ОСТАННІ НОВИНИ

Суїцид. Піти не можна залишитися

Андрій КОТЕНСЬКИЙ, Львівський портал

|

Минулого тижня Львів потрясли дві трагедії, коли на паростках дорослого життя обірвалися долі зовсім молодих людей. Так, ввечері 24 листопада, на вулиці Томаша Масарика з вікна 13-го поверху будинку вистрибнув 20-річний хлопець. Виявилося, що нещодавно його дівчина покінчила з собою, вистрибнувши з вікна гуртожитку, через що юнак не побачив сенсу більше жити.

16

За два дні до цього на вулиці Городоцькій у Львові з даху 12-типоверхової недобудови за загадкових обставин впали дві дитини. Дівчині було заледве 15 років, вона загинула на місці, а її 16-річний хлопець із важкими травмами перебуває у реанімації.

У ЗМІ та Інтернеті охрестили цю подію фатальним стрибком сучасних «Ромео і Джульєти», адже є підстави вважати, що діти зробили крок у прірву з власної волі. Проте цинічний епатаж та рейтинги трагедії на уламках моралі є помилковий, адже закохані у відчаї покінчили із життям, і смерть розлучила їх назавжди.

Чи можна уявити біль батьків, які втрачають свою дитину, які вірили, плекали, надіялися і втратили… Обірвані життя ламають долі, і цьому не буде жодного логічного пояснення.

Можливо, хтось не зумів найти правильний підхід та приділити «втраченим дітям» достатньої уваги і тепер картатиметься все життя. Але, можливо, хтось не зміг осягнути, що чинить егоїстично, без жодного шансу на реабілітацію.

Самогубство – крок у прірву – пітьма, з якої немає вороття. Це вчинок, який не дає жодних відповідей і не може бути виходом зі ситуації. Змарнований шанс, пустоцвіт у матриці людського життя, де не існує функції перезавантаження.

Львівський портал вирішив копнути під корінь трагедії завдяки думці фахівців у галузі теології та психології, адже за даними статистики суїцид – друга найбільш поширена причина смерті у підлітків після нещасних випадків.

За словами психолога Анжеліки Гнатусько, на Львівщині суїцидальні настрої серед молоді не є поширеними. Щоправда, певний відсоток людей які психологічно нестабільні та схильні до суїциду, у суспільстві завжди існує.

Водночас, складна ситуація в Україні, що пов’язана із окупацією РФ та антитерористичною операцією на Донбасі, відвернула депресивні та суїцідальні думки від людей.

17«Сьогоднішня ситуація в нашій країні консулідує молодь і відвертає її від суїцидальних думок. Багато дітей із неблагополучних сімей, особливо хлопці, перебувають у АТО, а це хороша життєва школа, яка допомагає втекти від проблем та не брати откровенний гріх на душу. АТО стала виходом із складної ситуації для багатьох молодих людей, які переживали різні проблеми та своєрідний психологічний дискомфорт. Такі люди, потрапивши на фронт, швидко втратили суїцидальні думки, адже молоді чоловіки переживають переоцінку життєвих цінностей», – говорить психолог.

Причини суїциду у молоді

Анжеліка Гнатусько розповідає, що наразі в Україні бракує правильної інформації і роз’яснень з цього приводу так само, як і добрих фахівців. Це серйозна проблема, коли бракує людей, які можуть надати консультацію чи підтримку, бо часто батьки не мають на ці питання часу чи не вміють себе повести. Проблему загострює те, що дуже багато батьків перебувають на заробітках, або на тій же війні – у АТО.

«Молодь від 15 років у процесі становлення особистості та дорослішання є найбільш психологічно нестійкою. Не даремно цей вік охрестили як «перехідний»: у цей період для дітей важливо мати добрі авторитети. Якщо у сім’ї немає авторитетної людини, матері чи батька, це може бути хтось сторонній, хто б міг надати приклад для наслідування. Діти, які не знаходять таких життєвих авторитетів, часто замислюються над самогубством і навіть не мають до кого звернутися», – запевняє фахівець.

