередньо з керівництвом з України. На наш погляд, звинувачення, котрі нам висувають, спираються на неіснуючі, надумані проблеми. Ми, зі свого боку, вже заспокоїлися, звикли до цієї адреси. Ми задоволені своїми умовами, нам не потрібно іншого приміщення.
Вашу відповідь можна розцінити так, що російські дипломати не підтримують ініціативи міськради Львова щодо створення консульського містечка?
Ну, навіщо створювати містечко? Торік, у травні, ми зустрічалися з Любомиром Буняком, нам показували план. Мер запропонував ― беріть ділянки. Я бачив ці місця, там просто болото.
Як Ви розцінюєте перспективи розвитку зв`язків між Львівською областю і Росією в зв`язку з тими змінами, що відбулися в Україні останнім часом: зміна президента, зміна обласного керівництва?
Я на цю тему розмовляв з Петром Олійником. Наскільки я знаю, саме він із вірогідністю 99,9% посяде посаду губернатора. Він приймав мене у своєму офісі на Кривій липі, розмовляв російською мовою, я з ним постійно на цю тему спілкувався практично увесь грудень. Він сказав, що нічого не зміниться. Ми будемо розвивати стосунки незалежно від того, хто буде президентом, Україна завжди буде налагоджувати стосунки з Росією, знаходити дорогу до співробітництва.
Свого часу ми запитували екс-генконсула Олександра Чуплигіна коли до Львова приїде посол Росії в Україні Віктор Черномирдін?
У будь-який момент, як тільки ми йому надамо гарну програму, конкретні справи. Тому що Віктор Степанович просто так не приїде. Йому потрібна конкретика. От він був у Закарпаття, ми там відразу підписали купу договорів, вирішили багато конкретних проблем, які там нагромадитися. Тобто Черномирдін ― людина, котра звикла вирішувати всі питання на місці. От коли буде конкретика і концепція взаємин Львівської області з Росією, Віктор Степанович обов`язково відразу приїде.
Від особистості губернатора і міського глави багато чого залежить. А з Вашої розповіді мимоволі можна зробити висновок про те, що місцева влада не схильна до активного розвитку співробітництва з Росією. Це справді так?
Ні, Любомир Костянтинович якраз добре ставиться. У нас з ним було чимало зустрічей і мені приємно, що іноді навіть у неділю він готовий зустрітися з нами. Але, розумієте, відсутні конкретні кроки. Ми зустрічаємося, розмовляємо. Обіцянки гарні. Але знову ж, крім обіцянок, поки нічого немає. Я четвертий рік ходжу з одними обіцянками. Щось ми заледве проштовхуємо, а потому довго кричимо „Ура!“. Зробили крок – і все. Олійник мені здався конкретнішою людиною.
Олександре Захаровичу, навіть не знаю на якій ноті варто закінчити нашу розмову: на оптимістичній чи на песимістичній?
Давайте закінчимо на оптимістичній ноті. З приходом нового обласного керівництва, нового керівництва країни, зміниться політика й у сфері міжнародних стосунків. Ющенко сьогодні свій перший візит зробив у Москву, до Путіна. Це не може не вселяти в нас надію на те, що розвиток відносин між Україною і Росією активізуються.