У «перехідному віці» діти прагнуть до колективу та компанії, аби бути «як усі». Проте водночас вони прагнуть відрізнятися і бути особистостями. Безперечно батьки мають приділяти свою увагу дітям у і звертати свою увагу на їхні проблеми, вміти слухати їх та чути.

«Часто діти прагнуть поділитися своїми переживаннями, шукають шляхів, аби поділитися зі своїми проблемами, але не вміють сформувати свою думку. Водночас батьки не мають часу вислухати їх, не вважають це реальною проблемою. Відтак діти нерідко залишаються непочутими. Так само й підлітки, потрапляючи у ситуацію нероздільного кохання, часто не мають, куди звернутися для підтримки. Саме тому трапляються такі трагічні випадки», – зауважує психолог.

Нерідко завадити трагедії можуть дорослі, які через свою «заклопотаність» підштовхують молодь до неправильних кроків.

«Замість того, аби поспівчувати та проникнутися дитячими чи підлітковими проблемами та показати свою глибоку зацікавленість, дорослі часто порівнюють своє життя із дитячим і не вбачають у ньому жодних проблем. Тим самим дорослі «знецінюють» його в очах та серцях дітей. Така поведінка перетворюється на величезну дитячу травму, бо діти відчувають, що їх свого часу не вислухали, не поспівчували і не розділили їхню проблему, а відтак не зуміли направити думки та співпереживання в необхідне русло», – наголосила Анжеліка Гнатусько.

Хорошою практикою в цивілізованому й розвиненому світі є відвідини психологів для подолання важких проблем у індивідуумів, але українське суспільство не доросло до цього. З цим також погоджується наша співрозмовниця.

«На превеликий жаль, в Україні суспільство в цій галузі відверто безграмотне. Часто люди не розуміють різниці між психологом та психіатром і вважають, що людину, яка звертається за фаховою допомогою, вважатимуть хворою чи взагалі якось образять. Насправді це нормальна практика. Наші ж чоловіки часто знімають стрес з друзями за чаркою алкоголю, дівчата чи жінки намагаються зняти стрес колежанками, хоча в більшості випадків вони не отримують адекватних порад… Психолог не дає порад, а допомагає знайти в людині ресурс у собі, аби подолати проблему або розглянути її зі сторони, аби людина змогла знайти вихід, якого не бачить. І як засвідчує досвід, коли людина розглядає свою проблему зі сторони, вона завжди знаходить декілька виходів з будь-якої ситуації та внутрішні ресурси для подолання проблем. Наше суспільство рано чи пізно повинно дійти до того, що психолог- це просто людина, яка допоможе знайти вихід. Іноді психолог може бути чужою людиною, яка вислухає дві сторони, як батьків, так і дітей та допоможе їм порозумітися, аби вони самотужки знайшли спільну мову та налагодили комунікацію між собою» – переконана А. Гнатусько.

На запитання кореспондента Львівського порталу, якщо б Ви зустріли людину на краю прірви, що б ви їй сказали, щоб вберегти від фатального кроку, Анжеліка Гнатусько сказала: «я ніколи не стикалася із такою ситуацією в буквальному сенсі, але працювала з людьми, які не бачили виходу зі своїх важких життєвих ситуацій. Важко відповісти відразу, не оцінивши ситуації, бо для кожного окремого випадку ті слова можуть бути різними.

Потрібно зрозуміти, що зробити крок у прірву – вчинити самогубство – людину штовхає ознака слабкості. Кожна людина повинна вірити у себе і знати, що вона є сильною і зможе подолати будь-які труднощі при бажанні.

Самогубство – найлегший шлях вирішення проблеми, який є хибний. Взяти й обірвати життя, не задумавшись про сім’ю, дітей та інших близьких людей, які тебе люблять – не вихід. Тому підхід до такого питання і проблеми є індивідуальним. Іноді достатньо просто підійти та взяти людину за руку і саме це її врятує.

Водночас слід пам’ятати, що життя не пов’язане рожевою стрічкою із бантиком. Воно має виклики і проблеми, і людина повинна боротися з ними та працювати над собою

Також необхідно навчитися концентрувати себе на позитиві, якого в житті є чимало, вміти вирізняти яскраві кольори з-поміж усього темного, що трапляється у житті».

Віруючі люди часто шукають душевну розраду в церкві, й недивно, адже психолог та священник сповідують єдину мету – допомогти людині обрати правильний шлях у житті.

18«Самогубство – це не вихід, а перекладання проблем, труднощів та усіх обставин, які спричинились до прийняття такого рішення на своїх рідних та ближніх», – говорить настоятель храму святих апостолів Петра і Павла, військовий капелан (УГКЦ) Степан Сус.

За його словами, самогубство суперечить природній схильності людини зберігати і продовжувати своє життя та любові до Бога.

«Звичайно є різні причини самогубства подібно як і по-різному до нього підходять ті, хто вирішують таким чином закінчити своє життя. Катехизм нам пригадує, що «кожен відповідає за своє життя перед Богом, Який дав його. Бог залишається найвищим Володарем життя. Ми зобов’язані прийняти його з вдячністю й оберігати його задля шани Бога і спасіння наших душ. Ми є тільки управителями, а не власниками життя, даного нам Богом». Ми ним не розпоряджаємося. Самогубство суперечить природній схильності людини зберігати і продовжувати своє життя. Воно глибоко протилежне правдивій любові до себе. Воно зневажає також і любов ближнього, тому що несправедливо розриває зв’язки солідарності з родинною, національною і людською спільнотою, стосовно яких ми маємо обов’язки. Самогубство суперечить любові до Живого Бога. Якщо самогубство вчинене з наміром дати приклад, особливо для молодих, то воно стає важкою спокусою до зла. Добровільна співпраця в самогубстві суперечить моральному законові», – говорить священник.

Водночас священнослужитель закликає близьких не втрачати надію за втрачені через самогубство душі, а молитися за них.

«Важкі психічні розлади, тривога чи великий страх перед випробуванням, стражданням і тортурами можуть зменшити відповідальність самогубця. Не слід втрачати надію на вічне спасіння людей, які заподіяли собі смерть. Бог може їм дати, лише Йому відомим шляхом, нагоду спасенного каяття. Церква молиться за людей, які відібрали собі життя (ККЦ 2280-2283)», – сказав о. Сус.

Окрім того він звернувся до тих, хто роздумує над самогубством.

«Для тих, хто роздумує над самогубством важливо пам’ятати, що у життєвих труднощах вони ніколи не є одинокими. Своїми думками та бажаннями потрібно ділитись, не закриватись у собі, йти туди, де можуть розрадити та правильно вислухати. Часто надійною опорою можуть стати ті, хто є близько, хтось із родинного оточення, друзів, співпрацівників, представників Церкви. Не слід забувати про Бога!», – закликає капелан.

Не йди, якщо можеш врятувати хоч когось…

«В одному місті з моста у ріку за певний час стрибнуло чимало людей, покінчивши із своїм життям. Навіть від того і сам міст отримав народну назву – міст самогубців. Одного пізнього вечора із зворотної сторони моста, тримаючись за поруччя, із великим трепетом, у воду дивився потенційний самогубець – молодий юнак. Повз міст проходив старший чоловік. Зупинився. Глянув на юнака та промовив до нього: «Я розумію, що мої слова мало що додадуть радості у твоєму житті. Видно, що ти прийняв тверде рішення. Коли ти проходив недалеко моста, напевно що бачив контейнери зі сміттям та й бездомних людей, які живуть із того, що їм кинуть люди. У твоїй кишені є гроші. Візьми, віддай ці гроші бездомним, Ти можеш врятувати їхнє життя, поділитись з ними із тим, що тобі вже ніколи не пригодиться! А потім повертайся назад, сюди на міст і роби те, що хочеш!». Юнак механічно засунув свою руку у кишеню та вийняв звідти гроші! Поглянув на них, подякував старому та й побіг рятувати життя інших! Коли важко, здається, що ти вже ось-ось стрибнеш, завжди залишається нагода змінити свій життєвий шлях та й допомогти іншим просто жити!», – підсумував Степан Сус.

Фото: Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.